А де в європейській дорожній карті академічні ліцеї?

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Ресурс Osvita.ua. опублікував цікавий огляд Олександра Пижова «Резолюції про другий цикл стратегічних рамок європейської співпраці у сфері освіти і навчання на 2026-2030 роки», затвердженої 29 червня 2026 року. 

Якщо виклад європейської рамки зроблено коректно, а автор прямо зазначає, що працював із першоджерелом, то вона дає дуже цікавий матеріал для роздумів у контексті наших багатомісячних розмов про «реформу старшої профільної школи».

У шести стратегічних пріоритетах ЄС в галузі освіти і навчання до 2030 року бачимо:

- базову грамотність, математику і природничі науки; 

- цифрові навички та громадянську освіту; 

- навчання впродовж життя і мобільність; 

- привабливість учительської професії; 

- сильну професійну освіту; 

- конкурентоспроможну вищу освіту.

А серед дев’яти вимірюваних цілей - результати навчання 15-річних, цифрові компетентності, дошкілля, раннє залишення освіти, вища освіта, навчання дорослих, STEM, мобільність, міжнародна привабливість. 

І жодної цілі типу: відокремити старшу школу від гімназії, створити мережу окремих академічних ліцеїв, встановити мінімальну кількість учнів у ліцеї, ліквідувати 10–12 класи у певній категорії шкіл тощо.

Тобто все те, про нам говорили уже екс-очільники МОН упродовж останніх кількох років, стверджуючи що це вимоги Європи на шляху до європейської інтеграції.

А тепер виявляється, що це брехня. 

Які я називав брехнею упродовж останніх двох років не раз і не два. І писав, 

що немає європейських документів, які б вимагали встановленнгя кокретної мережі закладів освіти. У у цьому огляді також наголошено: освіта залишається компетенцією держав-членів. ЄС домовляється про результати та стратегічні цілі, а кожна країна сама визначає організаційні механізми їх досягнення. 

І ось тут виникає головне запитання до української реформи.

Якщо створення окремої мережі академічних ліцеїв - лише один із можливих організаційних інструментів, то чому в Україні саме цей інструмент перетворили фактично на мету реформи? Чому почали передчасне гвалтування мережі закладів загальної середньої освіти, створюючи небачені міграційні потоки між ними учнів, батьків і вчителів? Чому почали пілотування мережі без явної потре6би у її реорганізації? Чому примусили тисячі українських громадян бути заручниками недолугих управлінських рішень та іще і у воєнний час? 

Колишні кермианичі МОН, не шукаючи відповідь на питання «Якою має бути старша школа, щоб її випускник отримував якісну профільну освіту?», фактично працювали над іншим: «Як нам створити мережу академічних ліцеїв?»

Панове, це -  принципово різні логіки.

Європейська рамка, судячи з документа, мислить результатами: базові компетентності, громадянськість, доступність, якість учителя, STEM, професійна освіта, мобільність.

Українська дискусія про профільну школу значною мірою мислить організаційною конструкцією: скільки має бути ліцеїв, скільки класів, скільки учнів, де вони мають розташовуватися, які школи втратять старші класи.

І ще одна деталь мене тут особливо зачепила.

Автор огляду формулює «Сім задач для України» на основі європейської дорожньої карти: національні вимірювані цілі, система даних про результати, ШІ-компетентності, інтеграція в європейські інструменти, інвестиції в педагогічну професію, боротьба за студентів, синхронізація реформ із ЄС.

Академічних ліцеїв серед цих семи задач теж немає. 

Це, звичайно, не доказ того, що академічні ліцеї «не потрібні» або що Європа «проти ліцеїв». Такий висновок був би некоректним.

Але це дуже сильний аргумент проти брехні, яку нам роками фактично продавали: нібито саме створення відокремленої мережі академічних ліцеїв є мало не обов’язковою складовою європейського шляху української освіти.

І в цьому контексі укотре важливо підкреслити найголовніше. 

Ось цього з наведеної європейської рамки зовсім не випливає.

Навпаки, вона підсилює нашу з вами давню думку: Європа задає цілі. А ми дуже часто імпортуємо або самі вигадуємо організаційну модель  і потім оголошуємо її «європейською реформою».

Як результат, головна проблема реформи профільної школи в Україні полягає саме в тому, що засіб - академічний ліцей - у нас непомітно перетворився на мету. А справжня мета - якісна, доступна й різноманітна профільна освіта для кожної дитини -  відійшла на другий план.

Але кого у колишній команді реально цікавила освіта? Їх цікавив фасадний менеджмент, головною метою якого є презентувати роботу чи її видимість, а не зробити її. 

Бо кількість створених ліцеїв надзвичайно легко показати на слайді: було X - стало Y. А от довести, що після величезної перебудови мережі дитина в невеликому місті чи громаді отримала більше реального вибору, кращого вчителя фізики, сильнішу математику і кращу освіту, -  набагато складніше.

Тож укотре.

Профільна загальна середня освіта Україні потрібна. Більше того – дуже потрібна. Але це не означає, що настільки ж потрібно створювати відокремлені академічні ліцеї, гвалтуючи освітню систему, батьків і учнів. Власний історичний досвід, досвід роботи багатьох закладів стверджує, що є альтернативні академічним ліцеям, організаційно-педагогічні форми надання профільної освіти.

Просто потрібно перестати, образно кажучи, «вішати лапшу на вуха» людям своїми недолугими міркуваннями про «європейський шлях», і займатися штурмівщиною з метою реалізації якихось особистісних цілей. 

А також -  подумати про те, як вибачитися за подібні «реформи» перед українським народом.