НМТ з історії України 2025: тести, які залишають більше запитань, ніж відповідей

Автор: Богдан Паньків, вчитель історії ліцею 16 імені Юрія Дрогобича

"Найбільша несправедливість — це здаватися справедливими, не будучи такими" — Платон

Цю думку варто було б повісити на дверях кожного міністерського кабінету, кожного освітнього центру, де приймаються рішення щодо майбутнього українських школярів. Бо те, що ми спостерігаємо нині довкола НМТ — це не просто чергова сесія тестування, це ілюстрація глибшої кризи довіри в українській освіті. Всі ми, вчителі, батьки, учні, роками вірили в те, що незалежне оцінювання — це запорука рівних можливостей. Що дитина з села, з великого міста, із ліцею чи звичайної школи має шанс. Що, незалежно від статків, підручників і олімпіад, усі заходять у ту саму аудиторію — і виходять із результатом, який відображає їхні знання, а не обставини. Але ця віра останніми роками починає тріщати по швах. І цьогорічний тест — яскраве тому підтвердження. Здавалося б, у воєнний час ми вже звикли до адаптацій. Онлайн-освіта, розірвані навчальні плани, психологічна втома дітей. Але НМТ, попри все, мав залишатися островом стабільності. Символом порядку. І ось — червень 2025 року. Перші відгуки, перші скриншоти, перші «зливи» Telegram-каналів — і вчителі, що щодня працюють з дітьми, починають ставити надто багато неприємних запитань.

Одне з них — про тести з сайту Zno osvita ua Очільниця УЦОЯО Тетяна Вакуленко неодноразово говорила публічно: «Так, завдання з минулих років можуть бути». І, справді, всі ми роками радили учням: «Проходьте старі тести! Це хороша практика». Але хто міг подумати, що від кількості переглянутих варіантів залежатиме кількість балів? Якщо у вас на сесії три повторюваних завдання — це одне. Якщо 13 — це зовсім інше. Так сталося з Марією та Ольгою — двома абітурієнтками, які однаково готувалися, але потрапили на різні сесії. І якщо одна мала 3 питання з ресурсу ( близько 5 балів з 54 офіційних), а інша — 13 ( близько 20 б.) то де тут, скажіть, рівність умов? Це вже не про знання — це про везіння. І ми, дорослі, які щодня вчимо дітей чесності, справедливості й логіки, маємо мовчки це проковтнути?

А далі — ще більше. Ідеї, які викликають подив на рівні принципів. Наприклад, використання матеріалів, що прямо не передбачені чинною програмою ЗНО, яка не змінювалася вже роками. Уявіть: учень вчить десятки сторінок про визвольну боротьбу УПА, репресії, Голодомор, знає на пам’ять усі дати УНР і ЗУНР — а в тесті йому випадає карикатура на Верденську битву. Франція. 1916 рік. Зв’язок із Україною — хіба що через непряму згадку про Брусиловський прорив. Так, історично освічена людина це може знати. Але коли ми маємо програму, у якій цього не передбачено, то чому це потрапляє до іспиту? І чому замість цього не використати ті ж карикатури чи плакати, що мають безпосереднє відношення до українських територій: Галицька битва, Брусиловський прорив, Горлицький прорив? Україна має багатющий візуальний архів — чому ми ним нехтуємо?

Але і це ще не межа. Найбільш суперечливим є використання сумнівних або вигаданих образів у завданнях. Наприклад, «Привид Києва». Так, це символ, легенда, щось між вірою й мемом. Але чи має він бути в тесті з історії? У той самий момент, коли міністр освіти Лісовий заявляв, що теми війни 2022 року не повинні з’являтися в тестах. Питання: ми або говоримо про реальну історію, або про емоції й пропаганду. І що ми перевіряємо цим завданням — знання, критичне мислення чи лояльність до державного міфу? Я не проти цих запитань — навпаки, я за те, щоби українська новітня історія входила в тести. Але робити це слід професійно, з джерелами, з чіткою логікою, а не емоційним домислом. ( і це ще я мовчу про питання з псом Патроном!)

Ще одна тема — відсутність доступу до пройденого тесту. УЦОЯО публічно закликає: «Не вірте зливам. Вони не справжні». Але якщо ви настільки впевнені у своїй прозорості — чому не надати кожному учню після проходження тесту можливість побачити свій варіант, помилки, правильні відповіді?

Це нормальна педагогічна практика. Це не «халява» — це рефлексія, яку нам усім втовкмачували ще на педагогічних курсах. Закритість породжує чутки. І як результат — десятки Telegram-каналів, де підлітки, в паніці, намагаються знайти фото, відповіді, фрагменти з різних сесій. УЦОЯО має не боротися з цим, а очолити цей процес, зробивши його офіційним і безпечним. Чому, врешті-решт, після всіх сесій не можна відкрити архів питань — бодай в особистому кабінеті учня? Хіба це не основа зворотного зв’язку — побачити, де помилився? Розібратись? Навчитися? Всі ми знаємо: рефлексія — основа будь-якої освіти. І якщо її немає, значить — ми не вчимо. Ми лише оцінюємо.

І взагалі — чи не дивно, що за такі серйозні кошти, які виділяються на проведення НМТ, не можна створити 20 абсолютно нових тестів, із 600 унікальними завданнями? Ми що — настільки бідні на істориків, аналітиків, ідейних методистів?

А тепер — найделікатніше. Мова йде про повторюваність завдань зі збірників Олександра Гісема. Це ім’я знайоме кожному вчителю історії: його посібники, тести, таблиці, атласи — усе це десятиліттями кочує кабінетами шкіл. Але цього року ми зафіксували понад пʼятдесят(!) майже дослівних збігів між його комерційними збірниками і реальними тестами НМТ. Це — не просто подібність за тематикою. Це – одне й те саме запитання, один і той самий варіант формулювання, часом із тими ж хибними відповідями. І найцікавіше: ці завдання не з його класичних підручників, а зі збірників “для підготовки”, що продавались до тесту як звичайна методична література. Як учитель, я не можу ігнорувати такий факт. Бо це — про довіру. І про справедливість. Адже якщо учень, який купив певний посібник, отримує несподівану фору в тесті — не завдяки глибоким знанням, а завдяки повторенню — це не просто перевага. Це фальсифікація самої ідеї незалежного оцінювання.

Можна припустити, що це випадковість. Можна уявити, що автори тестів і автори збірників черпають натхнення з одного джерела — підручника, програми, історії. Але коли цих збігів стає десятки, і вони — не загальні, а дослівні — тоді ми вже не про випадковість говоримо. Тоді ми говоримо про можливий конфлікт інтересів. І якщо автор, чий комерційний посібник настільки збігається з офіційними тестами, мав хоч якесь відношення до їхнього створення чи апробації — це вже серйозний етичний і професійний скандал.

Нас вчать доброчесності. Ми вчимо її своїх учнів. Але якщо система дозволяє таку “прозорливість”, якщо завдання з’являються в книжках до того, як проходять у сесії НМТ — хтось має за це відповісти. Бо інакше ми не зможемо пояснити своїм учням, чому важливо вчитись, якщо виграє не той, хто думає, а той, хто вгадав, у кого купити правильний збірник.

Усе це — не просто набір помилок. Це симптом глибшої хвороби, яка називається — відсутність відповідальності перед дітьми. Бо можна тисячу разів говорити про реформи, інновації, нову українську школу — але поки немає хоча-б трішки рівності— це не про освіту. Це про удачу. І це несправедливо.

Я пишу ці слова не зі злості. А з глибокої любові — до професії, до своїх учнів, до України. Бо країна, що бореться за свободу, повинна починати з чесності у власному домі. А тестування — це не просто цифри. Це дзеркало системи. І, схоже, в ньому сьогодні не кожному хочеться дивитися на своє відображення.