«Для нас реформа освіти сьогодні така ж важлива, як реформа армії 10 років тому». Інтервʼю з очільником МОН Оксеном Лісовим

Оксен Лісовий — уже пʼята людина на посаді міністра освіти і науки за президентства Зеленського. Його ім’я може запамʼятатися декількома освітніми реформами, які кардинально переглянуть підхід до навчання та фінансування університетів.

Ми поговорили з очільником МОН про зміни в системі вищої освіти, оновлену дисципліну «Захист України», збереження ідентичності наших дітей за кордоном, вступні випробування під час війни та інтеграцію гуманістичних цінностей навіть у математику й біологію. Про все це і не тільки — в інтерв’ю hromadske з Оксеном Лісовим.

Наша подальша розмова впирається у те, чи залишитесь ви у міністерському кріслі. Нещодавно один з депутатів анонсував вашу ймовірну відставку. Чи велися з вами такі розмови?

Ні, діалогів щодо цього не було. Чи є такі наміри — не берусь оцінювати. Для мене очевидно, що в разі призначення на політичну посаду ти рано чи пізно будеш з неї звільнений — це нормально. Я готовий, але мені здається, що для цього немає підстав.

У будь-якому разі мене це не демотивує. До останньої години на посаді я робитиму все необхідне, щоб максимально нести користь для системи освіти і людей, які в ній працюють. І насамперед для країни.

Перейдімо до освіти. 14 травня стартує основна сесія Національного мультипредметного тесту. У минулі роки НМТ супроводжувала низка проблем — серед них хакерські атаки, повітряні тривоги. А ще критикували надто важкі запитання. Які очікування щодо цьогорічного тестування?

Ми враховуємо досвід минулого року, щоб тести були адекватні. Особливо з огляду на те, що цьогоріч маємо в НМТ чотири предмети.

Торік я зіткнувся з НМТ у двох статусах одночасно: як міністр і як батько. Мій молодший син складав тест — був вступником, тож і я на собі відчув деякі нюанси. Справді, завдання були важкі. Але їхній рівень — однаковий для всіх.

Мій син потрапив під дві повітряні тривоги — вони тривалий час провели в укритті. Я зрозумів, як важко було нашим дітям складати ці тести, насамперед через повітряні тривоги. Ми на них не вплинемо — тільки можемо зробити все необхідне для того, щоб центри, у яких проводитимуть тестування, суворо дотримувалися безпекових правил.

На жаль, повітряні тривоги під час тестування призводять до того, що діти спускаються в укриття — комусь це допомагає, а хтось, навпаки, вигорає, більше втомлюється, хвилюється. Але це ті умови, у яких ми живемо.

Нових викликів не очікуєте?

Сподіваюся, їх не буде. Залишається ймовірність хакерських атак ворога — дії російських кіберзлочинців спрямовані на зриви будь-яких процесів в Україні. Є і недобропорядність: спроби зламу з метою викрасти й опублікувати результати тестів. Ми це все «відловлюємо». Такі речі насправді є всюди. Наші служби готові до нових атак і протидіятимуть усіма можливими засобами. 

З кожним роком ми набираємося досвіду — Український центр оцінювання якості освіти зараз досить добре підготовлений: має цілу низку сценаріїв і засобів, аби швидко нейтралізовувати різні впливи.

А ви загалом підтримуєте ідею мультипредметного тесту? Це все ще тимчасова заміна Зовнішнього незалежного оцінювання, чи НМТ може стати повноцінним його наступником?

ЗНО мало свої важливі переваги — зокрема завдання з відкритими відповідями. Цей паперовий формат якісний і добротний. Чи повернемося ми повністю до ЗНО? Нам хотілось би перейти до ширшого спектра можливостей, щоб діти могли проявити себе — і через наявність відкритих завдань та інших складових тесту також. Я б хотів повернення до формату ЗНО.

А втім, найімовірніше, ми перейдемо до певного гібрида, бо у комп'ютерного тестування є ціла низка переваг, зокрема можливість провести його за кордоном. Та нам ще треба попрацювати, аби комп'ютерне тестування краще розкривало здібності дитини.

Зараз діють дві квоти для внутрішньо переміщених осіб під час вступу в заклади вищої освіти: 20% держзамовлення в більшості університетів, а у переміщених із тимчасово окупованих територій — 70%.

Фактично, пріоритет під час вступу на бюджет мають внутрішні переселенці — через це можуть страждати відмінники без статусу ВПО, які за рівнем знань мали би потрапляти на бюджетні місця. Це може провокувати посилення соціальної поляризації. Чи бачите ви потребу перегляду цієї системи?

Потребу в комплексному перегляді системи, яка стосується державного замовлення, ми однозначно бачимо й уже працюємо над цим. Але обидві квоти цього року зберігаються. 

Реформувати систему пропонуємо в законопроєкті №10399 — про державне замовлення і гранти. Після першого читання у Верховній Раді він уже пройшов освітній комітет і готовий до другого читання. Ймовірно, законопроєкт потрапить у порядок денний наприкінці травня. Тоді впровадимо його вже восени у бюджетному році — фактично його імплементуватимуть уже у 2025 році.

Освітні дослідження PISA багатьох шокували. За ними 40% школярів в Україні не мають базового рівня математичної та читацької грамотності. Були розʼяснення, що все через стрес, адже дітей опитували посеред тривог. А втім, причиною називали практичний характер завдань — вони про вміння 15-річних підлітків застосовувати знання з тієї чи іншої галузі у ситуаціях, наближених до реального життя. А українська школа цього, мовляв, не вчить. Чи можливо це змінити?

Я не поділяю панічних настроїв за підсумками оцінки PISA. Ми посідаємо середню позицію серед країн, з якими себе порівнюємо. Ці дослідження у нас провели в розпал повномасштабної війни — буквально того дня, коли були масовані обстріли. Попри це діти показали непогані результати — з огляду на всі ці чинники.

Інше питання, що ми маємо значні освітні втрати — від 1,5 до 2,5 року.  Водночас в Україні були і школи, які показали результати, співмірні з тими, що демонструють дуже успішні школи з країн Організації економічного співробітництва і розвитку. Це переважно наші школи в обласних центрах.

Ще одне негативне явище, про яке слід говорити, — це освітні розриви: різні можливості дітей, скажімо, в обласних центрах і селах. Це те, над чим треба працювати і що потребує окремої цілеспрямованої державної політики.

«Нова українська школа» — реформа загальної середньої освіти в Україні — спрямована переглянути стандарти й зміст освітніх програм, підходи до викладання. Її компонентом є перебудова освітнього процесу, орієнтована на розвиток компетентностей і м'яких навичок учнів.

Чи можливо в Україні підняти освіту до рівня розвинених країн ОЕСР? Так, звичайно. Це потребуватиме послідовної системної роботи. Але реформу слід реалізовувати своєчасно та послідовно.

Реформа «Нової української школи» явно сповільнилася останніми роками. Які перспективи її активізації в новому навчальному році?

Торік ми зробили все, щоб відновити фінансування цієї реформи: навчання вчителів, закупівлю обладнання, друк підручників. У 2023-му уряд виділив додаткові кошти на це, а цього року маємо 1,5 мільярда гривень грошової допомоги від держави на оснащення класів, закупівлю обладнання для «Нової української школи». 80 мільйонів гривень минулого року виділили на навчання вчителів, цьогоріч — уже 100 мільйонів. Тому реформа просувається.

Сьогодні ми активно займаємося підготовкою реформи профільної середньої освіти — у старшій школі. У 2027 році ми вже повинні запровадити там абсолютно новий підхід до організації освітнього процесу. Це буде нова освітня мережа, три роки навчання. Уже відбулися громадські обговорення проєкту нового державного стандарту — нині готуємося до його затвердження. 

У новій старшій школі голос учнів та учениць стане важливим: вони самостійно обиратимуть профілі навчання, а також предмети й інтегровані курси, залежно від уподобань і карʼєрних планів.

Також працюємо над змінами до освітніх програм для базової школи. У молодшій школі імплементація реформи відбулася досить вдало — як у пілотній версії, так і в масштабованій. А от у базовій школі був серйозний спад активності зусиль міністерства та держави щодо якісного впровадження цієї реформи. На те були як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Тепер надолужуємо.

Які навчальні предмети у школі стали архаїчними і потребують виключення з програми чи переведення на факультатив?

Я скажу так: ми працюємо над спрощенням деяких освітніх програм. Зауважу, що коли ми говоримо про «спрощення» — не йдеться про те, що треба зробити програми менш якісними. Ми повинні створити можливість для дітей самим заглиблюватися в тему, яку вони вивчають.

Коли ми в «Українській літературі» даємо на рік, умовно, 42 автори, то розуміємо, що діти не заглибляться у твір, якісно його не рефлексуватимуть, не матимуть часу на осмислення вчинків героїв та проживання ситуацій. А це те, заради чого ми привчаємо дітей до читання.

Сьогодні штучний інтелект допомагає швидко написати будь-яке есе. Для чого ж заштовхувати дітей у ситуацію, де вони свідомо вимушені якось фальсифікувати? Нам важливо, щоб діти аналізували, щоб у них розвивалося креативне мислення, фантазія. Якщо ми будемо перевантажувати дитину, то не добʼємося цього результату.

Це рішення важливе і щодо навчання дітей на прифронтових і тимчасово окупованих територіях, а ще за кордоном. Нам слід більше часу приділяти засвоєнню матеріалу — не гнати їх зашвидко, не забивати надто великою кількістю другорядної інформації, яка у нас поки що, на жаль, передбачена у програмі.

Не називаючи дисциплін, скажу так: працюємо над двома великими блоками предметів — гуманітаристика та STEM-блок (природничі науки плюс математика). Сформувалася хороша креативна команда людей, які над цим працюють. Вони вивчають освітні програми та виключають звідти все другорядне. Сподіваємося, влітку вже запропонуємо спрощені програми.

Що нового натомість плануєте додати до навчальних дисциплін? 

Ґрунтовно переглядаємо дисципліну «Захист України». Ми вже повністю переписали освітню програму, змінили рекомендований перелік обладнання для класів, розробили методику, в який спосіб організувати освітній простір та процес навчання.

Торік уряд виділив фінансування на переоснащення кабінетів та навчання вчителів. Загалом функціонуватиме мережа приблизно з тисячі навчальних центрів для викладання «Захисту України».

У цій дисципліні 6 модулів — серед них і домедична допомога, де є елементи тактичної медицини. Також там буде різноманітна інженерія, що передбачає, зокрема, навички управління безпілотними апаратами, радіозв'язок і різноманітні технології, пов'язані з військовим контекстом. А ще передбачили топографію і тактику: базові знання та навички.

Ми викинули з освітньої програми все, що туди потрапило за радянським підходом. Завдання дисципліни «Захист України» — дати молодому громадянину усвідомлене розуміння того, для чого захищати державу, чому це вигідно йому особисто, чому держава є важливим інструментом досягнення його особистого успіху та безпеки. І далі — навички того, як саме він може захищати її.

Наше завдання — не мілітаризувати суспільство, а сформувати у нього оборонну свідомість та осмислений підхід до важливості цього захисту. Хочемо надати спокійну психологічну установку громадянину, що війна може стати складовою нашого життя, і це не катастрофа чи трагедія, якій не можна протистояти. Навпаки: ми спроможні захищатись і знаходити для себе різні ролі: як у контексті армії, так і в контексті цивільних дій.

Думаю, скоро у нас буде презентація цієї нової освітньої програми. Хочемо, щоб уже з 1 вересня цю дисципліну викладали по-новому. Протягом травня-червня здійснюватиметься закупівля обладнання. Великий центр ми готуємо у Києві — будемо запрошувати туди журналістів, показувати, як це все працюватиме.

А як щодо сексуальної освіти: її викладатимуть у школах? 

Окремий урок сексуальної освіти вводити у програму наразі не будемо. Ці теми мають бути у курсі «Основи здоров’я».

Водночас є багато складових, яким ми повинні приділити увагу. Приміром, так звана патріотично-виховна робота. Для мене це про розуміння ціннісних орієнтирів, які ти повинен усвідомлено сповідувати. Ми не повинні їх нав'язувати. З іншого боку, треба дати дитині розуміння, як працює держава і чому вона є інструментом успішної самореалізації; чому демократія — важлива складова ефективної політичної системи; у чому її складність; як працюють її інститути тощо.

Це про цінності, які реалізовують через державу засобами демократії. Такі цінності мають бути інтегровані, вони не можуть бути окремим предметом, як-от «патріотично-виховна робота», «урок цінностей» чи «розмови про важливе».

Усе це нав'язані ззовні наративи, як показує практика того ж Радянського Союзу, в якому їх поставили на конвеєрний рівень, але цей конвеєр випускав брак. Усі були «жовтенятами», потім «піонерами», далі «комсомольцями», а згодом усі дружно почали валити цю систему, яка їх виховала. 

Цінності не працюють, якщо ти в них не віриш, не пропустив через свою свідомість, не затвердив їх на практиці, не живеш ними. Тому ціннісні орієнтири, так звана патріотично-виховна робота — це інтегровані рішення, які мають бути включені в усі дисципліни, у сам освітній процес: математику, літературу, фізику, біологію. Наприклад, ми не маємо вивчати рослину чи тварину, не навчаючи водночас любити все живе.

Цінності можуть працювати в будь-якому предметі. Скажімо, можна в задачі не просто спрямовувати автомобіль з точки «А» в точку «Б», а десь усередині закласти ареал унікальних тварин, які треба оминути найкращою для всіх траєкторією.

На мою думку, ціннісні орієнтири, серед яких і толерантність, відповідальність, мають імплементувати в дисципліни загалом. Окремо ж ми виносимо тільки ті складові, що потребують спеціальних навичок.

Тож ми поетапно беремося за певні завдання. Цього року поставили мету до 1 вересня підготувати новий «Захист України».

Торік на конференції hromadske «Муруємо вже!» ви підтримали пропозицію Марії Берлінської щодо тренувань учителів, які потім, зокрема, навчатимуть школярів керувати дронами. Я правильно розумію, що цю ідею ви будете втілювати у новій програмі «Захист України»?

Саме так. Наприкінці року виділили 100 мільйонів гривень на повне перенавчання вчителів «Захисту України». Старт цього навчання ось-ось розпочнеться. 

«Захист України» викладатимуть у навчальних центрах педагоги, які займаються лише цією дисципліною. Сьогодні її покладають як додаткове навантаження на вчителів фізкультури, історії чи інших предметів. Але для нас важливо підібрати людей, які будуть завантажені винятково цим предметом на 100% свого робочого часу.

«Захист України» викладатимуть для всіх учнів старшої школи — дівчат і хлопців. У нас будуть навчальні центри, які працюватимуть кущовим методом. Умовно, один центр на 5-10 шкіл, зокрема й у селах. У регіонах уже формується своя мережа. Завершуємо підготовку списків необхідного обладнання, щоб передати на погодження з Міністерством оборони.

Ми передбачили супервізію для вчителів, яку протягом року здійснюватимуть інституції, що проводили навчання. Туди залучаються багато громадських організацій.

Також багато ГО та міжнародних інституцій, які займаються різними тематиками, залучили до розробки програми. Це і Марія Берлінська, яку ви згадали, та її організація Victory Drons. Також долучилися «Військова школа “Боривітер”», «Солом'янські Котики», низка народних депутатів, Міноборони.

Ми виконали добру роботу. Багато дискутували, бо кожен хотів найбільше профільної інформації внести, а в нас тільки шість модулів. Ми передбачили на цю дисципліну півтори години на тиждень, які трансформуємо в один урок на місяць — але на повний день.

Українські діти за кордоном досі тягнуть дві школи — бояться, що їх виключать з українських. Але таке подвійне навантаження не мотивує школярів здобувати нові знання, адже вони втомлені й не мають часу на відпочинок. Який вихід ви бачите?

Через війну ми сьогодні втрачаємо перспективу особистості, бо вона недоотримує якісну освіту. Це ризики для майбутньої успішної самореалізації. Якщо ж говорити про дітей за кордоном, ми ризикуємо втратити наших громадян, які нам дуже потрібні, особливо молодь.

Ми розуміємо, що наші діти за кордоном можуть бути асимільовані в місцеві спільноти, хоча самі держави часто й декларують, що вони нібито в цьому не зацікавлені. Насправді ми розуміємо, що так чи інакше діти пристосовуються. Водночас існує небезпека, що діти будуть там маргіналізовані, якщо не інтегруватимуться в нормальне офлайнове навчання. Тому вони повинні ходити в місцеві школи. Але для нас також важливо, щоб ці діти залишилися українцями, зберегли ідентичність.

Ми розробили так званий українознавчий компонент. Діти, які інтегруються у польські, німецькі, чеські, словацькі школи, можуть не вивчати всі універсальні дисципліни в українських закладах освіти, але ми спонукаємо їх опановувати так званий українознавчий компонент.

Провели з Польщею та Словаччиною переговори на рівні міністерств щодо сприяння їхніх урядів залученню українських дітей до вивчення цього українознавчого компонента. Зараз ці рішення уже на стадії імплементації. Сьогодні ми працюємо над тим, у яких міждержавних документах це має бути закріплено. 

Як це має працювати на практиці?

Українознавчий компонент можна вивчати у кілька способів. Перший — онлайн. До 6 годин на тиждень діти вчать українську мову, літературу, історію України та географію.

Другий варіант — факультативні заняття з українськими вчителями, де у школах є великі спільноти українських дітей. Тут постає ще й питання визнання дипломів: щодо цього ми теж маємо певне розуміння з польської, словацької та німецької сторони — попередньо вже провели переговори.

Третій варіант — навчання в освітніх осередках, якщо вони є. За кордоном багато як громадських організацій, так і батьківських спільнот організували свої невеличкі суботньо-недільні школи. Там також можна давати ці шість годин українознавчого компонента.

Є ще одна проблема в освіті наших дітей за кордоном. Якщо молодші школярі швидше інтегруються в суспільство, вивчають мову й загалом включаються в освітній процес, то підліткам це дається важче. Їхні освітні втрати глибші через те, що перший рік, а іноді й другий, їм ще важко орієнтуватися та навчатися в іноземних школах.

Розуміючи це, ми за літо хочемо, як я вже згадував, зробити скорочену версію блоку STEM — природничих дисциплін і математики. Це також має підтримати знання наших дітей за кордоном.

Для нас дуже важливо зберегти ідентичність дітей. Заради цього ми перезавантажуємо навчальний заклад, який називається «Міжнародна українська школа» — покладаємо на нього новий функціонал. Уже сформували наглядову раду, оголосили конкурс на обрання директора.

«Міжнародна українська школа» формуватиме бази даних освітніх осередків, розроблятиме навчальні програми окремо для кожної країни, шукатиме політичні рішення, які стосуються, наприклад, моделей зарахування дисциплін. Тобто створюємо своєрідне «міністерство закордонної освіти».

У нас виїхало близько 500 тисяч дітей шкільного віку. Ми загалом маємо величезну діаспору… Це наш ресурс, це наш людський потенціал, який ми можемо сьогодні залучати, якщо дамо школам за кордоном наш сучасний контент, дамо наш наратив.

Маємо шанс сьогодні повертати назад з міграції не тільки тих, хто виїхав у 2022 році, але й тих, хто виїхав давно і дбає про те, щоб їхні діти знали, що мають українське коріння. Тому ми справді повертаємося до того бачення, що є 60 мільйонів українців. На сьогодні ми знаємо, перед якими демографічними викликами стоїмо. Тому нам треба реалізовувати цілеспрямовану політику, зокрема освітню, скеровану на наші діаспори — як нові, так і старі.

Реформа освіти, яку пропонує законопроєкт №10399, як припускають деякі профспілки та громадські об’єднання, спрямований і на скорочення видатків на освіту, котрі стає дедалі важче підтримувати. Цей закон — «чарівна паличка» для держбюджету?

Категорично з цим не згоден і не хотів би бути причетним ні до чого подібного. Освіта і наука — те, що потребує інвестицій. Я навіть не кажу про видатки, бо це не соціальна сфера. Це інвестиції в людський капітал. Тому я не погоджуся ні з чим, що спрямовано на системне зменшення видатків, пов'язаних з освітою.

Цей закон спрямований на раціоналізацію державного замовлення та створення нової сутності — чесної конкуренції між закладами вищої освіти завдяки державним грантам.

Чинний закон про вищу освіту передбачає забезпечення 51% вступників державною підтримкою для здобуття вищої освіти. Це реалізовується у вигляді державного замовлення. Але чи потрібна державі така кількість фахівців? Припустімо, що ні, і ми маємо потребу у 30% фахівців для певних галузей — скажімо, економіки чи соціальної сфери. Що тоді? В такому разі держава замовить лише ту кількість, яка їй потрібна. Умовно кажучи, дасть кошти на бюджетне навчання 30% випускників шкіл. Це призвело б до скорочення державної підтримки на здобуття вищої освіти.

Натомість що зробимо ми? Раціоналізуючи підхід до державного замовлення, ми водночас зберігаємо інструмент державної підтримки, вводячи нову сутність — поняття «грантів на освіту». Вони є цією гнучкою складовою, яка залежно від обсягу держзамовлення зменшуватиме чи збільшуватиме кількість грантів.

Ми розуміємо, скільки фахівців нам потрібно, і держава робить відповідне замовлення. Всі інші кошти, які залишаються з цих 19,5 млрд грн, передбачених сьогодні на підтримку здобуття вищої освіти, надаємо у вигляді грантів.

Як саме формуватиметься держзамовлення?

Держзамовлення — це інтерес держави. Умовно, МОН хоче собі 10 тисяч учителів, МОЗ — 10 тисяч лікарів, а Міненергетики — 10 тисяч інженерів. Ми спрогнозували розвиток технологій і розуміємо, скільки і яких саме фахівців нам буде потрібно. 

Національна академія наук хоче, приміром, 10 фізиків-ядерників, 10 філософів і 10 істориків. Гуманітарна сфера, галузі економіки та соціальна сфера теж розуміють, скільки їм потрібно фахівців. І держава робить це замовлення. А далі вже інтерес громадянина.

Сума грантів відрізнятиметься між різними абітурієнтами. Як вона формуватиметься?

Гранти матимуть визначену суму: найбільша — 50 тисяч гривень, найменша — 15 тисяч. Сума залежатиме, зокрема, від результатів вступного тестування. А ще на неї впливатиме те, яку спеціальність абітурієнт обере. Ми передбачили інструмент коефіцієнта, яким грантом можна стимулювати вступників обирати дефіцитну професію.

Наприклад, Міненерго замовило недостатньо фізиків-ядерників, хоча ми знаємо, що було б непогано мати їх більше. Тоді студент, який піде на ядерну фізику, отримає вищий коефіцієнт — і його 50 тисяч гривень перетворяться у 60 тисяч. А якщо він піде, скажімо, на юриста, то отримає свої 50 тисяч.

Чи не сприятиме новий «грантовий підхід» зростанню конкуренції між навчальними закладами замість того, щоб посилювати між ними взаємодію та підтримку?

Грантові кошти ми даємо не університету, а безпосередньо громадянину. Насправді виникає чесний інструмент принципу «гроші ходять за студентом». Чи працює це зараз? Ми даємо університету кошти, абітурієнт вступає в університет. Якщо йому не подобається, він переводиться в інший університет. Чи йдуть за ним кошти? Ні, не йдуть.

А от якщо студент сам одержує гроші, приносить їх університету, але потім йому щось не подобається, він зі своїми коштами йде в інший освітній заклад. І тоді університет починає аналізувати, скільки студентів він втрачає після першого курсу. І розуміє, що провів хорошу маркетингову кампанію для вступу, але атмосфера всередині не сприяє тому, щоб зберігати студентів та їхні гроші.

Державні грантові кошти, які студент приносить в університет, залишаться не в його основному фонді, а у спецфонді — з нього вони можуть перейти в інший університет. Це сприятиме справедливій конкуренції.

Є й інша важлива складова, яка теж сприяє рівномірному конкурентному розподілу. Ти можеш піти у великий столичний університет — наприклад, у КНУ. Там тобі треба буде до своїх грантових 50 тисяч докласти ще 40. А можеш піти на бакалаврат, приміром, у Прикарпатський університет, де теж непогані освітні програми — і там тобі цієї суми вистачить на все. Тож ми ще збалансовуємо конкуренцію між регіональними та столичними університетами, рейтинговими та менш рейтинговими.

Студент оцінюватиме атмосферу в закладі та розумітиме, чи доплачує він університету за рейтинг, хоча міг би прекрасно здобувати знання й у своєму регіоні чи просто в іншому місці.

Так, університетам доведеться конкурувати між собою, як і викладачам. І тут уже профспілки можуть по-різному це трактувати. Звичайно, можуть вбачати для себе і певну загрозу. Це вихід із зони комфорту, але ми мусимо з неї вийти. Ми не можемо залишатися у тій системі вищої освіти, яку маємо зараз.

Чи зможуть українські університети скласти гідну конкуренцію європейським, де зараз здобувають освіту українські переселенці?

Я вірю в нашу вищу освіту і впевнений, що університети в наших містах зможуть конкурувати із закладами країн Східної Європи. Але нам треба впроваджувати зміни дуже швидко, бо попереду ще одна серйозна криза — демографічна. У нас повинна бути дуже висока додана вартість економіки для того, щоб цю кризу пройти успішно.

Ми повинні мати високу питому вагу інновацій. Мусимо готувати хороших, якісних фахівців, щоб до нас заходили високоорганічні підприємства. Щоб вони знаходили людей тут, в Україні, а не привозили своїх. 

Сьогодні для нас реформа вищої освіти так само важлива, як, наприклад, реформа армії 10 або 20 років тому. Можливо, якби уряд провів реформу армії на початку 2000-х, Україна зараз мала би менші загрози інтервенції. Тому ми й працюємо над реформою освіти, щоб загрозу майбутнього усунути вже зараз.