Хтось заробляє на НУШ, а хтось тягне НУШ…

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Коли напередодні «Серпневої-26» МОН удень і вночі публікувало на своїх сторінках постери з інформацією про панелі, майстерки, презентації та їхніх учасників, воно мимоволі відкрило дещо цікавіше за саму програму конференції.

У постерах почали зʼявлятися назви структур і посад, про існування яких широкій освітянській спільноті раніше або майже не розповідали, або публічно стосовно них не комунікували взагалі.

Скажімо, десь уже гуляла інформація, що при МОН існує так званий Офіс впровадження НУШ, для Міністерства працює сила-силенна різних консультантів, експертів, радників та інших позаштатних фахівців.

Більше того, колишні працівники МОН у приватних розмовах відверто розповідали мені, що вплив цього позаштатного експертного середовища на підготовку й ухвалення рішень став настільки значним, що штатним працівникам Міністерства нерідко залишалася роль, образно кажучи, писарчуків:  оформити, погодити й виконати  те, що було придумано десь поруч із ними.

Наскільки це відповідає дійсності - окрема тема. 

Наразі мене зацікавила діяльність Офісу впровадження НУШ. За які гроші він функціонує? Хто оплачує роботу його керівників, експертів, консультантів і менеджерів? І скільки все це коштує?

Отже, МОН повідомило, що діяльність Офісу впровадження НУШ фінансується з програми LEARN від Світового банку.

Тому я попросив штучний інтелект проаналізувати відкриті документи програми LEARN Світового банку, щоб знайти відповідь на ті питання, які я перерахував вище. 

І ось яку інформацію надав мені штучний інтелект. 

«У мережі є офіційний  документ про програму LEARN.  Це - Procurement Plan проєкту Lifting Education Access and Resilience in times of Need in Ukraine (LEARN), який реалізує Міністерство освіти і науки України.

У цьому документі, серед іншого, є перелік контрактів індивідуальних консультантів, пов’язаних із Офісом впровадження НУШ - NUS Implementation Office. Ці контракти  мають спеціальне позначення LEARN-IC-NIO.

І перелік таких контрактів, м’яко кажучи, немаленький. У відкритому плані закупівель - понад 60 нескасованих контрактних позицій, безпосередньо пов’язаних з NIO».

Якщо перекласти це на просту мову, то в плані закупівель передбачено понад 60 окремих робіт, які мають виконувати люди, залучені до діяльності Офісу впровадження НУШ. Для кожної такої роботи передбачено окремий контракт і окрему оплату.

Скільки саме людей стоїть за цими понад 60 контрактами, із документа визначити не можна: частина договорів могла укладатися повторно або послідовно з тими самими людьми.

Але зрозуміло одне: йдеться не про двох-трьох консультантів, а про десятки фахівців, робота яких окремо оплачується».

А далі ШІ наводить  перелік таких контрактів. 

«Є керівник Офісу. Орієнтовна вартість його контракту - $160 000.

Є три заступники керівника. Орієнтовна вартість контракту кожного - $115 010.

Є координатор з питань змісту освіти - $75 578.

Є координатор комунікацій - $82 150.

Є три проєктні менеджери - по $82 150.

Є експерти зі змісту освіти -  математики, мовно-літературної галузі, історії, мистецтва, оцінювання результатів навчання. Для низки таких контрактів зазначено по $59 148.

Є експерт з навчання - $59 148.

Є менеджер субвенцій - $59 148.

Є експерт з моніторингу та оцінювання - $59 148.

Є регіональні проєктні менеджери, координатори, аналітики, фахівці з нормативного регулювання, юридичного супроводу, освітнього середовища, підготовки вчителів тощо.

І це ще не все.

У наступних хвилях закупівель з’являються нові позиції: координатор моніторингу й оцінювання - $64 800, координатор навчання - $64 800, координатор розроблення змісту - $64 800, експерт із субвенцій НУШ - $64 800, юридичні фахівці - від $42 000 до $64 000, менеджери освітнього середовища - до $57 000, регіональні менеджери - близько $50 000 за контракт.

Підрахунок ШІ всіх нескасованих позицій із кодом LEARN-IC-NIO, які містяться в проаналізованій версії плану закупівель, дає орієнтовно $3,48 млн.

За курсом близько 41–42 грн за долар - це приблизно 145 млн гривень».

Прочитавши це, я відверто кажучи, трішки отетерів. Тому попросив ШІ зробити  кілька важливих уточнень.

І виявилося наступне. 

«По-перше, це не річний бюджет Офісу. Більшість ключових контрактів розрахована приблизно на період від початку 2025 року до серпня 2027-го. Тобто орієнтовно на два з половиною роки. Частина контрактів з’явилася пізніше і має коротший строк.

По-друге, ці $3,48 млн - не обов’язково вже виплачені кошти. У документах Світового банку цифри містяться у графі Estimated Amount -  «орієнтовна вартість». Тобто йдеться про передбачену в плані вартість відповідних контрактів. У графі Actual Amount у проаналізованій версії документа зазначено 0, тому на підставі самого Procurement Plan робити висновок про фактичний обсяг уже здійснених виплат не можна.

По-третє, некоректно було б стверджувати, що в Офісі працює саме 60 чи 66 осіб. Деякі позиції могли оголошуватися повторно, окремі контракти завершувалися чи припинялися, на одну функцію могли укладатися послідовні контракти.

Тому коректний висновок звучить так: у відкритому плані закупівель програми LEARN міститься понад 60 нескасованих контрактних позицій, прямо позначених, як пов’язані з Офісом впровадження НУШ, а їхня сумарна орієнтовна вартість становить близько $3,5 млн, або приблизно 145 млн грн, переважно на період 2025–2027 років».

Але мені стало цікаво подивитися на ці цифри ще й в іншому вимірі.

Якщо суто арифметично розкласти орієнтовну вартість окремих контрактів на місяці їх дії, картина теж виходить доволі промовиста.

Так, контракт керівника Офісу на $160 тисяч, розрахований приблизно на два з половиною роки, дає орієнтовний еквівалент понад $5 тисяч на місяць.

Контракти трьох його заступників - по $115 тисяч приблизно на той самий період - це близько $3,7 тисячі на місяць кожному.

Наголошу, що це лише арифметичний перерахунок планової вартості контрактів. Я не знаю всіх умов їх оплати, податків, можливих змін і фактично виплачених сум.

Але навіть такий орієнтир багато про що говорить. Адже для  української освіти це зовсім не символічний рівень оплати. Швидше той, який асоціюється із добре оплачуваним корпоративним чи банківським сектором.

І тут я хочу зробити ще одне важливе уточнення.

Сама по собі висока оплата праці не є злом.

Якщо людина має унікальну компетентність, бере на себе серйозну відповідальність і дає вимірюваний результат - вона може і повинна добре заробляти.

Але тоді має діяти й інше правило: разом із високою оплатою має бути й висока відповідальність за результат.

І ось тут починається найдивніше.

Коли попередній Міністр освіти постійно говорив про «провисання» і «дуже сильне буксування» НУШ; коли педагоги відверто кажуть, що реформа має безліч проблем; коли вчителі говорять про перевантаження, бюрократію, хаос і незрозумілі вимоги – то  винними чомусь виявляються не ті, хто проєктував реформу, радив, консультував, координував і отримував за це дорогі контракти. Винуватими роблять тих, хто щодня заходить у клас і намагається все це реалізувати.

Тобто, тих, хто заробляє на НУШ,  не питають про результат. Або запитують так, що суспільство про це не знає і не чує. А тих, хто тягне НУШ, звинувачують у її провалі. І роблять це публічно. 

Оце вже не просто несправедливо. Це перевернута система відповідальності.

І це в тій самій системі, де вчителям роками пояснюють, чому держава не може забезпечити їм справді гідну оплату праці.

Коли я прочитав цей аналіз, то у мене виникли вже не фінансові, а суто освітянські запитання.

Перше. Для впровадження НУШ нам справді потрібна така велика окрема структура - з керівником, трьома заступниками, координаторами, менеджерами, регіональними менеджерами, аналітиками, комунікаційниками, експертами й консультантами? 

Друге. Який вимірюваний результат роботи цього Офісу має бути, щоб зрозуміти його роль у впровадженні НУШ? Бо НУШ у класі впроваджує не Офіс. Її впроваджує ВЧИТЕЛЬ.

Третє. Якщо вимірювати результат роботи Офісу впровадження НУШ  у презентаціях, рекомендаціях, платформах, програмах, майстерках і подібному, то якою є їхня ефективність, якщо сама НУШ, за словами колишнього міністра, «провисла» і «дуже сильно забуксувала»?

Відповідь на ці питання я знайти не міг. Навіть з допомогою ШІ. 

Але, схоже, історія з Офісом впровадження НУШ - лише частина значно ширшої історії.

Бо біля МОН уже виникають й інші подібні структури.

Ось нещодавно МОН засвітило, що з’явився Офіс підтримки реформи дошкільної освіти. У документах Світового банку бачимо фінансування інституційного посилення Українського інституту розвитку освіти. Є групи реалізації міжнародних проєктів. Є консультанти. Є радники. Є координатори. Є менеджери. Є експерти й експертки.

Одні впроваджують НУШ. Інші - реформують дошкілля. Треті - розробляють зміст освіти. Четверті - навчають учителів. П’яті - моніторять, як перші, другі, треті й четверті все це впроваджують.

І ніхто не відповідає за те, як все це впливає на українську освіту: створює чи руйнує, працює на прогрес чи на регрес, допомагає чи шкодить. 

Більше того,  все це існує навколо Міністерства освіти і науки, в якому, взагалі-то, для вироблення та реалізації державної освітньої політики є чималий штат державних службовців.

Чи не час уже розібратися у цьому велетенському шарварку? 

Але я знову повертаюся до образу, про який писав кілька днів тому.

МОН давно перетворилося на велику освітянську «майстерку», яка замість того, щоб передусім формувати державну політику, дедалі частіше сама береться розповідати вчителям, як їм навчати, оцінювати, планувати, організовувати робочі групи чи проводити SWOT-аналізи.  А тепер виявляється, що ця «майстерка» ще й стала своєрідним центром тяжіння, навколо якого акумулюється величезна кількість різноманітних офісів, проєктів, консультантів та добре оплачуваних «експертів і експерток». Вибачайте за прямоту, але це не що інше,  як заробітчанство від освіти.

І проблема навіть не в тому, що вони заробляють немало. Іще раз: людина має право отримувати достойну винагороду за свою працю.

Проблема зовсім в іншому.

Хто сьогодні насправді виробляє державну політику в українській освіті?

Державні службовці Міністерства, які отримують зарплату з державного бюджету, мають визначені законом повноваження, посадові обов’язки і повинні нести відповідальність за свої рішення? Чи численні позаштатні експерти, консультанти, менеджери й координатори, які отримують контракти за кошти міжнародних програм і дедалі активніше беруть участь у підготовці рішень, що потім стають обов’язковою реальністю для українських учителів? 

А якщо другі, то виникає наступне запитання: хто надав їм право визначати, якою має бути українська освіта? Хто їх обирав? Хто визначав рівень їхньої професійності? За якими критеріями? Перед ким вони відповідальні за результати своїх порад і рішень?

І, зрештою, якщо значну частину змісту реформ, моделей їх упровадження, методичних рішень, навчання педагогів, моніторингу та комунікації виробляють численні офіси, консультанти й експертні команди, то виникає вже зовсім незручне запитання: а навіщо тоді нам таке велике Міністерство освіти і науки?

І, можливо, ще незручніше: хто ж насправді сьогодні управляє українською освітою - держава чи сформована навколо неї екосистема добре оплачуваних освітніх експертів і консультантів?