Поради директорам від Віктора Громового

«Ви можете мати чудових вчителів, але якщо у вас немає хорошого директора, у вас не буде гарної школи» — Елі Броуд.

Сьогодні єдиний сенс ставати директором школи в Україні, щоб отримати можливість створення власної освітньої реальності, відмінної від загальної.

Для цього треба мати бачення майбутнього. Звісно, не можна дивитися на завтрашній день шкільної освіти, керуючись реаліями позавчорашнього дня.

У вас є мрія і ви хочете мати інструменти для її реалізації на практиці в одному окремо взятому закладі освіти?! Тоді сміливо йдіть у директори.

Якщо вам просто хочеться «зробити кар’єру» і ви готові лише робити «що скажуть», майте на увазі, що ви будете увесь час залишатися заручником системи. Системи, яка за будь-якої нагоди запросто може зробити вас «цапом відбувайлом».

Завжди підкреслював, що директор школи — це не «хлопчик для биття», а остання велика надія на реальні зміни в освіті.

Вибір є:

✔ або ти стаєш коліщатком (гвинтиком) системи;

✔ або сам створюєш «механізм» розвитку освіти на місцевому рівні.

Звісно, другий  вибір під силу лише потужним лідерам, які готові вести «вічний бій».

Переконаний, що зміна директора має бути перш за все передачею перспективи, а бачення перспективи є вимогою №1 до претендента на цю посаду!

Бо якщо ж школі не пощастить з новим директором, як правило, у педагогічному колективі відбувається наступна послідовність подій:

1 Етап. Обурення «Усі плюються…». Тривалість: 1—2 місяці.

2 Етап. Пофігізму «Ніхто нічого не робить, усім усе по-барабану…». Тривалість: до року.

3 Етап. Колаборації «За 6 місяців роботи розсварила вчителів, поділила колектив на своїх і чужих. Тривалість: рік—два.

4 Етап. Стокгольмського синдрому «Не така він/вона вже й поганий/погана, можуть прислати ще гіршу…». Тривалість: до «виносу тіла».

На жаль,  зараз ідейних претендентів на директорські посади зараз не густо. У 90-ті таких було чимало, а зараз переважають спритники, які розглядають цю посаду як трамплін чи просто приміряють на себе роль «прикраси» директорського столу.

Навряд чи так зараз вийде… Бо доведеться опановувати не якусь примітивну «абетку» освітнього менеджменту, а «вищий пілотаж» управління. А це вимагає чималих зусиль, часу та інтелектуальної спроможності.

Якщо комусь із директорів шкіл потрібні лише абетки і шпаргалки, це свідчить про його/її повну профнепридатність. Хорошим директором не треба керувати, він сам знає, що робити.

Він не зорієнтований на те, щоб лише бездумно виконувати «вказівки» і прикривати себе паперами, а «розуміє динаміку змін», вміє керувати не людьми, а внутрішніми процесами та середовищем, переймаєтесь проблемами планування якості, управлінням талантами та емоційним менеджментом у закладі освіти…

Усе це дуже складно і буде ще складніше! Ви готові до цього?!

Якщо так, ловіть кілька порад «бувалого» директора:

1. Це аж ніяк не означає, що ви тепер маєте більше працювати. Це означає, що вам слід переосмислити свою роботу. Перехід на керівну посаду перш за все  вимагає зміни мислення. Прийміть той факт, що ви тепер не відповідаєте виключно за свою роботу, а ви тепер відповідаєте за успіх усієї команди.

2. Делегуйте завдання, довіряйте своїй команді та сприяйте співпраці. Усвідомте, що ви не зможете зробити все самі, тож довіряйте членам вашої команди виконання різноманітних функцій. Визначте хто ще може це зробити ту чи іншу справу і почніть делегувати. Саме делегування розвиває культуру співпраці та зростання.

3. Співчуття та спілкування є ключовими в роботі керівника. Емпатія є основною рисою будь-якого керівника. Слухати і чути — головна компетентність директора школи. Це дозволяє вам зрозуміти емоції та переживання членів вашої команди та сприйняти їх. Розвивайте емпатійне мислення, активно слухаючи, намагаючись зрозуміти різні точки зору та надаючи підтримку, коли це необхідно.

4. Створюйте середовище, яке дозволить спрощувати процеси та об’єднати людей, надихаючи та зміцнюючи їхню віру у власні сили.

5. Діліться своїми знаннями, коли це необхідно, але також заохочуйте свою команду розвивати власний досвід.

6. Завжди продовжуйте вчитися,  ставте під сумнів свої знання та не нав’язуйте команді ті чи інші рішення.

7. Залишайтеся цікавими для колег. Менше говоріть, більше слухайте. Сприяйте відкритому та конструктивному діалогу в команді.

8. Уникайте дріб’язкового контролю за роботою вчителя. Наприклад, я часто цитував свого викладача педагогіки Арона Розенберга: лізти в конспект уроку вчителя — це «свинство». І ніколи в житті нікому його не показував і сам не ліз у цей навіть в чому інтимний витвір педагогічного мистецтва.

Ідеї мають значення. Справжні професіонали генерують нові ідеї та створюють ефективні моделі, які можна масштабувати.

Генеруйте, але не нав’язуйте свої ідеї. Коли був директором гімназії, часто говорив своїм колегам: вам не потрібно погоджуватися з усім, що я кажу, ви можете думати, відчувати та діяти самостійно.

Працюючи в багатьох країнах над аналізом управління освітою, я регулярно чув таке твердження: справа не в мені, а в системі. Це звучало як виправдання для бездіяльності, для пасивного прийняття неефективності чи навіть поганого управління. Проте будь-яка система складається з окремих дій.

Зміни залежать від людських дій.

Бо як перегляд футбольних матчів не зробить з вас професійного футболіста, так і перечитування методичних рекомендацій (вивчення чийогось досвіду тощо) не зробить з вас професійного управлінця. Слід занурюватися у нову професію — менеджер освіти і набувати власного досвіду. Бо не все вам підійде навіть з рекомендацій сивоголових авторів. Наприклад, я щойно перечитав книгу Тодда Вітакера «Що великі директори роблять по-іншому» і знайшов там лише кілька рекомендацій, які видались мені близькими.

Що великі директори роблять по-іншому

Зокрема, наступні:

✔ Ефективні директори вважають, що вони відповідальні за все, що відбувається в їхніх школах.

✔ Метою директора має бути заохочення ентузіазму до школи серед педагогічного персоналу та учнів.

✔ У кожному випадку, приймаючи те чи інше рішення запитуйте себе, а кому буде від цього зручніше, а кому найгірше.

✔ Навчіться розуміти успішних вчителів та створіть систему захисту цього дорогоцінного ресурсу школи.

Особливо «зайшов» мені останній пункт. Бо знаю, що основна причина масової втечі вчителів зі школи: приниження їхньої людської і професійної гідності.

Тож директор має стати потужним захисним бар’єром.

Реалізація ж на практиці деяких інших порад Тодда Вітакера в українських освітніх реаліях скоріш за все принесли б більше шкоди, аніж користі. Наприклад, порада «навчайте вчителів» може бути контрпродуктивною. Директор школи не має бути «вчителем вчителів», він має створити умови (стимули тощо) для їхнього професійного розвитку. Чи досить сумнівно звучить порада: «зосередьтеся на поведінці, потім на переконаннях». Порада «найміть чудових вчителів, встановіть високі стандарти» звучить чудово, тільки де ж їх «уже готових» так багато взяти в умовах українських освітніх реалій.

І ще одне важливе застереження.

Ми — найкращі! Ми — Dream Team! Ледь не щодня зустрічаю такі самовпевнені та самозакохані вигуки в постах у ФБ деяких керівників шкіл та «агентів змін».

Звісно, добре, що люди не страждають надмірною скромністю, але…

Чому таке бачення себе коханого/ї є контрпродуктивним? Бо неможливо нічому навчити людину, яка все знає і яка й так вважає себе вершиною досконалості.

Як директор дуже продвинутої гімназії, колектив якої мав усі підстави для «спочивання на лаврах», не раз стримував колег від спокуси використовувати такі мантри. Навпаки намагався підтримувати атмосферу творчого незадоволення.

Будьте не «вічно не задоволеними», а творчо незадоволеними! Не захворійте на нарцисизм, бо це не лікується...