Освітня автономія: право чи ілюзія?

Автор: Оксана Проскура, директор Київської гімназії східних мов

В Україні законодавство гарантує автономію закладів освіти, яка передбачає самоврядування, незалежність та відповідальність у ключових сферах діяльності:

📌 академічній,

📌 організаційній,

📌 фінансовій,

📌 кадровій.

Але чи дійсно автономія закладів освіти працює на практиці?

Що говорить закон?

📖 Згідно зі ст. 1 Закону України «Про освіту», автономія означає право приймати рішення в межах, визначених законом, без зовнішнього втручання.

📖 Частина 3 ст. 25 Закону «Про освіту» прямо забороняє засновникам або органам управління освітою втручатися у діяльність закладу освіти, якщо вона здійснюється в межах автономних прав.

Що це означає на практиці?

На офіційному сайті освітнього омбудсмена України Надія Лещик наголошується, що з 2017 року засновники та органи управління освітою втратили частину повноважень, зокрема вони не можуть:

✅ Управляти навчальними закладами комунальної форми власності.

✅ Координувати дії педагогічних колективів.

✅ Контролювати виконання вимог щодо навчання дітей.

✅ Втручатися у зміст загальної середньої освіти.

✅ Призначати чи звільняти педагогічних працівників.

📌 Це означає, що:

🔹 Заклади освіти мають право на самостійність у прийнятті управлінських рішень.

🔹 Жоден засновник чи департамент освіти не має права вимагати доступу до занять чи онлайн-уроків без законних підстав.

💡 Чому це важливо?

Порушення автономії закладів освіти створює правову невизначеність і знижує ефективність управління, адже керівники мають керувати, а не пояснювати свої дії тим, хто не має на них впливу за законом.

Освітня автономія – це не просто право, а гарантія якісного управління, вільного від бюрократичного тиску!