Мильні бульбашки змін в освіті

В освіті постійно щось оновлюють. Нові правила, нові підходи, нові терміни. У презентаціях і звітах усе сяє й переливається. 

Але чи стало легше тим, хто щодня живе в школі - учням, учителям, директорам, батькам?

Говорю з колегами, читаю коментарі й не бачу радості. Більше чути «крик душі» - втому, розчарування, обурення, безсилля. 

Дивно, правда? 

Бо всі ці зміни ж начебто мали бути про «покращення».

Де результати всіх цих змін і нововведень? 

Чи діти справді почали краще вчитися? 

Чи вчителям стало легше працювати? 

Чи отримали вони підтримку, інструменти, зарплату, яка додає престижу? 

Чи стало простіше адмініструвати у  школі? 

І чи батьки бачать у школі опору, а не поле для нескінченних експериментів?

Сьогодні освіта часто нагадує шоу правильних відповідей: «A, B, C» важать більше, ніж власна думка. Університети відверто говорять, що першокурсники приходять слабшими. Зубріння під НМТ залишає пусті голови, але це подають як «якість».

Ми втратили здатність думати про наслідки. 

Легко запускати модні ідеї, але важко відповісти на просте: «А що буде завтра?»

Освіта не витримає безкінечних експериментів. 

Вона потребує балансу: 

між новим і перевіреним, 

свободою й обов’язком, 

креативністю й дисципліною. 

Інакше залишаться лише красиві спогади про те, як сяяли ці бульбашки.

Замість рівноваги ми отримали гучність. Кожна методика «повинна змінити життя учня», але часто не змінює нічого. Вчителі обмежені, правила розмиті, діти мають свободу, якою ніхто не вчить користуватися.

Якщо роками презентують нове, але ті, хто щодня в школі, не відчувають змін - чи правильний це напрямок?

Сьогодні, під час війни, у виснажливий час, яскраві впровадження та експерименти точно не на часі. Потрібні прості й чесні кроки. Потрібна відкрита розмова з тими, хто реально вчить і вчиться. Потрібно зробити школу зрозумілою і комфортною, перш ніж запускати нові «креативні» ідеї.

Бо інакше освіта перетвориться на шоу з мильними бульбашками. Яскраві, кольорові, ефектні. Вони летять угору, ми дивимося і захоплюємося: «Оце зміни!». Але варто доторкнутися, і все зникає.

Думки без меж - простір, де щирість не має кордонів.

Дякую, що читаєте. Дякую, що думаєте