Освіта для життя – хибна освітня концепція для уникнення відповідальності

Автор: Олександр Триліс, учитель фізики, науково-дослідницька школа Базис

Ідея переорієнтувати освіту під зрозумілі прагматичні цілі «щоб знадобилося в житті» народилася від необхідності пояснити провал попередніх реформ (у які були вкладені значні ресурси).

Чому учні у своїй масі невмотивовані до навчання, не проявляють допитливості та старанності, не показують високих результатів? Так ось чому – їх змушують вчити нудну теорію, сухі факти, розв’язувати відірвані від реальності задачі.

То давайте наповнимо програми та задачники актуальним змістом, покажемо дітям, як це все працює у житті – і разом з радісними дітьми полинемо у щасливе майбутнє.

Декілька слів, чому це погана ідея.

1. Концепція «Освіта для життя» приписує дітям прагматизм, якого вони не мають. Подивіться, як діти штовхаються, сміються, грають у футбол, у шахи, читають книжки, «втикають» у комп’ютерні ігри, лазять по деревах, стрибають через калюжі – чому вони це роблять? Як це знадобиться їм у житті? Та якщо дещо і знадобиться – чи усвідомлюють це діти? Чи є це значущою частиною мотивації? Навчіть дитину зав’язувати шнурки, мити посуд, зашити дірку на одязі, розрахувати бюджет на місяць – речі, безперечно, потрібні для життя. Чи буде це гарантовано сприйнято з ентузіазмом та захопленням?

2. «Освіта для життя» створює протиставлення, наче є гарна освіта – та, що для життя, і погана – оте все нудне. Так відмітається величезний пласт людської культури, який не має прикладного значення. Музика, абстрактна математика, поезія, живопис – все це, мабуть, баласт, бо на хліб не намажеш. Хоча ні, художник може намалювати вивіску для гастронома, а математик – порахувати прибуток від продажу масла. Музика Баха знадобилася ж для рінгтонів телефонів? Отже, для музикантів не все втрачено. Насправді те, що не має безпосереднього прикладного значення, завжди тривожило сапієнсів, чіпляло вищі форми когнітивної діяльності – і, зрештою, мало визначальний вплив на цілком прикладні питання. Закласти у фундамент відмову від ідей, які не мають прямого застосування у повсякденному житті – означає позбавити людство фантазії, мрії.

3. Вимога «освіта має давати знання, які працюватимуть у повсякденному житті» створює хибну мету. Шкільна фізика не надасть здатність ремонтувати електроприлади. Шкільна біологія не дозволить вилікувати кота. У сучасному повсякденному житті ми маємо покладатися на спеціалістів, на професіоналів. Плекання кваліфікованого, відповідального спеціаліста – ось справжня мета, а не «дивіться діти, важіль допоможе вам підняти важкий предмет». Сучасний спеціаліст потребує обсягу знань, який важко вкласти в побутовий рівень «це знадобиться».

4. За моїми спостереженнями, є багато людей, які протиставляють «життя» та «професійну діяльність». Такий собі совковий підхід «горбатишся за гроші», а потім «живеш» – тиждень на рік у відпустці, або хоча б у п’ятницю ввечері. Деструктивний егоїстичний підхід: «життя» це для себе, а професійна діяльність – тяжкий обов’язок. У такій системі відліку виходить, що для учнів природно уникати навчання, бо це – тяжкий обов’язок, а щоб вони щось вивчили, це має бути корисно їм персонально, тут і зараз. Токсичний світогляд, але «освіта для життя» виглядає в ньому цілком привабливим. Ви не фаршируйте мою дитину нудною математикою, а навчіть її захищати свої права у суді.

Якісна освіта передбачає, звичайно, практичні навички, корисні знання, які знадобляться на побутовому рівні. От тільки рівень розуміння сучасного світу, який дозволить повноцінно реалізуватися в ньому – це значно більше. У процесі розвитку ми проживаємо багато такого, що нам потім не знадобиться. Насолоджуючись гірським краєвидом чи вивчаючи історію давньої Греції, не запитуємо себе «а навіщо це мені знадобиться».

А секрет «що треба, щоб діти вчилися» простий. Потрібна школа, яка приймає цих дітей, а не воює з ними «не списуй», «де домашнє завдання», «батьки не виховали», «сховай телефон».

Потрібні вчителі, які можуть запропонувати щось цікавіше за той же телефон. Для яких «учень не слухається» не робить учня ворогом, а є професійною задачею, з якою загалом ясно, як впоратися. Потрібні вчителі з високими когнітивними та комунікативними здібностями, от і все, і весь секрет. Ці вчителі зроблять теорію захоплюючою, факти яскравими, задачі цікавими.

Потрібні школи, у яких будуть навчати різному і по-різному, щоб можна було вибирати.

І потрібна держава, яка підтримуватиме ті освітні напрямки, у яких є стратегічна потреба.

Насправді це не складно, і це, в принципі, ясно, як робити, і це – дорого (значно дорожче, ніж написати нові програми чи розробити нові критерії оцінювання). Гадаю, навіть відомо, скільки.

Чи є на це гроші – питання з розряду «чи маю я час сходити в туалет», пробачте за натуралізм.