Українець, який створив найпопулярнішу різдвяну пісню: ким був Микола Леонтович

Він — автор всесвітньо відомої мелодії до пісні «Щедрик», а ще — дослідник педагогіки, фольклористики та диригування. Так, ми про Миколу Леонтовича! Нині розповідаємо розлогіше про життєпис автора різдвяного хіта. 

Про співочо-музикальну родину 

Микола Леонтович народився 1 (за старим стилем — 13) грудня 1877 року в селі Монастирок, що на Поділлі. Майбутній композитор зростав у багатодітній сім’ї закоханих у музику людей. Батько, Дмитро Феофанович, грав на цитрі, скрипці, гітарі та балалайці, мати, Марія Йосипівна, захоплювалась народними піснями та співом. Брат і сестри також мали хист до піснетворення: Олександр був співаком, Марія вчилася в Одесі співу, Олена була студенткою Київської консерваторії (клас фортепіано), Вікторія грала на декількох музичних інструментах. 

Про освіту 

У 1887 році десятирічний Микола Леонтович вступив до підготовчого класу Немирівської гімназії, однак через брак коштів уже наступного року його перевели до Шаргородського початкового духовного училища. Тут він опанував спів за нотами та навчився вільно читати складні партії в церковних хорових творах. З 1892-го майбутній композитор навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії, де вивчив теорію музики й хоровий спів. Також у семінарії Микола Леонтович очолив хор, опановував скрипку, флейту і фісгармонію, а після третього курсу взяв участь у струнному оркестрі та вперше спробував аранжувати народні мелодії.

Про освітянську роботу

Після навчання в духовній семінарії Микола Леонтович почав музично-педагогічну карʼєру. Спершу вчителював у сільських школах, де викладав спів, організовував оркестри та хори. До прикладу, у селі Чукові створив самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п’єси.

У 1904–1905 роках працював викладачем музики та співу в залізничній школі села Гришине, що в Донецькій області. Опісля переїхав до міста Тульчин, де заходився викладати музику й керувати хором у єпархіальному жіночому училищі. Його капела двічі-тричі на рік давала концерт, а щосуботи та щонеділі співала у церкві. Учениця училища О. Габринович у своїх спогадах писала: «Уроки музики і співів були найцікавішими в нашому училищі: Микола Дмитрович умів так організувати свій урок, що ми не помічали часу, коли він проходив, і дзвінок з уроку лунав для нас завжди несподівано, викликаючи загальне незадоволення». 

Загалом понад двадцять років Микола Леонтович викладав співи та музику в різних населених пунктах України. Крім того, написав понад 50 творів для дитячого хору, уклав навчальні посібники «Нотна грамота» та «Сольфеджіо» для початкових класів загальноосвітніх шкіл і три методичні рекомендації щодо розвитку музикального слуху, виховання чуття ритму. 

Про піснезбирання і любов до фольклору

За життя Микола Леонтович зібрав колекцію різножанрового пісенного фольклору. Він записав календарно-обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові, історичні та жартівливі пісні, а ще — балади, псалми, поодинокі голосіння. Його фольклорно-музичне захоплення почалося ще в пʼятнадцять років, під час навчання у Кам’янець-Подільській семінарії. Наприклад, на канікулах у селі Білоусівка Тульчинського району юний Микола Леонтович зібрав пісні «Ой з-за гори кам’яної», «Мала мати одну дочку», «Ой розвився». За спогадами жителя села Гришине Г. Давидова, «Микола Дмитрович охоче знайомився з тими, хто любив пісню, особливо з людьми поважного віку, і при нагоді, коли ті були в доброму настрої, настирливо просив їх щось йому проспівати. Той матеріал він обробляв у своїх творах». 

Про диригентський хист

Диригентську діяльність Микола Леонтович розпочав у 1898 році, коли очолив хор та виступив на ювілейному концерті до 100-річчя Кам’янець-Подільської семінарії. Опісля опікувався музичними колективами навчальних закладів, у яких працював, та світськими хорами. Він диригував училищним хором та самодіяльним оркестром у селищі Тиврів, учнівським хором і оркестром у Вінниці, шкільним та великим світським хором, який налічував близько 50 співаків і співачок, у селі Гришине, училищним хором із 60–70 осіб у Тульчині. Крім того, практикував виступи солістів у супроводі інструментального ансамблю і вів досить масштабну концертну діяльність. 

За словами композитора та педагога Григорія Гриневича, Микола Леонтович як керівник хору багато уваги приділяв дикції, але вимагав співати, а не декламувати, щоб «як маслом огорталася пісня, а не нагадувала скрип немащеного воза», диригував спокійно, скупими жестами, а «коли щось було не до ладу, спиняв хор — закривав обличчя руками, хитав головою». У 1918 році композитора запросили викладати хорове диригування у Музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка. 

Про кар’єру композитора, хоча себе таким не називав

Ще під час навчання в семінарії Микола Леонтович почав записувати народні пісні й аранжувати їх для хорового виконання. Опісля створював авторські композиції, серед яких — хори «Льодолом», «Легенда», «Літні тони», «Моя пісня», незакінчена опера «На русалчин Великдень» за казкою Бориса Грінченка, а ще приблизно 200 духовних творів малої та великої форми. Крім того, композитор написав «Літургію святого Іоанна Златоустого», яка вперше прозвучала 1919 року в Миколаївському соборі на відправі на честь заснування першої української парафії Української автокефальної церкви.

Попри це Микола Леонтович не називав себе композитором. Його донька Галина пригадувала: «Писав багато, але композитором себе ніколи не називав. Якось мама розповідала, що тільки раз він сказав їй: “Ти не хвилюйся, ми будемо жити краще, адже я стану композитором”». 

І врешті про створення світового різдвяного хіта! 

У 1901–1902 роках Микола Леонтович звернувся до народної пісні «Щедрик», тоді ж здійснив її аранжування та систематично працював над композицією аж до 1919-го, багато разів змінюючи й дописуючи її. Уперше публічно презентували твір у 1916 році, його виконали студенти Київського університету. Вже у 1921-му хор імені Олександра Кошиця виконав «Щедрик» у нью-йоркському Карнеґі-холі. 

У 1936 році композитор чеського походження Пітер Вільговський створив англомовну версію «Щедрика» і назвав її «Carol Of The Bells», тобто «Колядка дзвонів». Нова текстова версія на музику Миколи Леонтовича стала такою популярною, що навіть прозвучала у фільмах «Гаррі Поттер», «Сам удома», «Сімейка Адамсів», «Сімпсони» та інших.