Які предмети зникнуть зі шкільного розкладу?

Автор: Володимир Онацький, освітній експерт з проведення інституційного аудиту.

Якщо почати лікувати здоровий зуб, то врешті-решт ти його втратиш. А якщо за цю справу візьметься спочатку гінеколог, потім – офтальмолог, кілька рухів бором зробить лор, а потім долучиться ще хтось, то вся ротова порожнина буде нагадувати руїни. А проблема-то була лише в тому, щоб не відкорковувати пляшки з нарзаном зубами, а також не гризти волоські горіхи.

Так і зі шкільною освітою. Кожен намагається знайти рецепт її лікування, хоча до школи мав дотик, будучи школярем.

Триває широке обговорення ініціативи нового очільника МОН. Долучаються всі, і лише шкільні вчителі десь там, з широко розкритими від чергової ідеї ротами та очима, спостерігають за процесом. Вони вже звикли, що в усьому винні, і тепер просто в очікуванні змін.

Більше ніж тридцять років численні команди лікують шкільну освіту. Кожні півтора-два роки змінюється головний лікар і призначає новий курс лікування, хоч, як правило, попередні приписи так до кінця не доведені: то щось пришиють, то відріжуть, то заліплять, то вколють. Стільки старань, а вона ще й досі жива!

Я не буду аналізувати попередні реформи шкільної освіти. Предметом сьогоднішнього обговорення є ініціатива скоротити кількість навчальних предметів в школі.

Дійсно, порівняно зі школярами інших країн, у наших дітей значно більше навчальних предметів. Але добре це чи погано та яких варто позбутися? Для того щоб дати відповідь на це питання, потрібно підійти комплексно. Психологи та педагоги вважають, що діти здатні багато чого опанувати, якщо навчання буде різноманітним, сучасним, системним, відповідатиме віку дитини.

Тож велика кількість предметів забезпечує різноманіття інформації з різних галузей знань. Однак ця інформація має відповідати віковим особливостям дитини, теоретичні знання мають підкріплюватись практичними навичками.

Ми ж маємо здебільшого уроки-лекції з вчителем-актором біля дошки, основна мета якого – встигнути класти в голови учнів все те, що впхнули в програми та підручники їхні автори.

Наші діти так і не отримали сучасних підручників-зошитів, за якими вчиться весь світ. Основна риса вітчизняних підручників – це наукоподібний стиль викладання та недоречне вживання фемінітивів, за яким втрачається навіть здоровий глузд.

Наведу цитату з підручника географії для 6 класу, який рекомендовано МОН у цьому році: «Різні мандрівники / мандрівниці з тією чи іншою метою вирушали в далекі краї. Багатьом із них пощастило досягнути незвіданих земель, а декому – й здобути славу першовідкривачів / першовідкривачок». Цікаво, про яких першовідкривачок мова? Я не знаю жодної, автори підручника – також, адже далі розповіді виключно про чоловіків. То для чого в підручниках писати таке? І подібного в цьому підручнику дуже багато.

Отже, повторюсь: проблема не в кількості предметів, а в тому, як побудована програма, що включено до неї, яке методичне забезпечення предмета. У нас же давно зникли експериментальні програми та підручники, спостереження за тим, як сприймають програмовий матеріал учні за новим підручником.

А матеріалу стільки за урок треба пройти, що вчитель ледве встигає все назвати, а часу на закріплення вже немає.

Наступний урок – нова тема. І дитина, яка бажала вчитися, починає почуватися розгубленою, а потім взагалі втрачає інтерес до навчання.

Психологи відзначають, що рівень тривожності у школярів дуже високий. Тому потрібно переглянути наповнення програм із кожного предмета, деякі теми перенести в більш старші класи, деякі вивчати лише в профільних класах, а деякі – взагалі не вивчати в школі.

Але не потрібно викреслювати базові дисципліни з розкладу учнів. Чим більше буде у дитини вчителів, чим різноманітніше буде шкільне життя, тим краще відбуватиметься соціалізація дитини.

При цьому більша половина навчального часу має приділятися практичним роботам учнів, адже лише через практичну діяльність формуються компетентності. У закордонних школах багато різних практичних завдань, що підтримує інтерес до навчання.

Психологи вважають, що тривожність та перевантаженість пов’язані між собою. Якщо відкрити освітню програму будь-якого класу, то ми побачимо, що учні щотижня вчаться на 3-6 годин більше, ніж це гранично допустимо за санітарними нормами.

Уявімо, що кожному дорослому доведеться щотижня працювати більше, ніж це потрібно. Хто витримає таке упродовж одинадцяти років? А діти мусять, їх ніхто не запитує.

Кількість уроків має бути виключно в межах граничної допустимих санітарних норм. А решта годин має бути віддана на різноманітні гуртки, секції, клубну роботу в другій половині дня, як це в іноземних школах.

Не менш важливим фактором успішного шкільного навчання є систематичність та мотивація. Переважна більшість батьків учнів, які виїхали за кордон, відзначають, що пропуск дитиною шкільних занять є неприпустимим. Батьки повинні забезпечити щоденну присутність дитини в школі, вчасно повідомляти про хворобу. Не можна навіть уявити, щоб замість навчання, дитина кудись їхала відпочивати з батьками, або просто тижнями не відвідувала школу.

Те саме і про мотивацію до навчання. У школу діти приходять, щоб учитися. Будь-які порушення дисципліни, погана успішність є предметом контролю, корекції та відповідальності. І нам є що перейняти в цьому плані в іноземців.

А формула успіху будь-яких реформ та новацій, якої треба дотримуватись, давно сформульована нашим класиком: «І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь».