Чи потрібно змінювати підхід до оцінювання?

Автор: Людмила Булигіна, учитель інформатики

Ранок – хороший час дивитись у вікно і думати про щось зовсім неважливе. От, наприклад, про групи оцінювання результатів навчання.

Як взагалі відрізнити живе від неживого? Або помацати, або проговорити вголос.

От ще раз: групи оцінювання результатів навчання НУШ.

Не шевелиться. Чому? Не так, не з тими, не тоді?

Схоже на це. Закріплено на живу нитку, швидесенько, а ви розгрібайте.

Чи потрібно змінювати підхід до оцінювання? Так, бо треба максимально відкидати суб’єктивність і емоційну складову.

Чи можна це зробити зараз, коли одних модельних програм та підручників як на базарі? Коли до кожного рівня немає системи незалежного тестування і можливості самооцінювання, щоб порівняти, чи це мої реальні досягнення, чи просто мені вчителька накинула / відібрала бали, бо я молодець / не молодець.

Необхідні:

• Одна програма з чітким визначенням структури кожного модуля, і краще в одній послідовності, бо міграція не зменшується.

• Чітко визначений мінімум знань та вмінь, інші рівні в +. Ідеальний варіант для прикладу – рівні А0 і далі в англійській мові.

• Система незалежного тестування за кожним модулем з практикумами та завданнями, розписаними за критеріями оцінювання.

А щодо груп результатів, то спочатку нехай це зроблять автори підручників та завдань.

А вчитель їх візьме і буде використовувати. І учень буде бачити і розуміти, що від нього очікується.

Провести років 2–3 тестування нової.системи, проаналізувати, змінити – і все оживе.

А! Стоп. Ще треба відкинути ідею вимірювати оцінками і балами «набуті цінності і ставлення до…». Нічого, крім знань, умінь та навичок, не треба намагатись тягти в оцінювання.

Мене завжди веселить спроба оцінити креативність. Там вона і з тестом Торренса не те щоб підходила до сучасного життя, а як пункт оцінювання роботи – ну зовсім не тойво, вибачайте.