Що таке «Центр із подолання освітніх втрат»?

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Панове одногрупники. А чи хтось може розповісти, що таке «Центр із подолання освітніх втрат». Читаю, що лише в Кривому Розі таких створено 70. Якими є організаційно-педагогічні форми роботи таких центрів? Які штати? І це  лише деякі питання… Їх набагато більше.

Цікаво, що тоді роблять вчителі закладів загальної освіти? Вони ці втрати відшуковують у своїх учнів? Чи працюють на 0,5 ставки ліквідаторами освітніх втрат у таких Центрах?

І головне питання: із цими освітніми втратами уже геть кукухою поїхали?  Інші проблеми в системі загальної середньої освіти вже вирішили? Чи якість освіти вимірюється знанням усіх правил, дат, подій, законів природи, які передбачені нашими програмами і стандартами. 

Мене вся оця мишача метушня чиновників навколо проблеми освітніх втрат штовхає до того, щоб їх назвати гідними продовжувачами ідей лєнінізму. 

Якщо хтось не знає, то нагадаю, що в радянській школі головним її меседжем були слова вождя комуністичної партії - лєніна: «Комуністом можна стать лішь только тогда, когда обогатішь свою памʼять, знаніямі всєх багатств, которіє віработало чєловєчєство». Точно так вважають і теперішні чиновники та агенти змін: учень повинен знати все, без прогалин. І це є повна дурня. Бо сучасна освіта - це зовсім не про «знати все». Сучасна освіта - зовсім інше. А от цього чиновництво, як справжні лєнінці, і не розуміє. Тому й придумали чи запозичили те, що називається, «ліквідація освітніх втрат». 

Між іншим, такого терміну адекватна сучасна українська педагогіка до останніх років не знала. Вона оперувала  поняттям «прогалини в знаннях».

Але так, як сучасне чиновництво педагогічну науку ігнорує, то раджу їм  почитати  хоча б К.Ушинського, який більше 150 років тому  писав про прогалини в знаннях учнів та виписав методики ліквідації цих прогалин. І за цими методиками працювали мільйони педагогів. Бо прогалини в знаннях учнів були, є і будуть. Хоча ні в часи Уширського (до лєнінських часів), ні в наш час ніхто іще не дав відповіді на лише одне питання: «Чи може учень знати все те, що вимагають програми? І для чого?» Відповідь на це питання дав лише лєнін. Її я цитував вище… 

 Іще одне: примусити учнів ліквідувати свої освітні втрати, це як примусити коня напитися води, коли він тієї води не хоче. Якщо учень відчуватиме необхідність ліквідувати свої освітні втрати - то він знайде як це зробити. Без «Центрів ліквідації освітніх втрат» і не дуже мудрих розумом освітян, які придумали цю вахканалію ліквідації. Придумали, бо чиновникам завжди потрібна показуха. Показуха гігантської роботи із дуже сумнівною користю. На жаль, в останні десятиліття показуха стала новою та основною освітньою валютою. За яку в освіті можна купити і продати все, зокрема карʼєрний поступ, доступ до грантів і т.д. Тож боротьба із освітніми втратами в цю валюту вписалася вчасно і продуктивно. 

P.S. Раніше вчитель шукав шлях до учня. Тепер шукають освітні втрати в учневі. Втрати обовʼязково  знайдуть,  начебто ліквідують і відзвітуються — щоб у чиновників і грантодавців не зникло відчуття, що саме вони рятують освіту. А далі вони ж придумають наступну  програму з «ліквідації» чи «реформування». Щоб не сидіти без роботи та отримувати зарплату, яка в рази більша від вчительською. То можливо краще чиновників ліквідувати, щоб дурну роботу для вчителів не шукали?