Комунікаційна складова освітньої політики: рівень недостатній

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.

Одним із ключових чинників успіху в освітній політиці є ефективні комунікації. Адже освіта – найбільша сфера суспільного життя.

Тут багато різних соціальних груп з різними інтересами: здобувачі освіти (і діти, і дорослі), їхні батьки, педагоги, освітні управлінці. Треба робити так (або хоча б намагатися), аби всі ці групи правильно розуміли зміст того, що відбувається.

Отже, для того, аби державна політика у сфері освіти була успішною, вона повинна мати результативне та якісне комунікаційне супроводження.

Існує безліч визначень понять «комунікація», «комунікаційна політика», «комунікаційна стратегія» тощо. Задля економії місця ми не будемо наводити різні тлумачення, що зустрічаються у наукових працях представників різних наукових шкіл.

У контексті нашої публікації доцільно відштовхуватися від наявної нормативно-правової бази. Якщо уважно проаналізувати наказ Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2022 року № 1151, то можна зробити висновок, що комунікаційна політика органу державної влади представляє собою комплекс заходів, спрямованих на забезпечення відкритості та прозорості в діяльності такого органу, у першу чергу – шляхом підтримки комунікацій та ефективного діалогу із різними соціальними групами.

На ефективний діалог з Міністерством освіти і науки України очікують і звичайні громадяни, і різні стейкхолдери: політики, державні діячі, керівники органів управління освітою, керівники закладів освіти, громадські організації, органи влади, лідери суспільних думок, науковці, профільні експерти, представники засобів масової інформації, профспілки, роботодавці та ін.

На жаль, освітня політика останнього року, на моє глибоке переконання, не була забезпечена належним (тобто ефективним і адекватним поточній ситуації) комунікаційним супроводом.

Спробую довести свою тезу.

Головний доказ – хронічна наявність в освітньому середовищі різноманітних скандалів, підставою для яких сталі певні «погано прокомуніковані» рішення.

Найбільшу хвилю гучних скандалів, які подекуди навіть переросли у форму акцій протестів, спровокували анонси про так звану «модернізацію мережі закладів вищої освіти». Гучне слово «модернізація», яке так полюбилося різномасними «агентами змін», не повинно пересічного читача збити з пантелику. На практиці це означає ліквідацію кількох університетів з наступною «передачею» їхнього майна до інших.

Найбільш відомий кейс – підкилимна спроба ліквідації Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, внаслідок чого кілька будинків та земельних ділянок в центрі столиці мали перейти до Національного університету «Києво-Могилянська академія». На щастя, брудну оборудку вдалося вчасно зупинити.

Ми згадали лише про один скандал, але він далеко не єдиний. Про інші освітні скандали можна прочитати тут.

У розумних книжках написано багато текстів про те, що саме слід робити для побудови ефективної комунікаційної політики (стратегії) організації, у тому числі органу влади. Найчастіше зустрічаються такі складові:

1. Взаємодія із суспільством. Йдеться, зокрема, про постійне звітування перед суспільством та платниками податків про результати своєї діяльності (найпоширеніший канал – через засоби масової інформації).

2. Постійні консультації та узгодження позицій з професійним середовищем та ключовими експертами (тобто суб’єктами, які прямо залежать від результатів діяльності організації).

3. Постійні консультації з ключовими стейкхолдерами, у тому числі соціальними партнерами (тобто суб’єктами, які не відчувають прямої залежності від результатів діяльності організації, але мають суттєвий вплив на формування її іміджу або авторитету).

4. Інформування населення та громадськості про різні новини та ініціативи. Йдеться про підготовку та розсилку прес-релізів, наповнення сайту, підтримку активності в соціальних мережах тощо.

5. Адекватне і швидке реагування на різноманітні звернення (у тому числі пропозиції, скарги і запити).

Стисло проаналізуємо ступінь реалізації кожної з цих складових на прикладі Міністерства освіти і науки України.

1. Взаємодія із суспільством. Оцінка – незадовільна.

Публічного звіту про результати діяльності МОН за 2023 рік – не оприлюднено (можливо, його зовсім немає).

Міністр освіти і науки за увесь період своєї каденції не провів жодної прес-конференції.

Було помпезно «анонсовано» про розробку Стратегії розвитку освіти України. Потім автор цих рядків у блозі на порталі ОСВІТА.UA нагадав, що проєкт Стратегії має бути схвалений на Всеукраїнському з’їзді учасників освітнього процесу та їх об’єднань (абзац дев’ятий частини 3 статті 70 Закону України «Про освіту»).

Як тільки з’ясувалося, що треба скликати з’їзд – про розробку Стратегії відразу забули. Це і не дивно, адже делегати з’їзду могли ставити реформаторам «незручні питання» і давати об’єктивні оцінки...

2. Постійні консультації та узгодження позицій з професійним середовищем та ключовими експертами. Оцінка – незадовільна.

Керівники міністерства дуже неохоче йдуть на контакт із професійним середовищем. Із найвідоміших кейсів: Рада ректорів мистецьких закладів освіти України спрямувала до МОН лист з клопотанням організувати робочу зустріч (нараду) з питання щодо проведення національного мультипредметного тесту. Робочу зустріч (на рівні не міністра, а одного із його численних заступників) вдалося провести лише після втручання Офісу Президента та профільного парламентського комітету. Докладніше про це у блозі.

Інший приклад. Керівники міністерства на початку своєї каденції оголосили про формування пулу, до складу якого увійшло 1700 експертів, що «записалися на платформі». У результаті, якщо вірити дописам у соціальних мережах, переважна більшість експертів відчули себе «кинутими», оскільки їх ніхто не збирав, їхні думки де-факто ігнорували, з ними ніхто не листувався...

3. Постійні консультації з ключовими стейкхолдерами, у тому числі соціальними партнерами. Оцінка – незадовільна.

Ми жодного разу не чули, аби міністр освіти і науки зустрічався з членами Громадської ради при МОН, до складу якої входять представники профільних громадських організацій. Ми жодного разу не чули, аби міністерство під час формування освітньої політики врахувало думку своєї ж Громадської ради.

На сайті МОН відсутня інформація про результати зустрічей (консультацій) освітніх управлінців з представниками профспілок та організацій роботодавців. Можна припустити, що такі зустрічі взагалі не проводяться.

Наказом МОН від 12 грудня 2022 року № 1115, який підписав міністр Сергій Шкарлет, було утворено Галузеву тристоронню соціально-економічну раду при Міністерстві освіти і науки України. Апарат міністерства отримав доручення готувати її перше засідання. Проте засідання з невідомих причин не відбулося. Припускаю, що підтримка ефективного соціального діалогу не входить до списку цінностей нинішньої команди.

4. Інформування населення та громадськості про різні новини та ініціативи. Оцінка – незадовільна.

Нещодавно журналісти деяких українських ЗМІ отримали від міністерства документ з назвою: «Редполітика МОН для медіа». Виявляється, міністерство розіслало українським виданням інструкцію: які терміни і абревіатури засобам масової інформації можна (бажано) вживати, а які терміни і абревіатури – заборонено (не бажано). Журналістська спільнота оцінила цю ініціативу вкрай негативно. Навіть було згадано про сумнозвісні «темники». Тим більше, що жодний орган влади не має повноважень формувати редакційну політику і нав’язувати її незалежним засобам масової інформації.

Наступний приклад. Міністерство проголосило так звану «реформу НУШ» (Нова українська школа) ключовою. Чудово. Вочевидь, про «ключову реформу» на сайті МОН має бути повна, достовірна і актуальна інформація, чи не так?

По факту – не так.

Відкриваємо сторінку «Нова українська школа».

Цитата: «...у вересні 2017 року було ухвалено новий Закон «Про освіту», який регулює основні засади нової освітньої системи, а у лютому 2018 року Кабінет Міністрів затвердив новий Державний стандарт початкової освіти. На черзі – ухвалення нового закону «Про загальну середню освіту», який більш детально розкриє зміни, закладені реформою».

Насправді Закон України «Про повну загальну середню освіту» ухвалений українським парламентом у 2020 році, підписаний Президентом України Володимиром Зеленським, і розміщений на порталі Верховної Ради України.

Ще одна цитата: «Новий Стандарт початкової освіти передбачає, що вчителі мають працювати за іншими підходами, тому протягом 2018–2019 років відбувається масштабне перенавчання вчителів початкової школи. Вони проходять як дистанційне навчання (онлайн-курс на освітній платформі EdEra), так і очні сесії, у межах яких спеціально підготовлені тренери закріплюють знання педагогів на практиці».

Автор цих рядків зайшов на сторінку онлайн-курсу. Виявляється, на ній повідомляється про набір на навчання, який стартує... 1 лютого 2018 року. Що робити вчителю, який хоче опанувати методики НУШ? Вочевидь, доведеться шукати допомогу не на сайті органу, який впроваджує «ключову реформу», а на інших ресурсах.

Скоріш за все, на сайті МОН розміщені застарілі (неактуальні) відомості про «Нову українську школу». Це говорить, як мінімум, про «комунікаційну неспроможність» сайту.

5. Адекватне і швидке реагування на різноманітні звернення. Оцінка – незадовільна.

До МОН щоденно надходить багато звернень. У тому числі – депутатських звернень і депутатських запитів. Але народні депутати Володимир Воронов та Юлія Гришина через соціальні мережі розповсюдили повідомлення, з яких можна зробити висновок, що міністерство не забезпечило належний розгляд їхніх звернень та не ухвалило за результатами розгляду належних управлінських рішень. Мене вразило, що Юлія Гришина, не дочекавшись повної відповіді, направляла повторні звернення, на які давалися аналогічні неповні відповіді. Значна кількість відповідей на депутатські звернення надходить не за підписом очільника, а за підписом особи, яка тимчасово (один день) виконує його обов’язки.

І наостанок – кілька професорських роздумів.

На моє глибоке переконання, комунікаційна діяльність органу державної влади не має обмежуватися постиками, фоточками, гаслами, банерами і коментарями в соціальних мережах. Не є принципово важливим – як часто громадяни будуть читати розлогі інтерв’ю, у яких забагато слів емоційного забарвлення, але замало здорового глузду і фахового змісту. Нескінченний словоблуд про «посіпак Табачника», «радянщину», «плагіатний шлейф», «папередніків», «десакралізацію» на розумних людей не справляє захмарного враження.

Дуже важливо не просто «щось розказувати», не просто галасливо «виказувати стурбованість», не просто робити «анонси» (без надії отримати реальний результат в осяжному майбутньому), а побудувати ефективний діалог – тобто таку взаємодію, при якій забезпечується зворотній зв’язок, а також реальне (а не удаване) врахування позицій різних сторін.

Нині взаємодія із засобами масової інформації зводиться переважно до хронічного продукування некритичних паркетних інтерв’ю – ставляться лагідні запитання, даються відповіді у формі набору гасел.

Такі матеріали робляться за сценарієм: «журналіст задає заздалегідь погоджене паркетне запитання – співрозмовник дає єлейну обнадійливу відповідь, при цьому зміст самої відповіді не аналізується, не деталізується і не уточнюється».

Ще більша дикість – коли інтерв’ю робить громадська організація, яка отримує грантові гроші начебто на освітні реформи і повністю залежить від прихильності державного органу.

«Нова команда» нещодавно відсвяткувала рік свого «життєдайного служіння». Здавалося б, чудовий привід для ефективних комунікацій! Але автор цих рядків помітив лише одне розлоге некритичне інтерв’ю на другосортному веб-ресурсі. У журналістському середовищі добре знають розцінки і на написання таких інтерв’ю, і на їхнє розміщення на сайтіку...

«Нова команда» відсвяткувала річницю від того дня, коли хтось недолуго згадав франківську фразу «Лупайте ту скалу...», натякаючи на свою історичну роль каменярів у розгрібанні освітніх завалів.

Натомість ця команда втратила чудовий привід зробити справжній публічний звіт і отримати на нього рефлексії – не для картинки, а для справи. Втратила чудовий привід провести відвертий діалог із професійною спільнотою та незаангажованими журналістами. Втратила чудовий привід хоча б «під свято» поспілкуватися з науковцями, які знаються на питаннях освітнього управління та педагогічних проблемах. Втратила чудовий привід прозвітувати перед державою і суспільством хоча б про щось.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.