Як знецінити саму ідею профільної школи

Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти

Реформаторам важливо знову терміново пересадити закордонну пальму в український ґрунт?

«Не хочеш добре вчитися – підеш у ПТУ». Ці учительські слова із 70–80 років минулого століття не раз згадував, коли вчора довго розмовляв із керівником одного з місцевих органів управління освітою, який зараз працює над планом формування мережі профільних закладів освіти.

За завданням, яке отримав із області, у громадах району буде створено лише кілька академічних ліцеїв, а решта випускників 9-х класів мають «піти» навчатися у коледжі або заклади професійної освіти – колишні ПТУ.

Щоправда, порівняно молодий керманич освіти району не може знайти відповідь на одне важливе питання: «А як примусити / умовити / переконати випускника «піти» туди, куди йти в нього ніякого бажання немає?»

Бо якби таке бажання у дев’ятикласників реально було, то уже б сьогодні ми мали бум серед бажаючих навчатися у цих закладах. А його немає…

І я особисто, дуже добре знаючи, як-то кажуть, «із середини» систему коледжів та закладів професійної освіти, не думаю, що до 2027 року таке бажання зʼявиться у 45% випускників 9-х класів, як то планує МОН.

Навіть якщо теперішні владні структури зможуть організувати справедливий та валідний відбір бажаючих навчатися у академічних ліцеях. У будь-якому випадку угадайка у формі НМТ такий відбір не забезпечить…

Стратеги, котрі сьогодні планують запровадити профільну школу у 2027 році, дуже люблять посилатися на досвід зарубіжних країн, у яких здобуття професійної освіти (робітничої спеціальності) є дуже престижним серед молоді.

Так, але вони при цьому не хочуть розмірковувати над тим, а що мотивує закордонних випускників із великим бажанням йти здобувати професії будівельників, електриків, сантехніків, швачок і т. ін.

Мої невеликі розвідки з цього питання свідчать про кілька таких мотиваційних чинників. Перший – ставлення в суспільстві до людей робітничих професій та їхній соціальний статус. Другий – заробітна плата та умови праці тих, кого називаємо ми ще й сьогодні називаємо «робітничим класом». Третій – умови здобуття професійної освіти…

Чи є такі мотиваційні чинники в Україні? Немає… І цьому є багато причин, зокрема й тих, на які освітянські реформатори та агенти змін аж ніяк не вплинуть, скільки б вони не говорили про престижність, важливість, потрібність здобуття робітничих професій.

Навіть зміна назви «професійно-технічне училище» на «професійний ліцей» на мотивацію навчатися в них не вплине… І наша недавня освітня історія це підтверджує.

Бо ми вже називали колишні ПТУ й вищими професійними училищами, і центрами професійної освіти, і модульними центрами…, а шеренг бажаючих навчатися в них, як не було, так і немає…

А тут іще й кілька чергових реформаторських меседжів. Перший – отримати документ про присвоєння робітничої кваліфікації можна без навчання у закладі професійної освіти. Другий – здобувати робітничу спеціальність у закладі професійної освіти можна без здобуття загальної середньої освіти…

Ось тут і виникає елементарне питання: «А для чого, образно кажучи, протирати штани, у професійному ліцеї, якщо навіть молода людина і дуже захотіла здобути робітничу кваліфікацію?»

Тим більше, що за моїми підрахунками 95% закладів професійної освіти, які вже є чи стануть професійними ліцеями, сучасних умов, обладнання, механізмів, верстатів, транспорту для навчання робітничим професіям не мають.

Вони їх не мали у мирні роки, а у роки війни та повоєнні роки і не матимуть. То який сенс йти навчатися у професійний ліцей молодій людині?

Для того щоб навики водіння авто здобувати за кермом ГАЗ-53, який я нещодавно бачив з табличкою «У» на дорогах Київщини? На дверцятах кабіни цього раритету була емблема одного з місцевих центрів професійної освіти… От чим не мотивація?

А гуртожитки цих закладів? Адже, якщо академічних ліцеїв буде обмежена кількість, а у кожному селі чи містечку професійний ліцей з «нуля» створити неможливо, то учні матимуть їхати до іншого населеного пункту і жити там. Чи кожна сімʼя буде готова відпустити свою дитину в ті гуртожитки, з тими умовами проживання і харчування, які на сьогодні є в існуючих закладах професійної освіти? Не думаю, що таке бажання у них буде.

Це і про рівність умов для здобуття освіти, між іншим. І про мотивацію також. А перелік професій, які можна здобути в сучасних закладах професійної освіти?

У моєму рідному місті обидва заклади готують, в основному, кухарів… А якщо мотивації куховарити немає? У сусіднє містечко, де є аналогічний заклад? Там також, в основному, кухарі…

Таким чином, якщо мотивації навчатися у закладах професійної освіти у тих, хто не зможе стати учнем академічного ліцею, не буде, то фраза «Не хочеш гарно вчитися – підеш у ПТУ» може знову актуалізуватися. Як і другосортність закладів професійної освіти.

І тоді академічні ліцеї стануть місцевими елітними (у гіршому розумінні цього слова) закладами освіти. То ж чи потрібна нам така профільна школа?

Чи реформаторам принципово важливо знову терміново спробувати пересадити закордонну пальму в український ґрунт? Щоб знецінити саму ідею профільної школи…

То можливо, перш ніж впроваджувати таку профільну школу, потрібно запитати у людей, чи потрібна їм вона така? І лише потім приймати рішення та в черговий раз робити «реформи» мережі…