Про нового старого міністра МОН та наказ 1112

Автор: Іванна Коберник, співзасновниця ГО “Смарт освіта”

17 липня Україна отримала новий уряд. Оксен Лісовий, міністр освіти і науки, зберіг посаду, хоча з перших анонсів про плани зміни уряду йому пророкували відставку.

Цікаво, що джерела з парламенту впевнено заміну очільника МОН підтверджували, тоді як в уряді, Офісі Президента й самому міністерстві, навпаки, говорили, що ймовірність збереження Лісового — від 60 до 80%. Щоправда, додаючи “але в нашій країні все може змінитися в будь-який момент”.

І в якийсь момент почали озвучувати прізвища можливих кандидатів на МОН. Називали, зокрема, голову освітнього комітету парламенту Сергія Бабака, чинного заступника міністра освіти і науки Андрія Вітренка, а також якихось “неназваних ректорів”.

У варіант призначення Бабака я не вірила – адже кордон Верховної Ради для чинних депутатів більшості на замку. Можливість робити політичну карʼєру для них закрита – бо в разі їх виходу з парламенту в нього можуть зайти наступні у партійному списку, які не подобаються тим, хто реально керує фракцією “Слуг народу”.

Найцікавішою виявилася історія з Вітренком. З’явилися повідомлення, що він — кандидат на голову МОН. І паралельно — критичні дописи, що він фігурує на плівках Комарницького та має неоднозначну депутатську діяльність в Київраді.

Андрій Вітренко вийшов у публічну комунікацію, запросив студентів та журналістів в Zoom, де заявив, що з Комарницьким не співпрацював, депутатствує чесно, а міністром бути готовий, бо “поганий той солдат, що не хоче бути генералом”. А він настільки хоче в генерали, що готовий бути і “міністром освіти і науки, і секретарем Київради”.

Джерела, які казали, що Лісовий залишиться, виглядали переконливіше. Адже тоді ж почали говорити, що Михайло Федоров претендує на пост першого віцепремʼєра. А якщо його підвищують, то було б дуже дивно, якби при цьому не дали зберегти на посаді міністра освіти і науки (сфери, за яку він відповідає) члена його команди, за якого Федоров поручився ще в 2023-му році.

У вечір напередодні голосування за уряд Михайло Федоров записав відеозвернення, адресоване, очевидно, депутатам. У ньому він пообіцяв скасування наказу 1112, заявив про посилення команди МОН у вищій освіті, і згадав про збереження спеціальних шкіл. Це були три теми, за які депутати останнім часом найбільше критикували МОН . Виглядало як певні публічні зобовʼязання перед важливим натисканням кнопок.

17 липня — голосування. Федоров став першим віцепрем’єром, Лісовий — залишився міністром освіти і науки.

Але інформація про скасування наказу 1112, якого з таким нетерпінням вимагали депутати, спричинила хвилю паніки: журналісти почали мені телефонувати з проханням прокоментувати “скасування дистанційної освіти”. Федоров намагався заспокоїти громадськість, опублікувавши спростування - “дистанційну освіту ніхто не скасовує”, а 18 липня МОН офіційно оголосило про скасування Наказу 1112 і пояснило, що наказ регулював умови дистанційного навчання для шкіл із ТОТ і прифронтових територій.

Іронія долі з хайпом “В Україні скасовують дистанційну освіту” полягала в тому, що наказ МОН №1112 містив жорсткі вимоги, які якраз обмежували можливість шкіл навчати, а дітей навчатися дистанційно. Тобто його скасування по суті означає, що дистанційка залишиться без змін. Але зрозуміло це було з перших заяв лише тим, хто в темі.

Наказ передбачав, зокрема:

✔ заборону для дітей за кордоном навчатися за повною українською програмою (дозволяли лише українознавчий компонент),

✔ вимогу, щоб діти ВПО в безпечних регіонах переходили в місцеві школи на очне чи змішане навчання,

✔ вимогу мати в кожному дистанційному класі не менше 10 (а для деяких територій не менше 20 дітей), хоча за Законом “Про освіту” клас можна відкривати, якщо є хоча б 5 дітей.

З одного боку можна зрозуміти мотивацію МОН – вони намагаються спонукати школи укрупнюватись, а батьків – відправляти дітей навчатися очно. Щодо дітей за кордоном – МОН пояснює запровадження для них лише українознавчого компоненту турботою для уникнення подвійного навантаження, адже більшість навчається в місцевих закордонних школах.

Також варто назвати ще одного пушапера наказу 1112 – Мінфін, який вимагав оптимізувати фінансування дистанційних шкіл, в яких важко підрахувати реальну кількість дітей.

Ці норми викликАли багато обурення. Зокрема, старшокласники за кордоном не мали змоги готуватись до НМТ за повною українською програмою. Їм фактично було відмовлено у праві на повноцінну українську освіту безкоштовно. Водночас, в дітей ВПО, які перебувають в Україні, дуже різні причини, щоб залишатися на дистанційці в своїй старій школі. В когось це справді інерція і “так легше, бо все знайомо”, а в когось, хто переїхав з Харкова чи Запоріжжя чи інших індустріальних міст в маленький населений пункт, – це справді рішення зберегти доступ до сильніших вчителів і кращої підготовки. Наказ 1112 мав їх змусити навчатися оффлайн. Але коли українців намагаються змусити, вони що? Креативно придумують, як примусу уникнути. Наказ 1112 не усував причин, які спонукають дітей залишатися на онлайні — брак підтримки, переконання вчителів, страхи батьків, які ніхто не розвінчує.

Скасування наказу не вирішує проблем, які справді є, але щонайменше це зупинило кроки, через які частина біженців і внутрішньо-переміщених осіб могли отримати ще один сигнал від держави – ми не потрібні.

Школи, які працюють дистанційно з прифронтових і ТОТ, продовжать існування. Але правда полягає в тому, що це є дуже різні школи. Деякі з них справді існують лише на папері. І мали б бути закриті. Але деякі самовіддано, часто з ризиком, навчають дітей з ТОТ. Зберігають ниточку звʼязку з Україною з учнями, які могли б про свою Батьківщину в війні вже й забути, але їх тримають і підтримують саме вчителі – коли держава системно поки не придумала гарних рішень. Є школи, які в дуже важких умовах зберігають круті вчительські колективи. А вчительський колектив – це цінність.

Що мало б замінити скасований Наказ?

1. Більше комунікації з батьками дітей ВПО щодо переваг очного навчання – це мали б робити управління освіти, наприклад, замість того, щоб мучити школи вимогами фотозвітів. Збирати батьків, показувати очні школи, переконувати, надавати підтримку, в тому числі пропозиціями подолання освітніх втрат.

2. Подоланням освітніх втрат могли б займатися і вчителі дистанційних шкіл, де мало дітей. Наказом 1112 держава була готова вчителям закритих шкіл продовжувати платити середню зарплату (переводити в кадровий резерв). А чому б не платити їм за індивідуальну і в малих групах роботу з дітьми, які потребують додаткових занять? Я питала про це в заступниці міністра Надії Кузьмичової в подкасті “Що там з НУШ“. Відповідь була, що цей варіант розглядатимуть.

3. Розбиратися докладніше з мережею шкіл з ТОТ і прифронтових територій. Виокремлювати і підтримувати кращі школи. Поширювати їхній досвід. Збирати директорів цих шкіл, берегти їх і залучати до розробки рішень для дітей з ТОТ і за кордоном. Не намагатися пошити для тисячі цих шкіл всесезонне пальто. Немає для них універсального рішення.

Отже. Скасування наказу 1112 — результат політичного процесу, у якому депутати перед голосуванням за призначення уряду домоглися виконання своїх вимог. Але це не означає, що проблема вирішена. Її просто не загострили ще більше.

Сподіваюся, що МОН зможе знайти збалансоване рішення: прибрати фіктивні школи, але зберегти ті, хто героїчно навчає дітей в екстремальних умовах. Бо якщо щось забороняєш — маєш дати таку ж кількість підтримки. Тоді державне рішення працює.