У чому полягає секрет успішності закладу освіти

У чому полягає секрет успішності закладу освіти
Дата: 18.05.2024

Автор: Наталія Філоненко, кандидат філологічний наук, доцент.

Яку школу, ліцей, гімназію можна назвати успішними? Спробую відповісти, у чому полягає секрет феномену успішності закладу.

Як на мене, то все дуже просто: «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові», – відповів колись на питання про секрет його письменницького таланту Григір Тютюнник.

По-справжньому любити свою справу, любити дітей – це вже 50% успіху. Бо любити – це значить вірити, довіряти, сприймати, як рівню.

Безперечно, потрібно ще й бути фахівцем. Але знову ж таки, якщо ти любиш те, чим займаєшся, то будеш постійно вчитися й удосконалюватися. Ну, і звичайно, належне (тобто яке відповідає часові) матеріально-технічне забезпечення.

Все це було у тому закладі, де пощастило вчитись мені, – у нашій Луганській обласній гімназії. А ще в ній були особливі учні. Я не скажу, що найкращі, були різні, але навчатися залишалися самостійні, відповідальні, ініціативні, творчі, фантазери-романтики, у чомусь нахабні (у хорошому сенсі цього слова), ті, які з 13 років могли самі собі дати раду.

До гімназії приходили (не батьки віддавали, а самі просилися!) учні з усієї області, таким чином із нестандартних одиниць окремих шкіл формувалася родина зі спільними задатками, бажаннями, вміннями. І вчителям було водночас легко й складно працювати, але завжди цікаво й не нудно.

А нам подобалося навчатися й жити в гімназії, бо ми були там господарями, адже учнівське самоврядування було у нас справжнє й дієве. Керівництво підтримувало будь-яку ініціативу, але потім ми мали її втілити в життя. Так нас навчали бути відповідальними.

І ще про відповідальність: нас ніколи не карали вчителі, це робили самі учні. Саме Рада гімназії, яка складалася лише з учнів, ухвалювала рішення про відрахування за порушення правил поведінки.

Ну і трохи про профіль закладу. На глобальному рівні гімназія готувала для вступу до педінституту, тому були додані психолого-педагогічні факультативи, але зовсім трохи, ніби для загального розвитку. Звичайно, не всі випускники потім обирали педагогічну професію, але це й не було обов’язково.

Серед власне профілів були філологічний (українська філологія), спортивний, мистецький (музика, живопис), суспільствознавчий (історія, правознавство). Вони реалізовувалися шляхом збільшення кількості годин на профільні предмети та поглибленням програми за рахунок зменшення кількості годин і скорочення програми з непрофільних предметів.

І сьогодні я, філолог, не відчуваю браку знань із математики, фізики, хімії, біології. А ось отримані ще в гімназії знання з лінгвістики та літературознавства я використовувала і під час навчання в університеті, і в роботі.

Баланс у загальному розвиткові досягався завдяки багатющій позанавчальній роботі: різноманітні гуртки, відвідування театрів, філармонії, музеїв, басейну, інших міст, найрізноманітніші заходи, концерти… Це було легко реалізовувати, адже ми жили в гімназії увесь тиждень. Ми спілкувалися не лише між собою, але й з іншими класами, з учителями в неформальних умовах. Так ми й ставали тим, ким стали.

Але не все так просто, коли справа доходить до втілення в життя. Мені можуть справедливо зазначити, що організувати 1 чи й 100 закладів в області з найкращими вчителями та мотивованими учнями легко, а реформувати всі школи країни – це зовсім інше.

Так, безперечно, особливо якщо не ставити собі питання, так що саме ми хочемо змінити й навіщо, чого ми прагнемо досягти в результаті?

Я можу видатися нетолерантною, з дискримінаційними підходами, але я переконана, що мають бути різні типи загальноосвітніх закладів для різних учнів.

В обласному центрі мають бути різні профільні заклади освіти інтернатного типу для учнів 8–12 класів (це із урахуванням майбутньої профільної школи) з усієї області. І тут деякі батьки почнуть голосити: як це дитину в 13–14 років відпустити жити в інтернат, позбавити сім᾽ї?

А дуже легко, якщо дитина сама цього хоче. А якщо ні – то не чіпати. Підросте, буде готова – сама піде. Піде, а потім відчує, що таки не готова відірватися від батьків – повернеться додому. І в жодному із цих варіантів немає ніякої трагедії. Адже що головне для батьків і для суспільства в цілому? Аби кожна людина була щасливою. А щастя – поняття більше ніж індивідуальне.

Чому з 8 класу, а не з 10? Ну, бо не знає підліток, особливо в сучасному інформаційно перенасиченому світі, на 100%, чого він хоче. Йому потрібен час, аби спробувати й пересвідчитися: моє / не моє. От 8–9 класи і будуть цим часом спроб і помилок, але з можливістю їх вчасно виправити.

Чому лише в обласних центрах? Бо так економічно й з позицій кадрового забезпечення доцільно. Для викладання в профільній школі варто залучати викладачів закладів вищої освіти, а вони, як не крути, в обласних центрах.

А мережу профільних закладів освіти високого рівня в райцентрах ви не створите, як не намагайтеся. Хіба окремі класи. Так, це може вдатися.

Початкова школа має бути в кожному селі або найближчому, але доїзд до школи не може забирати більше 10–15 хвилин «Школяриком». І дітлахи повинні мати можливість залишатися в школі стільки, скільки їм потрібно, а не їхати додому, бо такий розклад автобуса. А це дуже складно організувати й фінансово забезпечити, тому школа й має бути майже в кожному селі.

Звичайно, потрібно дуже добре організувати роботу малокомплектних шкіл, аби вони не «з᾽їдали» значну частину місцевого бюджету. Але це вже питання життя громади загалом.

Мета початкової школи – навчити читати й працювати з текстом, писати, рахувати, дати загальне уявлення про світ і людину в ньому. І тут не треба винаходити колесо. Все це давала «радянська» школа. Так. Заберіть звідти ідеологію, надайте україноцентричного змісту, а методику не ламайте – й отримаєте результат. І не треба говорити, що так не можна виховати самостійно мислячу особистість. Можна. Можливо, вам свого часу просто не пощастило з учителями.

Базова школа (на те вона й базова), 5–9 класи, має давати з усіх предметів базові знання із урахуванням їхньої актуальності та вчити жити в сучасному суспільстві, адже школа не лише мінімодель такого суспільства, вона має ще й створювати експериментальні / навчальні майданчики.

Що із цих знань знадобиться, а що ні в найближчому майбутньому (бо на все життя ми не можемо прогнозувати, а «носити» зайве не вийде – воно банально забувається) конкретному учневі, він з᾽ясує в профільній школі. Отже, базова школа дає загальний розвиток і створює фундамент для майбутнього навчання, професії, життя.

Якось так. Я розумію, що тема шкільної освіти безмежна, але не треба ускладнювати те, що й без того не є простим. Адже навчати абсолютно різні особистості – ой як складно. І це розуміє і вміє лише той, хто справді любить дітей і школу.

Джерело:

Вподобайкі:

1
0
0
0

Коментарі

Поки що немає коментарів. Будьте першим, хто поділився своєю думкою!

Додати коментар

Новини:

Поділитися: