Хто має змінюватись першим?

Батьки говорять: «Змінюйте школу, наші діти вже зовсім інші!»

Вчителі: «Спочатку змініть програму, обладнання, зарплати - тоді й ми будемо іншими».

Директори: «Дайте ресурс, прозорі правила і реальні повноваження - і ми потягнемо школу вперед».

Держава: «У вас автономія - міняйтеся самі».

Діти? Вони просто дивляться.

І тут я міг би написати красиву, правильну  фразу: «Кожен може почати з малого». 

Але не буду - бо сам уже в це не вірю і не впевнений, що «маленькі кроки» здатні зрушити систему, яка стоїть на місці не через людей, а через умови.

Не тому що люди не здатні, а тому що вони й так щодня тягнуть на собі те, чого на їхніх плечах ніколи не мало бути.

І все це відбувається на тлі очікувань, що школа і її учасники  мають «змінити школу». Маєте автономію вперед до змін. 

Тільки питання За рахунок чого? Лише ініціативи й ентузіазму?

Ентузіазм - це чудово, але він не замінює ресурсів.

І не ремонтує те, що давно має ремонтувати держава.

І от тут - головне.

Перший крок має бути не від учителя, не від батьків і навіть не від адміністратора.

Мабуть, перший крок має початися там, де формують правила, розподіляють ресурси і визначають рамки системи.

У вигляді простих, логічних кроків, які не розвалюються на першій же інструкції.

Так, час важкий. Так, у країни багато викликів. Але саме тому настав момент чесно визнати: можливо, варто поставити на паузу нескінченні новації, технології, стратегії та «операційні досконалості». І нарешті зосередитися на людях, які тримають школу щодня.

Менше презентацій - більше розмов із практиками.

Менше гасел - більше логіки.

Менше тиску - більше опори.

Бо коли верхівка почне діяти прозоро й стабільно, тоді решта учасників процесу теж зрушать.

Не з примусу, а з віри, що рух нарешті має сенс.