Зміни на краще в освіті настануть за умови утвердження відповідального батьківства

Автор: Віктор Громовий

Багато разів писав, що неможливо реформувати освіту не реформуючи суспільство. Спочатку треба взяти курс на побудову суспільства знань, створення стартап-нації, а вже після появи суспільного попиту на якісну освіту можна цю освіту почати розбудовувати. Бо саме суспільство, починаючи з сімї, має генерувати запит на якісну освіту.

А «по щучому велінню» по агентозмінському хотінню НУШ не з’явиться. Можна продовжувати фантазувати про освіту як у Фінляндії, не створюючи анінайменших передумов для її появи тут і тепер. Ну не переноситься механічно модель освіти із найщасливішої у найнещаснішу країну Європи. Спочатку тут має визріти соціум як у Фінляндії.

На мій погляд, чи не найголовнішою причиною провалу освітніх реформ стало те, що в нас так і не почалась велика і глибока загальнонаціональна розмова про головне: як нам стати модерновим суспільством знань і як здолати мотиваційну кризу, яка паралізувала всіх учасників освітнього процесу?!

Наші "очільники" так і не змогли чітко дати відповіді на прості питання щодо НУШ: Навіщо Україні Школа, Навіщо Українцям Школа, Навіщо Учням Школа і Навіщо Учителеві Школа?

Векторна ізометрична сцена з великими книгами, окулярами, літерою a та людьми, які читають

Непопулярна думка: сьогодні проблема не скільки в школах, стільки у вихованні дітей їхніми батьками.

Не школи зазнають невдачі. Батьківство зазнає невдачі.

Ми як громада(суспільство) зазнаємо невдачі, бо неспроможні спрямувати дітей в позитивному напрямку, а тому продукуємо «втрачене покоління»!

Батьки більше не налаштовують своїх дітей на успіх, який досягається важкою працею.

Читаю коментар до свого посту про необхідність створити культуру зусиль: "хай ваші діти до ночі вчаться і потім важко працюють, а я хочу, щоб моя донька мала щасливе дитинство і потім ніде не напружувалась". Зайве доводити, що такі налаштування формують абсолютно деструктивну культуру занижених очікувань.

Бо освіта починається вдома… Батьки є першими учителями своєї дитини!!! Технології не можуть взяти на себе батьківську відповідальність за розвиток дитини.

«Виховуйте своїх дітей, щоб ми могли їх навчити. Це і є партнерство. Ви виховуйте своїх дітей як носіїв гуманістичної моралі (гарних манер тощо), а ми з радістю навчимо їх усьому іншому».

У нас є багато чудових вчителів, але вони не можуть виконувати свою роботу зі зв'язаними руками в умовах агресивного середовища.

Якщо батьки не поважають вчителів, діти теж їх не поважатимуть. Бо повага до вчителя не починається в класі. Вона починається вдома.

Діти уважно слухають, що батьки говорять про їхнього вчителя.

Вони помічають інтонацію. Ставлення. Чують звинувачення.

Якщо вони чують суцільну критику та зневагу, вони переносять її до школи.

Не можна очікувати того, що вчитель матиме авторитет у класі, якщо його постійно підривають вдома.

Вчителі можуть направляти. Навчати. Підтримувати.

Але вони не можуть замінити те, що не підкріплюється поза школою.

Повага до освіти будується спільно, а не перекладається від одного учасника освітнього процесу на іншого.

Responsible parenting - BBC Bitesize

Батьки (іменник) повинні виховувати (дієслово).

Поки що ми «маємо, що маємо»: у багатьох випадках батьківство, яке не батьківство.

Так, наша система освіти має численні проблеми, але більшість із них можна було б успішно вирішити, якби діти приходили до школи з позитивним ставленням до неї та цінували освіту.

Бо не вчителі, а саме батьки створили замість продуктивної культури зусиль, абсолютно деструктивну культуру занижених очікувань.

Якщо батьки не навчають свою дитину поважати людей і цінувати освіту, вчителі навряд чи досягнуть успіху в цьому. Бо учні приходять до школи з широким спектром деструктивних звичок, які вони вже набули в сім’ї.

Ще раз: школа не зможе зробити те, що їй потрібно зробити для освіти дітей, доки батьки не почнуть їх виховувати та навчати поважати себе та інших.

Моя дитина ніколи б... (напишіть потрібне слово).

Якщо батьки не призвичаюють своїх дітей базовій повазі до вчителя, необхідності мати кордони і ніколи не переходити ці кордони, бо будуть серйозні наслідки вдома…

Якщо будь-які спроби вчителя розповісти про неадекватну поведінку вони реагують: "моя дитина ніколи б не збрехала" чи "моя дитина ніколи б такого не зробила(не сказала тощо)"…

Вони опиняються в позиції «адвоката диявола», бо одразу ж кидаються виправдовувати поведінку своєї дитини, якою б огидною ця поведінка не була. Зайве доводити скільки шкоди можуть нанести такі підходи до виховання.

Звісно, легше звинувачувати вчителів, замість того щоб наставляти(контролювати тощо) своїх дітей.

«Якщо вони, вчителі, зі мною зв'яжуться щодо поведінки моєї дитини, їм капець!», – це фраза з популярної розважальної програми.

А ще зовсім недавно домашня підтримка освіти була нормою. Вчителі знали, що учні з поганим ставленням та/або поведінкою матимуть великі проблеми, коли повернуться додому.

Тепер багатьом батькам потрібно навчитися бути справжніми батьками. Не бути «друзями», а виконувати батьківські обов’язки, зокрема не боятися дисциплінувати своїх дітей.

Бо батьки, які намагаються бути крутими найкращими друзями своїх дітей, роблять їм ведмежу послугу.

«Ми їй ніколи не кажемо «ні» та ні в чому не відмовляємо», – пишається горе-мама, яку треба вчити хоч іноді казати власній дитині «ні» та «треба». Бо казали «ні», привчати дотримуватися правил і мати домашні обов'язки, – це норма.

«Якби я не сказала йому «ні», він би не влаштував істерику». Тобто дитина вже вміє чудово маніпулювати власними батьками. Потім ця дитина приносить домашній хаос до школи та показує іншим дітям, що їй усе сходить з рук.

А дисципліна у нас в останні два десятиліття демонізується як щось недемократичне і недоречне.

У суспільній свідомості настирливо утверджувалась думка, що вчителі повинні робити лише те, що хочуть учні. А учні хочуть не напружуватись і розважатись…

Зрештою маємо повністю дисфункціональну систему.

Хоча реакція шкіл на безвідповідальне батьківство також буває провальною у випадку, коли вчителі бояться засмутити батьків і намагаються їм всіляко догодити(завищують оцінки, пропускають повз вух відверте хамство тощо).

В англомовній літературі навіть з’явилися терміни

✔ ліниве батьківство (lazy parenting),

✔ м'яке батьківство(soft parenting).

А ще виділяють типажі батьків

✔ батьки-газонокосари (lawnmower parents),

✔ батьки-гелікоптери (helicopter parents).

І як їх навчити відповідальному батьківству?!

✔ Що не так з батьками, які не мають жодних очікувань(zero expectations) і ніколи ні за що не притягували свою дитину до відповідальності... ніколи???

✔ Вчителі можуть передбачити майбутнє учнів за їхньою поведінкою в класі. І нам потрібна підтримка адміністрації та батьків, коли дисциплінарні заходи не дають результату щодо того чи іншого учня.

✔ Хтось малий буквально вчиться бути людиною, спостерігаючи за ВАМИ. Замисліться над цим. Це (ймовірно) найважливіша справа, яку ви коли-небудь зробите. Якщо це не змусить вас взяти себе в руки, ніщо не змусить.

На жаль, вчителі майже не мають важелів, щоб змусити батьків бути батьками. Тож єдине, що ми можемо зробити, це захистити право на освіту для учнів, які добре поводяться та приходять до школи вчитися.

Замість підходу «віддати дитину до школи» як у камеру зберігання має нарешті утвердитись: батьки несуть відповідальність за своїх дітей, а не школа. Вчителі ніколи не замінять батьків і наше бачення вчительки(класного керівника) як «другої мами» не є адекватним.

Потрібне «село»

Батьки не мають виховувати дітей ізольовано. На жаль, ми втратили спільноту. Звичний спосіб життя руйнується. Ми втратили зв’язок із нашими сусідами. Учні та батьки більше не розуміють, як адаптуватися до середовища проживання.

А школи можуть бути успішними, якщо вони працюють як спільнота зі спільними очікуваннями, цінностями, цілями, кодексами поведінки тощо.

Бачите, люди спостерігають за вами. Особливо ваші діти. Вони вбирають у себе кожну вашу дію. Вони наче відеокамери на двох ногах. І вони завжди у режимі запису. Вони вчаться більше з того, що ви робите, ніж з того, що ви говорите.

Джоел Остін

Так, хтось буквально вчиться бути людиною, спостерігаючи за вами. І бути взірцем для своїх дітей є найважливішою справою у нашому житті. Якщо розуміння цього не змусить вас взяти себе в руки, то вже ніщо не змусить.

Я збираюся сказати те, що хотіли б сказати тисячі вчителів і директорів шкіл по всій країні… але не можуть… бо бояться втратити роботу за те, що скажуть правду. 👀🔥

Тож скажу це я: БАТЬКИ, виховуйте своїх дітей.

Припиніть відправляти їх до школи, наче нестримних медоїдів, а потім робити вигляд, що нічого не розумієте, коли вам телефонують 🦡📞

Ми не просимо ідеальних дітей.

Ми просимо батьківського виховання.

• Меж.

• Наслідків.

• Відповідальності.

Бо коли ваша дитина приходить до школи нешанобливою, деструктивною, агресивною або абсолютно неконтрольованою, це впливає не лише на вашу дитину. Це впливає на вчителя, персонал та 30 інших дітей у тому класі, які також заслуговують на спокійне навчання.

Ось це саме те, чого деякі люди не хочуть чути.

Ваша дитина — не єдина дитина, яка має значення.

І не можна очікувати, що школи якимось дивом зможуть привити те, чого не вчать, не моделюють чи не закріплюють вдома.

Діти наслідують те, що бачать.

Тож, якщо вдома немає відповідальності, не дивуйтеся, коли в школі панує хаос.

• Нехай вони чують «ні».

• Нехай вони стикаються з наслідками.

• Нехай їх виправляють.

• Нехай вони зрозуміють, що світ не обертається навколо них.

Це не жорстокість.

Це батьківство.

Це відповідальність.

Це любов у дії. 💥

І перш ніж хтось образиться і почне тремтячими пальцями писати коментарі…

Якщо це не стосується вас, продовжуйте гортати стрічку.

А якщо стосується? Тоді, можливо, це зачепило вас за живе не просто так.

Ми можемо продовжувати прикрашати ситуацію, або можемо сказати правду: деякі діти страждають, тому що деякі дорослі відмовляються виконувати найважчу частину батьківських обов’язків.

Я це сказала. 👏

The Unorthodox Principal