Робота з дітьми військовослужбовців та ветеранів. Від стабілізації до системної підтримки

Сьогодні діяльність шкільного психолога з дітьми, чиї батьки мають бойовий досвід, виходить далеко за межі стандартних консультацій. Важливим є розуміння комплексного підходу у роботі, врахування психологічних особливостей таких учнів, підтримуючої взаємодії з їх сім’ями та психоосвітньої роботи з колективом.

У практиці це означає, що психолог працює не лише з окремими емоційними реакціями дитини. Часто доводиться мати справу з наслідками тривалого напруження, змін у сімейній системі, порушенням звичних ролей, виснаженням батьків та накопиченою тривогою, яка стає фоном повсякденного життя. І саме тому в роботі важливо бачити не тільки поведінку дитини «тут і зараз», а й ширший контекст, у якому вона живе.

Діагностичний фокус. Що приховано за поведінкою?

У роботі з дітьми військових важливо пам’ятати: далеко не кожна складна поведінка є «проблемною поведінкою». Часто це спосіб психіки впоратися з тривалим напруженням.

Дитина може:

▪️ різко втратити інтерес до навчання;

▪️ ставати дратівливою;

▪️ контролювати всіх навколо;

▪️ навпаки – бути «ідеально зручною» і майже не проявляти власних потреб.

Іноді дорослі сприймають це як лінощі, маніпуляцію чи неслухняність. Але в багатьох випадках ми бачимо реакцію нервової системи на хронічну тривогу.

Особливо часто у таких дітей з’являється стан постійного внутрішнього очікування. Навіть якщо зовні все спокійно, частина уваги дитини постійно спрямована на телефон, новини, повідомлення від батьків, емоційний стан мами чи бабусі. Через це знижується концентрація, погіршується пам’ять, дитині складніше включатися у звичайні шкільні задачі.

Тож важлива частина роботи – це діагностика стану дитини. І тут важливими будуть як спостереження, так і використання стандартизованих методик для визначення рівня тривоги та прояву депресії. Допоміжним інструментом діагностики слугуватимуть проєктивні методики.

Феномен парентифікації: коли дитина стає дорослою завчасно

У сім’ях військовослужбовців часто відбувається порушення ієрархії. Дитина несвідомо бере на себе роль емоційного контейнера для того з батьків, хто залишився вдома.

Наприклад:

▪️ шестикласник контролює молодших дітей, бо мама виснажена;

▪️ підліток приховує власні переживання, щоб «не навантажувати» маму;

▪️ дитина постійно перевіряє настрій дорослих і намагається всіх «утримати» емоційно.

Такі діти часто виглядають дуже зрілими. Але за цією «дорослістю» нерідко стоїть сильне перевантаження.

У роботі психолога важливо повертати дитині право бути дитиною. Допоміжними можуть бути вправи, наведені нижче.

✏️ Вправа «Мій рюкзак відповідальності»

Запропонуйте дитині намалювати рюкзак і «скласти» туди все, за що вона відповідає. Потім окремо – те, за що відповідають дорослі.

Це допомагає побачити, скільки чужої відповідальності дитина несвідомо взяла на себе:

▪️ «безпека тата»;

▪️ «настрій мами»;

▪️ «щоб удома всі не сварилися»;

▪️ «щоб мама не плакала».

Після вправи важливо акцентувати: «Ти можеш підтримувати близьких. Але ти не відповідаєш за війну, рішення дорослих чи їхній емоційний стан».

📌 Вправа «Світлофор станів»

Дитина вчиться помічати свій стан:

✅ зелений – я спокійний(а);

✅ жовтий – починаю напружуватися;

✅ червоний – мені вже дуже важко.

Разом із психологом дитина прописує, що їй допомагає на кожному етапі. Наприклад: пройтися; попити води; посидіти кілька хвилин у тихому місці; помалювати; поговорити з дорослим.

Це добре працює для дітей, які довго «терплять», а потім різко вибухають емоційно.

Тілесні вправи для стабілізації

Не всі діти готові говорити про переживання напряму. Тому інколи ефективніше починати роботу через тіло, навчаючи дитину способам стабілізації та зниження напруги через тілесні вправи.

Наприклад:

▪️ сильно натиснути стопами в підлогу;

▪️ стискати й розтискати кулаки;

▪️ повільно перекочувати в руках м’ячик;

▪️ знайти в кабінеті 5 предметів одного кольору;

▪️ зробити «метелика» (почергові поплескування по плечах).

Такі прості дії допомагають нервовій системі повернутися в стан «тут і зараз».

Складний етап реадаптації. Повернення ветерана в родину

Окремої уваги потребує період повернення військового додому. Помилково вважати, що з поверненням батька/матері з фронту стрес закінчується. Для багатьох сімей це не «завершення стресу», а початок нового етапу адаптації. Дитина може стикатися з емоційною відстороненістю батька, його гіперпильністю та іншими проявами.

Дитина може не розуміти:

▪️ чому тато став мовчазним;

▪️ чому мама швидко дратується;

▪️ чому вдома змінилися правила;

▪️ чому раніше близька людина тепер потребує більше тиші та дистанції.

Тут з боку психолога важливою частиною роботи буде обережна психологічна просвіта для всієї родини. Дитині можна пояснювати простими словами: «Коли людина довго живе в небезпечних умовах, нервова система звикає бути насторожі. Для повернення до звичайного життя потрібен час».

У роботі з сім’єю важливою буде модерація складання вправ та домовленостей для відновлення контакту:

▪️ спільні ритуали;

▪️ короткі сімейні активності без обговорення війни;

▪️ «30 хвилин разом» без телефонів;

▪️ сімейні настільні ігри;

▪️ створення нових безпечних традицій після повернення.

Робота психолога з педагогічним колективом

Задача психолога в роботі з педагогічним колективом постає в необхідності створити культуру травмочутливого спілкування. Для педагогів тут теж є важливий акцент. Дитині значно легше, коли школа залишається передбачуваним простором де за її іноді проблемною поведінкою бачать реальну потребу.

📌 Тут доречними будуть заходи з психоедукації та створення пам’яток для колег, що допоможуть зорієнтуватися в тому, як краще підтримувати учня з родини ветерана(-ки) чи військовослужбовця(-виці).

📎 Орієнтовний варіант такої пам’ятки ми пропонуємо вам для використання у своїй роботі. Варіант для завантаження тут: https://drive.google.com/file/d/1dVX1IQJsq78gtbACb7ypRWva3EuIj_2L/view?usp=drive_link

Матеріал підготувала експертка Спільноти Ірина Гнєзділова.