Культ комфорту невігластва і симптом Сканаві, або школа з лимонадом

Культ комфорту невігластва і симптом Сканаві, або школа з лимонадом
Дата: 19.08.2025

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Не очікував, що мій попередній допис «Симптом Сканаві» викличе такий шквал емоцій. Від - «Який Сканаві? Таблицю множення не всі випускники школи знають», до – «необхідно відновити в українських школах радянську модель вивчення математики». 

Панове. Проблема  не у збірнику задач Сканаві як такому, а у тому, що наша сучасна українська школа все більше нагадує теплу кімнату, де головне — аби нікому не було холодно, сумно, голодно і, боронь Боже, важко. Іншими словами – сучасна школа перестала вчити працювати із складним.

Тож «Симптом Сканаві» - це  про втрату того, що можна назвати високою культурою освіти, в основі якої лежить розвиток мислення.

Головне тепер в українській школі -  щоб учневі було комфортно. І в цій ситуації мова не йде не побутовий комфорт. Він має бути. Мова йде про комфорт розуму. Але, як не прикро, побутовий комфорт - у пріоритеті, комфорт розуму - у забутті.

Колись збірники задач із математики М.  Сканаві викликали в учнів і піт на чолі, і бажання жбурнути зошит за вікно . Знаю про це із власної шкільної науки. Але саме вони, разом із мудрими Вчителями, вчили наполегливості, логіці й умінню долати труднощі. З часом знайшлися добрі душі (?), які вирішили: дітям важко, програма складна, треба рятувати! Так народився «симптом Сканаві»: головне — не щоб дитина навчилася, а щоб їй було легко.

Це називають «турботою про дитину». Я називаю це культом комфорту невігластва. 

Замість того, щоб образно кажучи  кинути учня у воду й навчити плавати, йому підсовують надувний круг і лимонад. Щоб, не дай Боже, не втомився. Щоб не було зайвих стресів. Бо головне - комфорт.

А як відомо,  комфорт  -  це лід, який поступово охолоджує будь-який вогонь пізнання. А без вогню - немає і справжнього навчання.

Офіційна політика в цьому контексті звучить так: щоб  кожен міг «опанувати матеріал». Прекрасна ідея, яка на практиці перетворюється на планку, під яку зручно пролазити, а не стрибати.  Як результат, у нашій освіті, образно кажучи, замість  сходів вгору ми будуємо пандус вниз — щоб ніхто не втомився підніматися. 

Підручники без складного: короткі тексти, прості приклади, передбачувані завдання. Це - коли половина сторінки підручника картинки, чверть - кольорові рамки, і десь на залишку - три речення про тему. А складне? А складне ми винесли за дужки, щоб не травмувати вразливу психіку. 

І це повністю відповідає тому, що про сьогоднішню шкільну науку кажуть досвідчені педагоги: у ній, якщо щось вимагає надмірних зусиль, то вимагають прибрати або спростити, щоб не «відбити бажання вчитися».

Колись задачі Сканаві були «гарячим цехом освіти»,де гартувався розум.

Сьогодні такий цех практично зник або існує лише у вигляді окремих приватних репетиторів, або дуже невеликої кількості шкіл, які, образно кажучи, «тримають марку». Переважна більшість закладів загальної середньої освіти витіснила складне на узбіччя, щоб усім було комфортно. І вогонь поступово гасне. Замість вогню – солодкий лимонад.

Ідеальним інструментом культу комфорту став Національний мультипредметний тест. Він прогнозований, до його складання  можна «натренувати», він без складних сюрпризів, вирішення яких потребує розумових зусиль, а не угадайки.  Псевдошкалювання його результатів за таблицями, навмання складеними чиновниками, створює ілюзію високих результатів навіть там, де складності не має і не могло бути. Головне, щоб кількість тих, хто не склав НМТ цьогоріч не збільшилася, порівняно з попереднім роком… Бо тоді не можна звітувати про успіхи. Дарма, що вони лимонадні.

У пастку комфорту загнали вчителя. Від нього вимагають не освітнього прогресу усіх учнів, що досягти також складно, а формально заповнених журналів, таблиць оцінювання та «перемог» на олімпіадах, у МАН, на НМТ.

Спроба вчителя запалити полум’я складнішими завданнями часто викликає холодну хвилю обурення «яжемать» та адміністрації. Або як влучно сказав один із старих педагогів: « Ми так боїмося перевантажити дитину, що розвантажили їй мозок до стану сплячки».

Сьогодні в багатьох школах (звісно, не у всіх) критерій «хорошого вчителя» змістився з результату навчання на емоційне задоволення учня.

І замість того, щоб формувати інтелектуальну витривалість та навички розв’язування складних задач, частина педагогів зосереджується на ефекті шоу:

 • танці, жарти, селфі на уроці – щоб було весело;

 • мінімум вимог і максимум поблажок – щоб не втратити «лояльність» учнів;

 • імітація навчання через красиві презентації, квести й «лайтові» завдання – щоб не було важко.

Це і є сучасна варіація симптому Сканаві: учень, за словами Тараса Шевченка «благоденствуєт», батьки задоволені, адміністрація хвалить — і лише знання тихо виходять із класу, не прощаючись. Їх замінили «позитивні емоції» та кольорові наліпки. Рівень TikTok-ролика. 

Як і усілякі вчительські конкурси та премії…

Навіть у нових Концепціях  освітніх галузей від МОН серед пріоритетів - «комфортність умов», «індивідуальні траєкторії», «приємні відчуття від освіти». Усе звучить так, ніби освіта — це набір релакс-послуг у якомусь СПА-центрі. . А от про рівні навчальних досягнень, глибину знань, вимогливість — або нічого, або розмито, мов туман над болотом.

Чи змінить ситуацію профільна школа? Із того, що бачимо сьогодні, — навряд. Поки що вона більше схожа на чай «deluxe»: блискуча упаковка, рекламні гасла про «якість» та «унікальність», а всередині — звичайний шкільний пакетик із дещо іншим вмістом. Тільки п’ють його вже не всі — а ті, хто може дозволити собі купити квиток у цю «елітну» аудиторію. Про знання — якось потім, якщо залишиться час між селфі та презентаціями.

Тож симптом Сканаві - це про смисли. Час усвідомити, що у школі головне - не розваги, не  харчування, не  соцзабез і не розфарбовані стіни. Це заклад освіти, в якому  дитина має вчитися виходити за межі зони комфорту, долати труднощі й отримувати задоволення не від «приємних відчуттів» та "освітніх просторів", а від подоланої вершини у навчанні! До яких дитину може привести лише потужний вчитель-інтелектуал. А таких із кожним днем стає все менше і менше… 

Бо якщо цього немає - отримаємо покоління, яке думає: «Я все можу!» Але насправді не зможе розв’язати елементарну задачу в житті.

Симптом Сканаві підступний: він подається під соусом турботи. Але справжня турбота про дитину — це не зменшення планки, а допомога піднятися до неї. Якщо ж замінити вершини на гамаки з лимонадом, отримаємо не мислителів і творців, а вічних відпочивальників із дипломом

Вподобайки:

41
11
0
0
6

Коментарі

Гена Завізіон, старий комуніст

Звідки взяти учителів-інтелектуалів, якщо до пердагогічного вишу йде третій сорт (брак іде в технічні периферійні виші, раніше ішов у пту)? І це не тільки тепер і зараз! Ще у 80-ті роки минулого століття викладач фізики (доцент, кандидат наук) у неформальній бесіді говорив: "Ми гонім брак!" Далі йшли пояснення, виправдання тощо, але він був правий. Ще одна директорка звичайнісінької сільської школи говорила "Ми набираємо дубів, а випускаємо липу". Це була "найкраща у світі" радянська освіта...

Інна

Я викладач ,позашкільна освіта і скажу, що з настанням так званих реформ, рівень знань, умінь та навичок , стрімко впав.Діти не можуть виконати елементарних простих завдань і це при тому, що йде покрокове роз'яснення з наглядовим матеріалом.Проблема, яка стала всеосяжною це користування телефоном, він з дітьми завжди, безконтрольне користування , інформація різноманітна, а зачасту дурна і згубна. Але багато проблем з'явилося і у викладача, безліч непотрібного ,але обов'язкового до виконання, бо так постановили зверху.... Та і оплата праці вже скоро буде трохи більша за стипендію, це ганьба!!!!

Андрій

Нещодавно я сам опинився в ролі заклятого ворога шкільної освіти... Одна із відомих харківських педагогинь додумалася до того, що нав'язує як батькам, так і учням чергову бздуру, мовляв "ПЕРЕСТАВНИЙ ЗАКОН У МНОЖЕННІ ПРАЦЮЄ ЛИШЕ У ПРИКЛАДАХ, А У ЗАДАЧАХ - НІ(?!)... Дожилися! Розцінюю це явище, як засилля НЕВІГЛАСТВА у середню освіту і, в результаті, каліцтво наших дітей - майбутньої інтелектуальної еліти України.

Лана

Ну,і?Що хоче тим сказати Андрій?Який закон що до чого?Слухайте, мудріяхи,ідіть до школи і покращуйте що хочете,а на дивані кожен розпатякувати може.А якщо серйозно ,не буде нічого доброго,поки держава не повернеться до школи лицем.Улибку ребьонка на хліб не намажеш

Додати коментар

Новини:

Поділитися: