Освітні ініціативи, які закінчилися нічим

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор

Уважне вивчення інформаційного простору (у тому числі повідомлень та оголошень, що розміщені на сайті Міністерства освіти і науки України) дає змогу помітити аномальне зростання різноманітних «ініціатив», які повинні були – якщо вірити обіцянкам – принести освітній системі суттєві результати.

Цей феномен дозволяє сформулювати сміливу гіпотезу: протягом усього періоду своєї специфічної «управлінської діяльності» так звана «освітня команда» нафантазувала захмарно велику купу «ініціатив», про практичне впровадження яких широкій громадськості або нічого не відомо, або відомо дуже мало.

Автор цих рядків, не претендуючи на абсолютну об’єктивність, побудував власний рейтинг таких «освітніх ініціатив».

5 місце – «ініціатива» про створення нових проєктних офісів та агентств

Два роки назад, 15 січня 2024 року, Оксен Лісовий підписав наказ «Про утворення Проєктного офісу з підтримки змін в системі освіти і науки».

У Положенні написано, що цей офіс утворений «з метою підтримки впровадження реформ, заходів відновлення від наслідків війни сфери освіти і науки в Україні для підвищення якості та доступності освіти, розвитку науки, синхронізації їх з освітнім та дослідницьким простором Європейського Союзу».

У жовтні 2024 року Оксен Лісовий оголосив, що «МОН створить Імплементаційне агентство з реалізації реформи НУШ». Анонс був зроблений у парламенті, під час заходу «Година запитань до уряду». Одним із ключових завдань агентства, за словами міністра, стане перегляд освітніх програм.

Майже рік назад, 25 лютого 2025 року, Оксен Лісовий підписав наказ «Про утворення Проєктного офісу з впровадження Нової української школи».

Офіс утворено «з метою підтримки впровадження реформи Нової української школи (далі – НУШ), заходів відновлення від наслідків війни в Україні для підвищення якості та доступності повної загальної середньої освіти».

Минуло багато часу, але про конкретні результати роботи цих проєктних офісів та імплементаційного агентства нічого не відомо ані громадськості, ані фахівцям.

У різних пошукових системах кілька разів набирав словосполучення «Проєктний офіс з підтримки змін в системі освіти і науки», «Проєктний офіс з впровадження Нової української школи» та «Імплементаційне агентство з реалізації реформи НУШ». Кожного разу – жодної значущої інформації про конкретні позитивні результати. Немає відповідних відомостей і на сайті МОН.

Слід звернути увагу, що обидва проєктні офіси, якщо вірити наказам Оксена Лісового, націлені на «відновлення...», «підвищення якості...», «доступність...» тощо. Навіть склалося враження, що автори одного Положення запозичили текст та ідеї у авторів іншого Положення...

Необхідно зробити невеличке застереження. Ми чудово розуміємо, що ініціатива створити Проєктний офіс з впровадження Нової української школи принесла і приносить значні дивіденди (гроші) його бенефіціарам – інформація про це доступна в мережі. Коли ми кажемо про «порожнечу» цієї «ініціативи» – маємо на увазі відсутність будь-якої значимої корисності для держави, суспільства і народу України.

4 місце – «ініціативи» щодо формування так званої «нової культури академічної доброчесності»

Оксен Лісовий дав кілька довжелезних інтерв’ю, повністю прочитати які можуть дозволити собі тільки освітні гурмани. Більшість інтерв’ю передбачають, що журналіст ставить «лагідне» запитання, а посадовець дає чітку відповідь.

На цьому фоні вигідно вирізняється інтерв’ю, що було оприлюднено у серпні 2024 року в  авторитетному інтернет-виданні ВВС NEWS Україна. Оксен Лісовий, відповідаючи на запитання щодо наявності академічного плагіату у власній дисертації, несподівано заявив: «Треба викорінювати цю культуру. Тому що культура фальсифікації різноманітної в академічному середовищі існує. Чому я відмовлявся? Для того щоб мене самого не пов'язувало з цією культурою нічого. Окей. Це була культура 2010 року. Такі були правила гри. Я розумів, що мені це не подобається. І щодалі я доходив до захисту, то більше мені це не подобалось. І я вже в якийсь момент і пожалів, що я ввʼязався у це <…> Питання в тому, що дисертаційними дослідженнями, на мою думку, – може, зі мною хтось не погодиться, – повинні займатися ті люди, які займаються наукою, для яких це дисертаційне дослідження є цеглинкою в їхньому професійному зростанні. Тому я, як менеджер фактично, і відмовився від дисертації».

Як завжди – багато правильних красивих слів: про «цю культуру»; про старі «правила гри»; про те, що комусь щось «не подобається»; про те, що наукою мають займатися ті, хто займається наукою; про «професійне зростання» науковців тощо.

Однак минуло вже півтори року, але нам нічого не відомо:

• які заходи вживає «освітня команда», аби викорінювати «цю культуру»?

• чи розроблені нові «правила гри», які унеможливлюють повернення до «цієї культури»?

• що зробила «освітня команда» для того, аби молодим українським дослідникам і дослідницям «подобалося» займатися наукою і досягати високих наукових результатів?

• чи ухвалено виважені управлінські рішення, аби у молодих вчених була висока мотивація для високопродуктивної наукової діяльності?

• чи може вчений (і молодий, і зрілий) отримувати достойну (читай: високу) заробітну плату на посаді наукового співробітника, і не шукати підробіток на стороні?

• чи впроваджено доступні (креативні, актуальні, безкоштовні) програми професійного зростання для молодих вчених?

Наостанок зазначимо, що у грудні 2025 року було ухвалено Закон України «Про академічну доброчесність», але вказаний результат стався завдяки лідерству народних депутатів, а не міністра і його «команди».

3 місце – «ініціатива» щодо нової моделі виробництва та доставки підручників

Оксен Лісовий неодноразово заявляв, у тому числі з трибуни парламенту, про успіхи «епохальної реформи» у сфері виробництві та доставки підручників.

Наприклад, у жовтні 2024 року, виступаючи під час заходу «Година запитань до уряду», Оксен Васильович сказав: «Слід зазначити, що уже послідовно два роки виділяються кошти, ми знаємо, що ми провисли у 22-му році, із зрозумілих причин з фінансуванням підручників, маємо вже 3 мільярди виділених державним бюджетом за 2 роки на друк підручників, маємо 730 мільйонів донорських коштів, і працюємо з якістю через зміну підходу, принципову зміну підходу до підручникотворення. Уже з 1 вересня інша установа займається експертизою, інакше буде здійснюватися і закупівля, і логістика, і отой кейс самий відомий про карту без Криму, ми розуміємо, в чому причина...»

Не дивлячись на красиві слова, реальність виявилася дещо іншою. У мережі оприлюднили сторінку із підручника, у якому на карту України не було нанесено Кримський півострів. В іншому підручнику було надруковано світлину начебто українського військового (принаймні, про це йшлося у тексті навчального матеріалу), але у формі невідомого походження.

Одне із ключових рішень «реформи» – передати основні повноваження щодо так званого «підручникотворення» (зокрема, в частині експертизи змісту) установі під назвою «Український інститут розвитку освіти». Нагадаємо, в цій установі відсутній досвід відповідної роботи, немає власних приміщень, бракує фахівців, натомість є кримінальні провадження. Докладніше про це – тут.

1 вересня 2025 року далеко не всі школи отримали нові підручники до початку нового навчального року.

Це стало закономірним наслідком чергової «ініціативи» Міністерства освіти і науки України, відповідно до якої було змінено модель доставки підручників. Зокрема – частину обов’язків щодо своєчасної доставки було перекладено на видавців.

Цим фактом зацікавилися небайдужі народні депутати. 5 вересня 2025 року, виступаючи під час заходу «Година запитань до уряду», Оксен Лісовий переконливо запевнив, що всі підручники будуть доставлені до шкіл не пізніше 15 вересня.

Нагадаємо, що 100% підручників були доставлені до шкіл лише у середині листопада.

2 місце – «ініціатива» щодо розробки Стратегії трансформації освіти і науки

У червні 2023 року Оксен Лісовий заявив, що вдалося зібрати 1700 експертів та експерток – «до роботи над стратегією трансформації освіти і науки».

Розробка проекту Стратегії – серйозна справа, що спирається на міцне законодавче підґрунтя. Виходячи із змісту пункту 1 статті 64 Закону України «Про освіту», центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки розробляє стратегію розвитку освіти України, інші стратегічні документи, державні цільові програми у сфері освіти і науки та бере участь у їх реалізації.

Наміри зібрати «широку громадськість» (1700 експертів та експерток, що встигли записатися «на платформі») для обговорення та підготовки проекту Стратегії можна оцінити позитивно. Погано, що далі розмов і обіцянок справа, як неважко здогадатися, не просунулася.

Минуло два з половиною роки, але відомостей про результати роботи 1700 експертів та експерток, які «записалися на платформі», не оприлюднено. Станом на сьогодні Міністерство освіти і науки не представило проєкту Стратегії трансформації освіти Україні ані на розсуд громадськості, ані на розсуд колег з інших міністерств і відомств, ані на розсуд політичного керівництва держави.

Скоріш за все мантра про «1700 експертів та експерток» була вигадана виключно для того, аби створити в інформаційному просторі ілюзію про наявність «загальної підтримки» з боку освітньої спільноти. Можливо, про цей «непересічний успіх» навіть доповіли високому начальству. А працювати над документом – тобто займатися вдумливою інтелектуальною працею – ніхто і не планував апріорі.

1 місце – «ініціатива» щодо презентації «Візія майбутнього освіти і науки України»

У липні 2023 року Міністерство освіти і науки України проголосило про так звану «Візію майбутнього освіти і науки України».

«Ініціатива» з розробкою «Візії...» була для нас, простих освітян, вельми несподіваною, адже процедура проектування та імплементації цього дивного документу не передбачена ані Законом України «Про центральні органи виконавчої влади», ані Законом «Про освіту», ані Регламентом Кабінету Міністрів України, ані положенням про Міністерство освіти і науки України.

У «Візії...» написано багато красивих гасел і пафосних слоганів, які не ґрунтуються на здоровому глузді і тверезому аналізі подій реального життя.

Не дивно, що протягом 2024–2025 року у публічних виступах очільник міністерства, а також члени його «команди» не згадували про «Візію...» як документ, який вони використовували під час своєї діяльності.

Казочку про «Візію…» та її необхідність, скоріш за все, було запущено в інформаційний простір виключно для того, аби продемонструвати суспільству «удавану активність» – начебто щось робиться, начебто щось обговорюється, начебто є якісь розумні думки, начебто у «освітніх генералів» є якесь стратегічне бачення і начебто це бачення конче важливе для успішного майбутнього країни і майбутнього освітньої системи.

І наостанок.

Надворі – січень. Для керівництва МОН це – гарний привід зробити чесний і об’єктивний звіт про результати своєї роботи, причому не просто в «описовому форматі», а на основі висвітлення конкретних вимірюваних показників.

Окрім того, у цьому звіті – для того, аби він був сприйнятий позитивно – необхідно згадати про допущені помилки, а також – про конкретні заходи, що вжиті або вживаються для виправлення помилок.

Допущені з боку керівництва МОН помилки – це не припущення, про це написано в численних повідомленнях органів державної влади, у тому числі профільного парламентського комітету та Рахункової палати України.

Таке звітування слід проводити не шляхом «монологу», а на основі широкого громадського обговорення, можливо – на розширеному засіданні Громадської ради при МОН. Було б правильно, аби керівники профільних організацій мали змогу поставити керівництву міністерства актуальні запитання, а також дати доброзичливі рекомендації.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.