Конкурс чи імітація? Як насправді призначають директорів ЗЗСО

Автор: Лілія Орел, освітній юрист, психолог

Конкурси на посади директорів ЗЗСО проходять лише ті кандидати, які, схоже, вже були кулуарно погоджені.

Під час дії воєнного стану одним директорам без проблем продовжують контракти, посилаючись на закон. Інших звільняють у зв’язку із закінченням строку контракту. А потрібних людей потім призначають на ці посади без конкурсу.

І все це може відбуватися в одній і тій самій громаді.

Виходить, що для одних директорів Закон України «Про правовий режим воєнного стану» діє, а для інших — ні. Наче одні живуть в умовах воєнного стану, а інші — поза його межами.

Хоча закон має однаково гарантувати права і свободи кожній людині, громадянину та юридичній особі. Але на практиці засновники застосовують його вибірково: до «своїх» — один підхід, до «не своїх» — зовсім інший.

Саме тому я вважаю, що конкурси на посади директорів не потрібні ні в мирний час, ні під час воєнного стану. Якщо в результаті все одно призначають «свого» кандидата, то конкурс перетворюється на звичайне окозамилювання та імітацію прозорої процедури.

На мою думку, було б чесніше, якби засновник відкрито призначав директора за контрактом строком на шість років із правом одного повторного призначення. Це було б значно порядніше, ніж створювати людям примарні надії на справедливий конкурс, коли рішення вже давно ухвалене.