Кому заважають українські коледжі: черговий крок від демократії й автономії

Автор: Станіслав Ніколаєнко, голова Асоціації працівників аграрних навчальних закладів України «Украгроосвіта».

Міністерство освіти і науки України вчергове вирішило «покерувати» освітою, на цей раз коледжами і університетами.

Ним підготовлено проєкт змін до деяких законів щодо модернізації закладів освіти. Яка буде підтримка цього кроку з боку громадськості, викладачів і студентів, не важко здогадатись – достатньо подивитись оцінку дворічної діяльності міністра за два роки.

Обговорюючи цей законодавчий опус, колеги мене кілька разів запитували: хто і навіщо це робить? Невже це вимоги експертів Європейського Союзу?

Однозначно стверджую – ні! Ніхто не вимагав у нас змінювати перелік спеціальностей, бо європейці вважають це нашими національними особливостями.

Не чую я категоричних вимог з боку Міністерства фінансів щодо економії коштів, закриття навчальних закладів. Ніхто не вимагає трощити колективи коледжів, закривати школи, мотивуючи це безглуздя незначним числом учнів.

Вершиною цинізму є вимога купки народних депутатів відмовити в державному фінансуванню ліцеїв, якщо на одній паралелі буде менше чотирьох класів, або 96 осіб (4×24=96). Тобто людина в сільській місцевості чи в маленькому місті, яка не отримує і так мінімальних соціальних послуг, ще й позбавляється за це державної підтримки на отримання повної середньої освіти.

Хто ж ці люди, які так послідовно і цинічно переорюють впоперек конституційне поле української освіти. Напевно, прийшов час називати цих авторів та роздати, як кажуть, кожній сестрі по серзі.

Та повернімося до запропонованих змін до законів. Так ось, Кабінет Міністрів України вніс до Верховної ради України законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України (щодо створення передумов для модернізації закладів освіти)».

Прийняття даного законопроєкту, на нашу думку, наносить серйозну шкоду українським системам вищої та фахової передвищої освіти, які з часів незалежності плідно співпрацювали, формуючи дієвий механізм ступеневої підготовки, коли учні шкіл обирали в коледжі професію і продовжували навчання з неї в університетах. Це дозволяло підвищувати якість теоретичної та практичної підготовки, а також економити значні кошти на підготовку кадрів, оскільки випускники коледжів зараховувались на другий-третій курс навчання.

Окремі чиновники своїм лихим оком вбачали в такій взаємодії намагання колективів університетів забезпечити собі стабільний набір студентів. Борючись із цим, Міністерство освіти і науки України навіть змінило Правила вступу і відмінило цілком логічний порядок прийому випускників коледжів – шляхом складання комплексного іспиту з професії на іспит, такий же, як і для школярів з національного мільтипредметного тесту.

Мета була досить незрозумілою – не допустити випускників коледжів до навчання у закладах вищої освіти. Хоч і це не допомогло «реформаторам», бо кращі випускники коледжів успішно складають національний мультипредметний тест і вступають до закладів вищої освіти.

Вся логіка цих дій з боку Міністерства освіти і науки України базується на хибній тезі, що випускники коледжів не йдуть ніби на виробництво. Проте практика свідчить про хибність цих поглядів.

Проведений аналіз говорить про те, що більше половини випускників коледжів йдуть у реальне виробництво. І лише до 15% вступають до університетів, причому половина з них продовжують навчання заочно.

Дивує запропонований спосіб передачі коледжів, як відокремлених структурних підрозділів університетів, обласним радам – шляхом заборони ведення ними освітніх послуг, окрім практичної підготовки.

Тобто навмисно ігноруються ефективні зв’язки колективів між собою – навчальні, методичні, наукові, інноваційні, можливість викладачів коледжів підвищувати кваліфікацію, навчатись в аспірантурі. Заборонити і все! Що буде з викладачами, співробітниками, студентами – нікого не хвилює.

Насторожує те, що автори законопроєкту не враховують реальний стан місцевих бюджетів, які не готові прийняти на фінансування колективи коледжів.

Так, у минулому році сесії Київської, Закарпатської, Вінницької, Тернопільської та інших областей виступили проти такого кроку, мотивуючи свої рішення не тільки фінансовою, але й організаційною, навчально-методичною неспроможністю керувати коледжами. При цьому вони зазначають, що в коледжах навчаються молоді люди із багатьох областей України, і кадри готуються для всієї держави, а не лише регіону.

В око впадає нестримне бажання авторів законопроєкту роздерибанити матеріальну базу, землю університетів та коледжів. Всупереч Указу Президента «Про Положення про національний заклад (установу) України», Законам України «Про освіту», «Про вищу освіту» планується вилучати матеріальну базу разом із землею без погодження із вченими радами університетів, педагогічними радами коледжів, наглядовими радами, роботодавцями.

Не секрет, що частина коледжів дійсно перебувають у критичному стані, чисельність студентів мінімальна. То логічно було б розпочати з них, піти на об’єднання, укрупнення, а ні! Вирішили підмітати всіх однією мітлою.

Є гарні колективи коледжів, результати, гарна співпраця закладів вищої освіти і коледжу. Наприклад в Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Київському торговельно-економічному університеті, Вінницькому аграрному університеті та ін. Навіщо все це руйнувати?

У цьому ж законопроєкті уряд пропонує остаточно позбавити колективи університетів залишків автономії та демократичного управління, що грубо протирічить Великій Хартії Європейських університетів 2018 року та курсу України на входження до Європейського Союзу. Часом здається, що куратори вищої освіти в МОН не знайомі з європейською стратегією і у вищій школі.

Зокрема, у статті 15 Закону «Про вищу освіту» автори закону пропонують надати право засновнику (практично міністерствам і відомствам) затверджувати Статут закладу освіти або його нову редакцію, без подання вищого колегіального органу університету, як було раніше. Аналогічно урядовці знімають із проєкту закону норму про дострокове розірвання контракту із керівником закладу вищої освіти за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування.

Абсолютно хибним є внесення змін до статті 28 Закону «Про вищу освіту», де визначення типу університету, його структури пропонується прив’язати до кількості студентів у відсотках з певних галузей та спеціальностей. Встановлення таких фіксованих цифр приведе до неминучої плутанини, особливо під час війни, демографічної кризи.

Нетерпимим також є чисто механічний підхід щодо прив’язки чисельності здобувачів-контрактників вищої освіти до порогу допуску до конкурсних місць за державним замовленням. Тобто норми Закону ставляться в залежність від Правил прийому до закладів вищої освіти, які щорічно затверджує Міністерство освіти і науки України.

Дивує, що серед запропонованих типів закладів вищої освіти – університетів та академій – відсутні аграрні навчальні заклади.

Незрозумілою і надуманою є нововведення щодо зміни до ст. 28 п.3 Закону «Про вищу освіту» щодо обов’язковості надання один раз на 3 роки центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти висновку щодо дотримання закладами вищої освіти вимог до типу навчального закладу.

Розуміємо, що цей крок означає купу додаткових перевірок колективів. Це можливо там, де існують проблеми, але всіх лаштувати під один ранжир – не потрібно.

Запропоновані зміни не носять об’єктивного характеру, не витребувані часом і нікому не потрібні.

Дивує та затятість, з якою автори «реформ» протискують свої зміни. Аналіз цих кроків говорить, що вони не на користь справі.

Як працювати, що робити, знають науково-педагогічні колективи, які нині чітко орієнтовані на європейську стратегію розвитку вищої освіти, беруть активну участь у міжнародних проєктах, а також в альянсах університетів.

Та їхня думка нікого не цікавить. Головне зміни заради змін.