Більше практики, інновацій і нагород: як осучаснити шкільні олімпіади – думки освітян, учасників та організаторів

Ті, хто в шкільному віці брав участь в олімпіадах, певно, досі пам’ятає, як вчителі залишали після уроків, аби готуватися до районного чи обласного етапів, додому давали опрацювати додаткову літературу, а як бонус – ставили високі бали за участь в олімпіадах і звільняли від певних контрольних робіт.

Ті, хто готував учасників олімпіад різних рівнів, додасть, що це виснажлива робота, бонусом якої може бути перемога вихованця на певному етапі, а в ідеалі – на всеукраїнському.

Нещодавно в соцмережах освітяни обговорювали, чи не час змінити підходи до олімпіад, щоби задоволення від цього мали учні та вчителі, а перевірялися не лише академічні знання, а й м’які навички. Наприклад, вчителька української мови Лідія Поворознюк вважає, що оцінювати виключно академічні знання не потрібно й безсенсово: “Освіта змінюється, нам більше не треба тримати факти в голові. Тому можливий формат дебатів, кейс-студій, обговорень. Усього того, що реально знадобиться в житті”.

Також освітяни пропонували проводити олімпіади так, аби діти брали участь у них із задоволенням, а не тому, що комусь це вигідно; і розуміли, для чого їм ці знання знадобляться.

Чи справді олімпіади віджили своє та яких змін потребують – “Нова українська школа” поспілкувалася про це з Богданом Рубльовим, організатором математичних олімпіад та керівником математичної збірної України, Тетяною Єрмак, директоркою НВК № 157 Києва, чий учень торік брав участь в олімпіаді геніїв у США, Борисом Ховряком, вчителем інформатики із Черкас, який готує дітей до міжнародних змагань із робототехніки та ракетомоделювання, і Євгенієм Коноваловим, переможцем міжнародної олімпіади з історії у 2014 році, який нещодавно завершив магістратуру в Страсбурзькому університеті.

У новому матеріалі читайте:

✔ які можливі альтернативи олімпіадам;

✔ як змінити олімпіадні завдання;

✔ що дає учням участь в інтелектуальних конкурсах;

✔ чи виснажливо це для вчителів та організаторів;

✔ як підтримувати талановитих дітей, крім олімпіад.

“ОЛІМПІАДИ В ТАКОМУ ВИГЛЯДІ, ЯК ВОНИ Є, ЗОВСІМ ДІТЯМ НЕ НАБРИДЛИ”

Богдан Рубльов, доктор фізико-математичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вважається зіркою олімпіад із математики. Адже він є організатором математичних олімпіад в Україні (спільно з МОН та окремо – на базі університету), а з 2009 року очолює математичну збірну України на міжнародному рівні.

Крім цього, Богдан Рубльов ініціював математичні турніри (проводяться на базі КНУ ім. Т. Шевченка), бо вважає, що олімпіад, які проводить МОН, замало. Далі його пояснення – чому.

Чи є потреба змінювати олімпіади

Якщо хтось думає про те, як осучаснити олімпіади з математики, то для мене їх замало. До пандемії ковіду ми оголошували на сайті університету про змагання “Математичний Занзібар” і без жодного примусу до нас приходили 800 дітей. Це якраз свідчить про те, що дітям бракує подібних змагань.

Моя думка така, що, крім олімпіад, можна придумувати інші змагання, особливо, якщо є зацікавлені дорослі й діти. Але олімпіади в такому вигляді, як вони є, геть дітям не набридли. Можна осучаснювати їх, додаючи дослідницькі задачі тощо. Але для цього є турніри юних математиків, Мала академія наук, зокрема, секція математики, де це вивчають. Усі ці підходи можуть працювати паралельно.

Про навантаження на вчителів

Зазвичай підготовка дітей до олімпіад є важкою і складною. Треба знайти талановиту дитину, а краще декількох, згрупувати їх і починати плідно працювати. Ця робота дуже благородна і благодійна. Бо про 200-бальників на ЗНО всі розповідають, а про переможців олімпіад мало хто знає. Держава на рівні областей має заохочувати вчителів, які готують таких гарних дітей.

Адже підготовка триває багато років і починається з 5 класу, інколи із 4. Щоб дійти до 11 класу, треба здолати довгі 7–8 років плідної праці, відвідувати гуртки один-два рази на тиждень, брати участь у різних олімпіадах, турнірах, літніх школах. Коли діти долучаються до таких змагань, вони перевіряють свої знання, дивляться, хто краще підготовлений, а хто гірше. А коли настає час для офіційних олімпіад, діти вже знають сили одне одного, у них немає ні заздрості, ні здивувань, чому та дитина перемогла, а та програла. Тобто зникає підозра когось у нечесності.

Але воно того вартує. Бо олімпіадники стають найкращими студентами й дослідниками. З ними із задоволенням можна вивчати дійсно цікаву і яскраву математичну програму в університетах.

Де шукати талановитих учнів

В останні роки математична команда України на міжнародних олімпіадах складається з київських та харківських дітей. Я вважаю, що це шалений недолік, бо талановиті діти народжуються скрізь.

Зараз ми якраз запускаємо програму, щоб математичні заходи, які проводимо масово в Києві, відбувалися також у регіонах. Бо там, де нічого не проводиться, діти не готові до змагання з однолітками. Ми дуже хочемо знайти ентузіастів на місцях, які б нам допомогли провести такі змагання.

Це теж не просто, бо в ковідний 2021 рік, коли міністерство припинило проведення олімпіад, ми звернулися через Спілку ректорів України до місцевих університетів, щоб ті в себе провели олімпіади з математики. У 23 областях університети відгукнулися, а в трьох сказали, що це їм не цікаво.

Як дітей мотивує участь в олімпіадах

Учасники, а тим паче переможці олімпіад зможуть прогодувати себе в сучасному світі. Це дасть їм змогу займатися наукою, знайти західних партнерів, щоб одержати нормальне фінансування своїх досліджень.

Саме на олімпіадні здобутки насамперед звертають увагу, коли беруть наших учнів у якийсь університет за кордоном чи в компанію для дослідження. Якщо діти бачать, як влаштувалися в житті їхні попередники, це для них і є гарною мотивацією.

“ОЛІМПІАДА НЕ ЗАГУБИЛА СВОЇ ЦІННОСТІ”

У 2014 році Євгеній Коновалов переміг у міжнародній олімпіаді з історії й певен, що саме участь у шкільних олімпіадах навчила його вчитися і згодом відчинила двері закордонного університету. Пропонуємо його історію з перших уст.

Про шлях до перемоги

Моя участь в олімпіадах почалася, коли я вчився в загальноосвітній школі. Тоді справді вчителі долучали до олімпіад одних і тих самих учнів. Ніяких амбіцій перемагати в мене не було, просто треба було сходити на міську олімпіаду.

Згодом я перейшов до Черкаського гуманітарно-правового ліцею, де побачив інший підхід, коли вчителі були налаштовані на системну й дуже далекоглядну роботу від міського рівня до всеукраїнського. Бо, як правило, не всі школи можуть запропонувати сильну підготовку учнів та обмежуються участю на міських етапах. А є школи, які працюють із цим системно.

Я цікавився історією – це був профільний предмет мого ліцею – а вчителі мали величезний досвід підготовки учнів саме до історичних олімпіад. То ж це був зустрічний рух, завдяки якому я в 8 класі посів друге місце на міській олімпіаді, потім друге на обласній, а далі поїхав на всеукраїнський рівень. І тоді зрозумів, що мені це дуже подобається.

Всеукраїнський етап якісно відрізнявся від інших, адже діти на тиждень збиралися в одному місці, жили разом та ділилися досвідом. І це все люди, які максимально наближені до твоїх інтересів та стилю життя.

Тоді я зрозумів, що поки вчуся в школі, хочу займатися олімпіадами системно. У ліцеї була унікальна форма вільного відвідування, коли за два тижні до міських олімпіад, три тижні перед обласними й місяць перед всеукраїнськими учні могли пропускати уроки. Потім, звісно, програму треба було опановувати, учні в самостійному автономному режимі домовлялися з вчителями, як це зробити.

Усі 4 роки мене готувала вчителька, яка вже мала переможців всеукраїнського етапу. У неї була своя методика. Підготовка тривала фактично рік, починаючи з вересня і до березня були олімпіадні заняття, зустрічі, тренування, розв’язання питань на час тощо.

Тож щороку я брав участь в олімпіадах, апогеєм цієї історії була міжнародна олімпіада у 2014 році в Естонії, якраз між 10 та 11 класом, де я здобув “срібло”.

Як допомагає участь в олімпіадах у дорослому житті

Я про це не жалкую і вважаю, що підготовка та участь в олімпіадах стали поворотним моментом у моїй освіті та моєму особистому розвитку, тому що далі я закінчив ліцей, вступив у Могилянку, після випуску вступив за кордон і цього року закінчив магістратуру в університеті Страсбургу (Франція). Тобто саме на олімпіадах я став на шлях освіти цілеспрямованої, усвідомленої, тому що вчитися треба теж вміти.

Мені здається, що олімпіада не загубила свої цінності, тому що ці навички, які виробилися принаймні в мене, завжди будуть актуальними:

✔ це вміння працювати довго й на перспективу;

✔ вміння швидко обробляти великий масив інформації, відтворювати його і відповідати на конкретні питання;

✔ змагальність теж важлива – як казали на всіх олімпіадах, головне не перемога, а участь, і це правда.

Я пам’ятаю, як деякі учасники сильно засмучувалися через програш. Але ж у дорослому житті так само буває – не всі ж вступають в омріяні університети чи отримують роботу в крутій компанії. І такі поразки треба вміти приймати достойно, робити з них правильні висновки.

Що можна змінити в олімпіадах

Можливо, треба міняти підхід до певних завдань. Наприклад, в історії є тур теоретичний і практичний. Теоретичний має 5 дуже загальних питань, на які треба творчо сформулювати відповіді. Цей формат не варто чіпати, тому що він вчить критичного аналізу та системного мислення.

Далі є практичний етап, де йдеться про відтворення якихось точкових фактологічних даних. Наприклад, заповнити хронологічну таблицю з датами чи впізнати портрети історичних діячів. Мені, наприклад, траплялося завдання – впізнати портрети перших секретарів ЦК Компартії Української РСР 30-х років, які мінялися через рік. Це було занадто. Можливо, не треба давати завдання такого типу.

Але насправді навіть запам’ятовування і відтворення такої інформації – це вправа для мозку. Це тренує пам’ять і дисциплінує нас. Загалом, якщо підсумувати, я не вважаю, що в олімпіадах треба щось глобально міняти, можливо, відкоригувати певні моменти, але не саму ідею.

“ПРОЦЕДУРУ ПРОВЕДЕННЯ ОЛІМПІАД ТРЕБА ЗМІНЮВАТИ І ДОДАВАТИ ПРОЄКТНІ РОБОТИ”

Директорка НВК № 157 Тетяна Єрмак пишається тим, що їхній учень Валерій Радченко влітку здобув срібну медаль на олімпіаді геніїв у США (як представник Малої академії наук). Це конкурс шкільних проєктів у кількох категоріях – мистецтво, креативне письмо, наука тощо. Водночас Тетяна вважає, що дітям передусім потрібен розвиток, і це можна робити не лише завдяки олімпіадам.

Далі – пряма мова Тетяни.

Яких змін потребують олімпіади

✔ Процедуру проведення олімпіад треба змінювати – вона має бути чіткою, а заклади освіти мають дізнаватися про олімпіади не із сьогодні на завтра, а завчасно. В ідеалі має бути дорожня карта з графіком олімпіад, з термінами та місцями проведення, з яких саме предметів. Це дасть змогу вчителям заздалегідь готувати до них учнів та розуміти, які саме навички розвивати в дітях.

✔ Завдання олімпіад мають іти в ногу із часом, їх треба удосконалити, урізноманітнити, може, скласти певну олімпіадну програму, але це шмат роботи, який хтось має взяти на себе.

✔ Мені здається, що до олімпіадних завдань, крім традиційних тестів та задач, якщо йдеться про математичні чи природничі дисципліни, треба додати трохи практики, тому що зараз ми просто робимо зрізи досягнень дітей. А діти мають через завдання вчитися шукати вихід. Наприклад, нехай учні повчаться визначати азимут певного предмета на шкільному подвір’ї. Таке завдання вони запам’ятають краще, аніж просто тести.

Діти зараз дуже добре сприймають візуальну інформацію, вони дуже творчі та креативні – це це теж треба враховувати, готуючи олімпіадні завдання. Для них важливо виконувати якусь роботу і бачити її результат.

З огляду на це, ми у своєму закладі проводимо тестування під час добору учнів до 5–10 класів (це дозволяє Закон “Про освіту”). Щороку оновлюємо підходи та завдання, додаючи до них більше практики. Це дає змогу зрозуміти дитині, для чого вона вчиться в школі.

✔ Я б додавала до олімпіад ще і проєктні роботи. Це може бути індивідуальний проєкт або командна робота. Будь-який дитячий проєкт у майбутньому може стати платформою для розвитку якоїсь галузі. Це дає змогу дітям знайти для себе той напрям, який їм найближчий.

Які бенефіти мав би здобути вчитель за роботу з олімпіадниками

Будь-який конкурс – це час учителя. Вони хочуть мати чітку визначеність і розуміти, у які проміжки навчання зможуть допомогти учням підготуватися до олімпіади чи дослідження. Для цього мають бути чітко прописані умови праці вчителя, можливо, навіть укладені договори із працедавцем. Але це не має бути з примусу, а лише за бажання самого педагога.

Бо, зазвичай, у вчителів не завжди вистачає ресурсу супроводжувати дитину від початку до кінця, через що з’являється плагіат, а далі це спричиняє непорозуміння, конкуренцію, незадоволення. Тому я за якість, а не за кількість.

Навіщо школярам портфоліо

Якби була така можливість, я б радила створювати в закладах освіти портфоліо учня чи учениці, як ми робимо в себе. Портфоліо досягнень має містити інформацію про всі активності, до яких учні долучалися: участь у спортивних змаганнях, олімпіадах, шкільних заходах, проєктах тощо.

Також важливо описати, яку роль відіграв кожен учень чи учениця в цих активностях. Адже для дітей важливо, аби їх помічали й відзначали. Як на мене, неправильно розцінювати перемогу дитини в олімпіаді як геройство, а просто участь у ній – як щось другорядне.

Та є багато дітей, які мають дуже відповідальне ставлення або високий рівень виховання в родинах, і які вчать усе та беруть участь у всьому. Я за те, щоб дитина обирала ту діяльність, де їй найбільш комфортно.

Усі процеси, які відбуваються в закладах освіти, мають бути пов’язані з бажанням дітей. Дитина має мати вибір. Якщо це олімпіада, то всі охочі можуть узяти в них участь. Батьки, приходячи до школи, теж мають знати, що їхня дитина може взяти участь у всіх заходах, тобто буде мати умови для розвитку своїх навичок і здібностей.

“НАШІ ДІТИ МОЖУТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ ПРОПОНУЮТЬ НАРАЗІ ОЛІМПІАДИ”

Борис Ховряк, вчитель інформатики та технологій у черкаській гімназії № 9, готує своїх учнів до олімпіад із трудового навчання, а також до українських та міжнародних змагань із робототехніки та ракетомоделювання. Порівнюючи організацію шкільних олімпіад зі змаганнями міжнародного рівня, педагог вважає, що сучасні діти переросли старий формат олімпіад, їм цікавіше брати участь у конкурсах, які проходять як фестивалі, у яких беруть участь як окремі учасники, так і команди, і за перемогу в яких можна отримати цінні призи, а не лише грамоту на шкільній лінійці.

Як відрізняється шкільна олімпіада від змагань міжнародного рівня

Мені здається, що сьогодні олімпіади, які проводяться на державному рівні, віджили своє.

Зараз проведення олімпіад полягає в тому, що вчителі обирають дітей, які поїдуть від школи на олімпіади в район, потім на область. Діти приходять у якийсь кабінет, виконують однакові завдання, їх однакового оцінюють і все.

Для порівняння – як проходить Всесвітня олімпіада з робототехніки (WRO):

✔ діти готуються до неї рік, а не два тижні, як у нас (маю на увазі випадки, коли дітей просто ставлять перед фактом, що вони беруть участь в олімпіадах із кількох предметів водночас);

✔ учасники отримують суперскладні завдання, наприклад, дитина сама пише програмне забезпечення, щоб робот виконував 12 функцій;

✔ оцінює дитячу роботу й журі, і публіка.

Або ж міжнародні змагання з робототехніки First Lego League (FLL) – це грандіозне дійство, на яке приїжджає міністр освіти (країни в якій відбувається чемпіонат), який запрошує інвесторів, що готові вкладати кошти в дитячі проєкти. Тематика чемпіонату відома за рік до фіналу, аби діти встигли підготуватися.

В Україні учасників олімпіад, наприклад, з української мови, оцінюють за те, що не допустили жодної орфографічної помилки, а свій твір вмістили в задану кількість символів. Але ж не оцінюються творчі здібності загалом.

Якщо повернутися до FLL, то тут оцінюється робота дитина та робота команди окремо, у цьому й полягає основна цінність таких змагань. До уваги беруть:

✔ як взаємодіють між собою учасники команди;

✔ як команда взаємодіяла з іншими командами;

✔ чи проводила заходи з іншими командами, щоби поділитися ідеями й донести їх до інших;

✔ чи спілкувалася команда з професіоналами цієї сфери.

Торік наша команда учнів, готуючись до FLL, працювала над розробкою, яка давала можливість заощаджувати кошти завдяки додаванню певних елементів у систему кондиціонування. Команда пішла в торговий центр, запитала в адміністратора, хто займається кондиціонуванням, дітям провели екскурсію і показали, як це функціонує, з якою потужністю, чи можна інтегрувати додаткові елементи в систему кондиціонування. Тобто діти провели повноцінне дослідження і поспілкувалися з експертами.

Порівняйте, як проходить олімпіада з математики, української мови чи історії, коли дитина просто прийшла, зробила тест або виконала завдання, із тими олімпіадами, де дитина готувалася протягом року, поспілкувалася з кількома експертами, донесла свою ідею, переконала в тому, що вона насправді класна, здобула досвід проєктування і комунікації з іншими людьми.

Яким форматам змагань віддають перевагу діти

Олімпіади – це як величезний камінь, який лежить на нашому шляху і який треба потроху штовхати в бік змін.

Нас зобов’язують щороку готувати учнів на олімпіаду з трудового навчання. Але ті підходи, які ми пропонуємо, як правило, конфліктують із баченням інших учасників. Адже сувенірну продукцію з тематикою Збройних Сил України можна робити не тільки з фанери й покривати їх лаком, а надрукувати на 3D-принтері. Коли ми з учнями приходимо з такими ідеями, експерти боязко та скептично це оцінюють.

У 2022 році ми брали участь у змаганнях із ракетомоделювання в Дніпрі. З-поміж 50 команд, які мали вже звання чемпіонів України і Європи, не було представлено жодної ракети, яка б мала систему керування польотом. Ми з дітьми зробили ракету із системою керування і навіть чорною скринькою.

Наша система змагань та олімпіад часто нагадує роботу станцій юних техніків, які за методичкою 60-х років роблять ракети з картону, але актуальних знань від цього учні не отримують.

Або ж ще один приклад, чому система олімпіад потребує змін. Випускниця нашої гімназії цього року склала два НМТ на 200 балів, у табелі в неї лише одна 11, усе решта 12. Дівчина брала участь в олімпіадах з української мови, математики, біології, так само долучалася до змагань із ракетомоделювання та робототехніки.

За третє місце на всеукраїнському етапі олімпіади з біології вона дістала премію на суму 1 000 гривень та грамоту. За призове місце в змаганнях із робототехніки в Чехії її запросили на навчання в університет у місті Брно, вручили особисту відзнаку. Крім цього, вона побачила іншу країну, інше місто, побувала в місцевому музеї техніки.

Тобто діти хочуть бачити результат своєї роботи, а не просто отримати грамоту на шкільній лінійці. Це пережиток радянської школи, як на мене. Наші діти можуть більше – вони креативні та переросли шаблони, за якими ще працюють деякі олімпіади.

ОЛІМПІАДНІ “ЗА” І “ПРОТИ”

Отже, олімпіади в актуальному вигляді мають свої переваги та недоліки.

Дух змагань та конкуренції – безумовно, це перевага, яка подобається багатьом учням і ученицям. І здобутий досвід точно допоможе їм у майбутньому змагатися за місце в університеті чи крутій компанії.

Тож плюси олімпіад у тому, що:

✔ вчать дітей опрацьовувати великі масиви інформації та обирати найголовніше;

✔ дисциплінують та тренують до деяких ситуацій у дорослому житті;

✔ знайомлять з однодумцями;

✔ готують найкращих студентів, а в майбутньому – дослідників та науковців.

Що варто було б змінити в організації та сенсах олімпіад:

✔ додати завдань практичного змісту у природничі та математичні дисципліни (аби діти могли перевірити щось власноруч, поекспериментувати тощо);

✔ а також переглянути практичні завдання з гуманітарних предметів (наприклад, змістити акценти із запам’ятовування дат на пошуки логічних зв’язків між подіями);

✔ дати можливість брати в них участь (принаймні на шкільному етапі) усім охочим;

✔починати підготовку дітей до олімпіад завчасно, а не за кілька тижнів (для цього має бути заздалегідь розроблений графік олімпіад та відомі їхні теми);

✔ переглянути систему нагород учасників та переможців;

✔ осучаснити формат проведення олімпіад, зокрема, якщо йдеться про змагання команд (дітям більше подобається атмосфера фестивалю чи публічних обговорень).

І, звісно ж, враховувати бажання та можливості дітей. Бо лише з доброї волі дитини та за підтримки вчителів можна досягти класних результатів.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”