Освіта і папери

Роман довжиною на всю педагогічну діяльність

Професія освітянина - хочемо ми того чи ні - міцно пов’язана з паперами.

Методички, дидактика, розробки уроків, презентації, соціальні паспорти, інструктажі…

А якщо ви в адміністрації - тримайтеся: накази, протоколи, положення, довідки, акти…

Цей список можна продовжувати довше, ніж триває педрада.

І це вже не просто перелік. Це маршрут сходження.

Це вже не просто документація. Це Говерла.

І ти на неї піднімаєшся не раз у житті, а щороку.

Щодня.

З ноутбуком, флешкою і фразою:

«А раптом ще щось не так оформлено?»

Без інструктора. Без карти.

І з постійним запитанням: чи я точно йду правильним шляхом?

Звісно, частина цих документів давно стала шаблонною.

Їх допрацьовують, шліфують, переробляють з року в рік.

Але є нюанс: у кожному закладі - своє бачення, як воно «має бути правильно».

Один заклад переконаний: ось так - і крапка.

Інший дивиться на ті самі рекомендації й думає:

«Ні-ні, от у нас - справжній правильний варіант».

І кожен щиро вірить, що правий саме він.

А потім приїздять експерти, консультанти.

А тоді з’являються нові рекомендації -і раптом з’ясовується, що вершина знову змістилась.

І ти вже не сперечаєшся.

Ти просто мовчки додаєш ще одну папку.

Особливе прозріння приходить, коли заходиш в архів закладу.

Стоїш серед шаф - і накриває.

Скільки всього робилось. Скільки зберігалось.

І як мало з цього справді працювало.

Документи, до яких ніхто не повертався.

Звіти, які нічого не змінили.

Плани, що ніколи не були планами -

лише доказом: «ми щось зробили».

І тоді розумієш -  це не Говерла.

Це насипана гора з паперу,

де половина каміння - зайва.

Освітяни завжди відрізнялися відповідальністю.

Щоб було «ок». Щоб не соромно. Щоб не причепилися.

А скільки часу на це все йде?

Так, зараз є інтернет.

Якщо добре пошукати - можна знайти корисне.

Або навіть купити. Освітяни ж самі багаті.)

Вводиш у пошук - і маєш будь-який документ, будь-який конспект, будь-яку довідку.

З одного боку - це рятує.

З іншого - це симптом.

Бо я досі не розумію:

чому за всі ці роки не з’явився один зрозумілий державний ресурс?

Уявіть собі сайт - «віртуальну ідеальну школу», де зібрані всі необхідні й актуальні матеріали для всіх учасників освітнього процесу.

Директор заходить - і завантажує зразок наказу, протоколу, положення, акту.

Без квестів. Без «а у сусідів інакше».

Учитель заходить - і знаходить готові фахові матеріали під кожен урок:

картки, дидактику, презентації.

Бери й працюй.

Не тому, що «так треба», а тому що це вичитано, погоджено і не викликає сумнівів.

І ні - це не про вбивство творчості чи індивідуальності.

Ніхто не забороняє власну траєкторію, стиль, підхід.

Але значно легше творити, коли ти стоїш на міцному фундаменті,

а не будуєш каркас щоразу з нуля - навмання.

Особливо коли мова про молодих спеціалістів.

Скільки їх приходить - розгублених.

Бо матеріалів купа, а як із цього скласти якісний урок - ще треба навчитися.

Досвід приходить з часом.

А підтримка потрібна на старті.

Те саме - з новими директорами.

Як людині одразу зрозуміти:

що вона має робити, а що - ні?

Де обов’язок, а де вже «традиція закладу»?

І що найдивніше -для цього ж не потрібні надресурси.

Трохи волі.

Кілька фахівців.

Айті-команда.

Вичитка, узгодження - і запуск.

Зате скільки б звільнилося часу.

І скільки б зникло суперечок.

Але, мабуть, прості рішення - найскладніші.

Бо краще ще одна конференція.

Ще трохи рекомендацій.

Ще один експеримент.

Ніж раз і назавжди розкласти все по полицях

і сказати освітянам: ось ваш фундамент, далі - ви.

Навіщо це генеральне прибирання?

Навіщо наводити лад і давати доступ освітянам?

Бо тоді з’являться відгуки:

«Дякуємо, це економить час».

«Дякуємо, тепер зрозуміло».

«Дякуємо, тепер знаємо, куди рухатись».

А кому ж потрібні такі відгуки?

Звісно, і зараз є багато якісного.

Але де взяти час, особливо в нинішніх умовах?

Так хочеться, щоб про тебе хоч трохи подбали.

Підтримали.

Зняли частину цієї паперової рутини.

Бо вивільнений час на цій паперовій Говерлі - це не про лінь.

Це про роботу з учнями.

Про те, заради чого ми взагалі в цій професії.