Про бамбукові літаки та українську шкільну освіту

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Суботні роздуми

Про бамбукові літаки та українську шкільну освіту. 

Колись, після Другої світової війни, на тихоокеанських островах місцеві жителі спостерігали дивну річ. На острів прилітали літаки. Їх було багато. Великих, металевих, потужних. Літаки привозили багато корисного для аборигенів - їжу, одяг, різні товари.

Але війна закінчилася. Літаки перестали прилітати. 

І тоді островитяни почали будувати свої «літаки». Щоправда, із бамбуку. Вони розчищали грунт для  «злітних» смуг. Вирізали із дерева «навушники». Ставили із гілля та бамбуку  «диспетчерські вежі». І все це виглядало майже як справжнє.

Не було лише одного. Літаки не прилітали.

Останніми тижнями нам активно пояснюють: профільна школа — це «європейський стандарт». 

Спочатку я думав, що це ахінея. Помилився. Це виявилося політикою.

Що тут можна сказати. Як для аборигенів — аргумент серйозний. Майже сакральний. Бо як тільки в розмові з’являється слово «Європа», дискусія завершується. Починається віра.

Щоправда, є маленька проблема.

У Європи НЕМАЄ єдиного стандарту шкільної освіти, який ми нібито маємо впровадити.

Коли нам кажуть про «європейський стандарт» профільної школи, це звучить як заклинання для втамування критичного мислення. У Європі немає уніфікованого освітнього «статуту», обов’язкового до виконання. Є принцип субсидіарності: кожна країна сама вирішує, як вчити своїх дітей. У різних країнах – різна тривалість шкільного навчання, різні підходи до профільної освіти, різні моделі закладів освіти.

Тому апеляція до «єдиного стандарту» - це або некомпетентність, або свідома маніпуляція, покликана легітимізувати чергову чиновницьку витівку. 

Апелюючи до «європейського стандарту», ми не інтегруємося в Європу -  ми будуємо декорацію для звіту перед донорами.. Іншими словами: ми, як ті островитяни, намагаємося відтворити форму. Не дуже розуміючи, що саме робило  справжні літаки літаками.

І ось що особливо показово.

Коли громадам починають прямо говорити: «не реорганізуєте школи - не отримаєте фінансування», - це вже не про освіту.

Це про батіг. Це про те, що замість пояснення - тиск. Замість моделі — наказ. Замість довіри - страх втратити гроші.

У Європі реформи пояснюють, щоб зрозуміли та підтримали. У нас - попереджають: не зробите - не заплатимо.

Зупинюся лише на кількох принципово важливих моментах того, що називають «європейськими стандартами».

1. Чи є європейською нормою дванадцятирічне навчання у закладах загальної середньої освіти?

У Європі немає «правильних» 12 років. Є країни з 10, 11, 12, 13 роками навчання. У різних країнах – різна кількість років  навчання у початковій школі, гімназійних класах та старшій школі. І як мені здається, вони не особливо і зациклюються на цій проблемі. Головне – якість освіти. Між іншим, не знайшов, навіть з допомогою ШІ, прикладів, які б були аналогічними нашій чиновницькій руханці – створювати мережу відокремлених академічних ліцеїв. В принципі, там не має значення, яка табличка висить на закладі освіти. Там має значення інше:  якої якості  освіту заклад надає і який він має імідж. А у нас головне – табличка з назвою. 

2. Чи є профільна освіта в Європі? 

Так, профільна освіта у Європі є. Але європейська профілізація - це не розсортування дітей на «розумних» і «якщо не хочеш навчатися, то підеш у ПТУ». Це -  можливість вибору, яка спирається на зрілу систему консультування, на довіру до школи, на гнучкість переходів із однієї освітньої траєкторії на іншу. 

Ми щось подібне у системі, яку нам насаджують, бачимо? Не бачимо, хоча б і тому, що й до сьогодні не знаємо що таке «академічний» чи «професійний» ліцеї, як організаційно-педагогічна форма здобуття загальної середньої освіти.  Тобто, вибір у нас сьогодні існує лише у обіцянках чиновників. 

А якщо так, то це не Європа. Це її імітація. Обіцянка – цяцянка. 

3. Як формується мережа закладів профільної освіти?

У Європі школа має право приймати рішення. Для цього там є академічна свобода закладу освіти. Яку цінують і поважають. Тому профіль навчання формується в закладі. Право надавати профільну освіту там – це результат  розвитку школи і педагогічного колективу. 

У нас профіль формується чиновниками і затверджується депутатами, більшість яких поняття не має, що таке профільне навчання. Починаючи із списків  т.з. «пілотних ліцеїв»,  і закінчуючи загальними рішеннями про мережу в областях і містах обласного підпорядкування. 

І тому в нашому варіанті формування мережі не йде мова про інтереси дітей і батьків. А про інтереси чиновників: виконають вони якусь інструкцію або рекомендації, чи не виконають; отримає бюджет субсидію чи не отримає; надійдуть до того ж бюджету кошти на «пілот» чи не надійдуть; і як роботу чиновників оцінить вище начальство.

А що залишається директору закладу освіти в умовах української шкільної автономії? Не дуже багато? Чекати наказів, презентацій, вебінарів, нарад, семінарів, інструкцій, організувати їхнє виконання і подати звіт про хороший результат. Щоправда, в існуючій практиці управління освітою  хороший і правдивий  результати – поняття не тотожні. 

А іще українська методика формування мережі профільних закладів дуже нагадує радянську практику  «призначення передовиків», коли наперед визначалося, хто ним буде. Йому створювалися особливі умови для роботи. Змінювалися вивіски та оформлювалися робочі місця. Для чого? А для того, щоб його «успіхи» стали підтвердженням правильності політики партії. Дежавю? 

Якщо вірити, що це європейські стандарти, то можна повірити і у бамбукові літаки. 

4. А який очікуємо результат?

Європейський вимір освіти це - чесність. Чесність оцінювання. Чесність результатів. Чесність у відповіді на просте питання: чого насправді навчила школа. 

Навчила не окремих учнів – переможців МАН, олімпіад, конкурсів, а всіх вихованців. Навіть тих, у яких освітній прогрес невеликий, але він є. Якщо захотіти його побачити. 

Натомість, подивіться у мережі, якими успіхами закладів освіти хизуються чиновники від освіти і заклади освіти. Хизуються лише  успіхами обдарованих дітей. І репетиторів, коли мова йде про результати НМТ. Але запитайте тих же чиновників, скільки випускників у атестатах про середню освіту мають оцінки «1» чи «2» бали, - відповідь не отримаєте. Такі оцінки в українській школі не ставлять. Хоч вони є у шкалі оцінювання. Не ставлять тому, що учні їх не заслуговують чи з інших причин? Риторичне запитання. 

У нас із оцінюванням у освіті складно. Граємося назвами, але ігноруємо сутність оцінювання.  У європейській системі освіти оцінка - це інструмент. А у нас - частина декору. 

І це вже не лише про бамбукові літаки. Це – про бамбукові аеродроми. 

І ще одна незручна деталь.

Коли відкриваєш результати міжнародних досліджень якості освіти — PISA чи TIMSS виникає дивне відчуття. У перших рядках рейтингів цих досліджень  Сінгапур, Південна Корея, Японія, окремі регіони Китаю, іноді Канада.

Європейські освітні системи там присутні. Але далеко не у перших рядках. І не як центр Всесвіту. 

І тоді виникає просте запитання. Якщо існує «європейський стандарт освіти», то чому він не живе на перших рядках цих рейтингів? І чи завжди цей, умовно кажучи «стандарт» потрібно ідеалізувати? 

Тому, коли сьогодні говорять про «європейський вимір» української  шкільної освіти , хочеться поставити просте запитання: «Ми будуємо систему, яка працює? Чи лише відтворюємо її зовнішні ознаки? Як у випадку  із бамбуковими літаками?». 

Бо Європа - це не про те, скільки років дитина сидить у школі.

І не про те, як називається тип закладу. Європа - це про те, що ці роки здобула кожна дитина. І тому у європейській освіті є якість, відповідальність і довіра суспільства до неї. А у нас все це є?

Замість епілогу. 

В українських школах розпочалися весняні канікули. Після надскладних місяців навчання учні мають відпочити. Але це не стосується українських вчителів. Хоч у них також були надскладні місяці роботи.  В українських вчителів натомість розпочинається традиційна канікулярна методична бісівщина: семінари, вебінари, конкурси, звіти, атестації… 

А їхні колеги із  Європи під час канікул до шкіл не приходять. Бо ті – на замку. Тамтешні педагоги в канікулярний час відпочивають, подорожують, займаються самоосвітою… Отакі там освітні стандарти.

          На подібні європейські стандарти в Україні чомусь не рівняються. Бо бамбукові літаки будувати простіше, звичніше і вигідніше.  

P.S. Маю звичку кожен свій текст, перед тим, як його розмістити у FB, показати кільком друзям, щоб почути їхню думку про нього. Один із них, прочитавши про бамбукові літаки, зауважив, що йому ця алегорія дуже сподобалася. Але зважаючи на те, що бамбук в Україні не росте, порадив порівняти наше впровадження європейських стандартів із тим, як колись на українських кухнях чи у гаражах до спирту додавали міцний чай, кору дуба і називали це пійло  «коньяком» або «віскі». Назва -  європейська. Колір – майже європейський. Пляшку відповідну також знаходили. Із етикеткою. Але від усього того оте пійло ні коньяком, ні віскі не ставало. Лишалося пійлом. Від якого вранці нестерпно болить голова. От тільки похмілля від наших освітніх сурогатів доведеться розхльобувати цілому поколінню.