«Щастя» за шкільним розкладом

Автор: Володимир Онацький, освітній експерт з проведення інституційного аудиту

Уже стало традицією, починаючи від Віктора Ющенка, що дружини Президентів чимось важливим опікуються в країні. Катерина Ющенко переймалась мистецтвом, Людмила Янукович проводила лекції про шкідливість цитрусових, Марина Порошенко зробила всі школи інклюзивними, а Олена Зеленська відкрила шкільні їдальні для новацій відомого майстер-шефа.

Часто так буває, що гарні ідеї на етапі реалізації трансформуються до неймовірності.

Так, ідея інклюзивного навчання діток з ООП у невеличких за кількістю дітей класах перетворилася на практиці в інклюзивні класи з кількістю дітей 30+, а сама інклюзія так і не дійшла до старшої школи, тобто діти, які потребують інклюзивного навчання до 10–11 класів дійшли, а інклюзивне навчання завершилось у 9 класах.

Щодо кулінарних шедеврів новомодного шкільного ресторатора, на кшталт смаженого бузку, то, м’яко кажучи, вони сприймаються неоднозначно.

І от нова ініціатива: треба запровадити у школах України «уроки щастя», як у Сполучених Штатах.

Я розумію, що багато поколінь американців не знають, що таке війна у твоїй країні, бомбосховища без світла, постійні тривоги за батьків і смерті, смерті, смерті навкруги...

В Україні ситуація інша. Наші діти вже встигли усвідомити, що найбільше щастя – це коли твої тато й мама живі та поруч з тобою, це коли не треба прокидатися серед ночі та бігти по темній вулиці до темного укриття...

То невже діти не потребують підтримки? Потребують і отримують її. Уже давно освітяни усвідомили, що виховний процес – це не класні чи виховні години, а наскрізна постійна робота, підтримка всіма учасниками освітнього процесу кожного малюка.

І працюючи багато років у школі, я неодноразово спостерігав, як діти знаходили таку підтримку у класних керівників, адміністрації, вчителів, психологів, кухарів, прибиральниць, вахтерів, бібліотекарів, лаборантів. Кожен працівник школи може стати тією людиною, яка підтримає дитину, бо у школі нема байдужих до дітей працівників.

А от додаткових уроків діти точно не потребують. Навпаки, давно назріла потреба у розвантаженні та перегляді шкільних програм. Переважна більшість тем, які пропонує ввести в програми Олена Зеленська, вже введені в існуючі навчальні курси.

Разом із цим, діти потребують психоемоційної та фізичної розрядки. При цьому всі діти. На жаль, у багатьох школах скорочені години гурткової роботи. А потрібно навпаки збільшувати розмаїття позакласної та позашкільної роботи для релаксу та творчості дітей.

Ще задовго до війни ми в школі велику увагу приділяли саме гуртковій роботі. Понад п’ятдесят гуртків різних спрямувань працювало у нашій школі. Варто сказати, що ми взагалі працювали в режимі «Школи повного року навчання», тобто і після уроків, і у вихідні, і в канікулярний дні діти могли знайти собі корисну розраду.

Останні два роки я працюю в позашкільному закладі освіти. У нас майже 2000 гуртківців. І це треба бачити, з яким завзяттям діти танцюють, малюють, співають...

Враховуючи, що розклади уроків у школах зараз не такі зручні, як було раніше (підзмінки, двозмінки), діти не завжди можуть відвідувати гуртки закладів позашкільної освіти. Тому ми відкрили безкоштовні гуртки творчої спрямованості у тих школах, де виникли такі запити. І у наступному навчальному році плануємо продовжити цю практику.

Пам’ятаймо: діти потребують розумної підтримки дорослих, змістовного дозвілля, а не збільшення кількості предметів та шкільних уроків.