Що нам сказав Тарас: 6 послань українцям від Шевченка у часи війни

До свого дня народження Тарас Григорович залишив нам кілька послань без журби (ну майже). Вони повинні зігріти наші серця та надихнути на ще лютішу боротьбу в складні воєнні часи.

Послання дітям

Якби Шевченко був нашим сучасником, то міг би продавати курси із селф-мейду. Бо можливостей у нього фактично не було, тому Тарас навчався багато чому самостійно. Спершу вчився малювати ікони та олійні картини, постійно шукаючи собі наставників. Потім вирішив навчатися гравюри. Кобзар позаздрив би нашій можливості щось погуглити, адже йому доводилось знаходити освічених людей та розпитувати все важливе у них.

Послання українським переселенцям

Більше, ніж вимушені переселенці, за Україною тужив хіба Шевченко. І хоч у ті часи поет не міг отримати довідку про викуп із кріпацтва через «Дію», але його серце залишалося з батьківщиною під час кожного заслання. Для Шевченка дім та рідне село були сакральним місцем щастя і спокою. Тому так багато його творів просякнуті болючим смутком за рідним краєм.

Послання воїнам

Підозрюємо, що з його харизмою та прагненням волі, Шевченко б «запалював» ще в часи Революції Гідності. І точно б підтримував мудрим словом наших воїнів з першого дня війни. Для Кобзаря борці за свободу України — святі люди. Здається, це саме про воїнів ЗСУ написав поет: «Огонь запеклих не пече.» Якби Шевченко жив сьогодні, ми впевнені, він був би на передовій. І у запеклих боях не було б часу для журби, лише радість за кожен звільнений лан широкополий.

Послання українським учителям

Шевченко завжди прагнув розвитку української культури та національної ідентичності. Він вважав, що наш народ та наше слово мають окремий шлях. Кобзар був сміливим у своїх переконаннях та діях. За участь у Кирило-Мефодіївському братстві та підтримку української національної ідеї він отримав 10 років каторжних робіт. Тож поет як ніхто інший міг би поспівчувати українським вчителям, які пройшли «фільтрації» та «підвали», бо відмовлялись навчати за російською програмою.

Послання окупантам

Кобзар завжди негативно ставився до російської імперії та не боявся критикувати її царів у своїх творах. Поет гостро засуджував гноблення українців і не добирав слів, говорячи про недоброзичливців, що прийшли на нашу землю. Тож «насипав» окупантам на 200 років уперед. Та й, звісно, навчив чорнобривих, з ким не варто кохатися.

І мертвим, і живим…

Гріх не вірити словам українського пророка. Якщо будемо боротися, вчитися, любити Україну не тільки коли «время люте», а й щодня, то не буде на нашій землі жодного врага. А лише люди. З послання слів не викинеш.