Віктор Громовий про недоречність освітянських тусовок у фешенебельних готелях

Автор: Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу "Освітня політика"

От чому вкрай недоречною була минулорічна тусовка наших освітянських "білих ворон" у фешенебельному Radisson Blu Resort, Bukovel чи цьогорічна презентація результатів дослідження "Війна та освіта" у 5-зірковому готелі InterContinental - Kyiv. 

Як можна цього не розуміти нашій освітянській елітці, яка ще щось розпатякує про "цінності НУШ"?!

Чи якою глибоко аморальною має бути їхня свита, представники якої мені писали: це ви просто заздрите, бо вас не покликали і не профуршетили!

Ось чому я після їхньої Radisson Blu-шної ганьби припинив будь-яку співпрацю з Едкемпом. Бо іспанський сором... Чудять без баяна вони(бо звикли до розкішного життя), а соромно мені. 

Хай вибачать мені ті, хто щиро хотів почути мій виступ з проблем мотивації учнів на регіональних подіях. 

Прочитайте, що пише про цю ганебну практику Леся Ганжа:

"Пили просеко, говорили про Донбас" - таким терміном з 2014 року я позначаю усі наші форуми, конференції, хакатони, конгреси в шикарних готелях з витонченими фуршетами, де під ніжний передзвін келихів люди говорять про вибухи, виживання і гуманітарну допомогу в прифронтовій зоні...

Такий формат проведення заходів вкорінився в медіасекторі і серед громадських організацій. 

Не змінила це і повномасштабка.

Про війну ми теж полюбили говорити в розкішних інтер'єрах якого-небудь РБлю та інших Імперіалів, де модельному взуттю так м'яко ступати по ворсистих килимах. Або з нових дорогих супертехнопросторів, оренда яких, попри позірну екологічність оздоблень, коштує дорожче за золоті Імперіали.

Те, що мені раніше виглядало недоречно і лицемірно, зараз здається просто непристойним.

Я обожнюю розкіш. Люблю фуршети і халявне просеко. Рококовість інтер'єрів не мій смак - але бог з ним, зараз не про смак. 

Війна - це, крім всього іншого, ще й аскеза як філософія суспільства. Це свідоме обмеження всіх потреб, крім тих, що забезпечують обороноздатність. Це неприйняття розкоші, яка відволікає від корисного. Розкіш робить нас слабкими. 

Зрештою, розкіш під час війни - це не золото, а кожен прожитий день.

Суспільна аскеза - це все для фронту, а не все для фуршету. 

Тому що ми всі разом - на фронті і в тилу. Ми єдина нація. Ми згуртовані в національному спротиві, а не розповідаємо одне одному годинами, де взяти гроші на ракети, витрачаючи їх на килими.

Леся Ганжа, військовослужбовиця ЗСУ.