Конкурс на кращого вчителя: чи хтось задумувався над тим, чому не проводяться конкурси, щоб визначити кращого актора?

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Щойно прочитав, як в одному із районів міста Києва провели конкурс на кращого вчителя. 

Чи хтось задумувався над тим, чому не проводяться конкурси, щоб визначити кращого актора? Так, можуть казати про кращого актора театру. Але щоб спеціально проводити огляд, засідання журі, збирати і  вивчати якісь  документи для визначення кращого-найкращого - такого не чув.

Згадайте, як дуже круті судді «Голосу країни» не розгледіли особливий талант у Вадима Яценка, хор під керівництвом якого наразі зриває аншлаги. 

Так от, конкурси акторської майстерності - це не дуже морально і зовсім не професійно. А от учительські конкурси - квітнуть, як будяки на недоглянутій ниві. Хоч і у акторів, і у педагогів надважливою професійною рисою є майстерність. 

Чи знає хтось, яким мірилом можна виміряти рівень педагогічної майстерності, щоб стверджувати: педагог «Х» кращий, а педагог «У» - гірший? Немає такого мірила. Тож і лежить в основі таких конкурсів проста формула: «історія успіху+харизма+знання». А іще - вміння - «подати себе». Тоді, як майстерність вимірюється результатами. Вони або є, або їх немає. При цьому, у багатьох випадках ота формула і наявність педагогічної майстерності - не обовʼязково мають бути поруч. 

А тепер про тих, хто на цих конкурсах визначає кращих і гірших. Так, серед журі  є обовʼязково педагоги. Мабуть, що хороші педагоги. Але проблема в тому, що конкурсантів вони оцінюють, виходячи із власного досвіду, власних знань та власного рівня педагогічної майстерності. Десь так, як судді в «Голосі країни» оцінювали Вадима Яценка. І не оцінили. У когось рівень не той. 

А іще в таких журі обовʼязково мають бути чиновники і методисти. А у тих оцінка одна: вірність визначеній лінії. 

То виникає запитання: а що таке ці конкурси. Моя думка така: це шоу, це одна із складових сучасної освітньої валюти - показухи.  

Саме тому їх так люблять організовувати і проводити чиновники та методисти. Гучно, гарно, коштовно. Ще і господаря району/області можна запросити. Щоб роботу побачив. І себе показав. Бо ж вибори скоро. 

Тому і не дивуюся, що багато дуже хороших педагогів, майстрів педагогічної справи, у таких конкурсах не хочуть брати участь. Думаю, що і Василь Сухомлинський, й Іван Зязюн не захотіли б. А якби і  зважилися, то ніколи б перемогу не здобули. Далі - знову про журі. А іще тому, що педагогічна майстерність  - не показуха. Вона або є, або її немає. 

Кращі актори стають лицем театру, улюбленцями публіки, їм пропонують контракти, вистави, ефіри… У нас про вчителів-переможців конкурсів забувають швидше, ніж про сам конкурс. Бо зʼявляться інші вчителі, яким захочеться, нові життєві історііі, більш харизматична поведінка, нові покровителі. Про педагогічну майстерність знову згадувати не будемо. Як і про реальні результати. Хіба що згадують про переможців олімпіад і 200-бальників. Щоправда, невідомо скільки у тих «перемогах» праці репетиторів, а скільки конкурсантів?

Написав це і згадую нещодавню історію, коли переможниця Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» не змогла працевлаштуватися в освіті України і виїхала на заробітки до Польщі…

А тепер чекаю, коли у соцмережі зʼявиться чергове повідомлення про конкурс типу «Кращий вчитель нашого села» чи «Кращий вчитель нашого райцентру». Можливо, під час такого конкурсу буде навіть дефіле сценою його учасників. Сподіваюся, що їх не примусять дефілювали в купальних костюмах. Все-таки, це не конкурс якихось міс. Але дуже схожий