Чи врятує «Нову українську школу» новий Проєктний офіс?

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.

На минулому тижні широка громадськість могла почути про головне досягненням освітньої політики останнього часу – оголошення (анонс) про утворення Проєктного офісу упровадження Нової української школи.

Наказ про утворення згаданого Проєктного офісу, якщо вірити інформаційним джерелам, міністр освіти і науки Оксен Лісовий підписав ще 25 лютого 2025 року. Але у публічному просторі документ з’явився не відразу... Не виключено, що остаточна редакція документу погоджувалася із потенційними донорами.

Чи потрібно міністерству створювати нові і нові проєктні офіси? Чи врятує ще один офіс реформу під назвою «Нова українська школа»? Що слід зробити, аби «Нова українська школа» справді слугувала інтересам української дитини, а не лише так званих «грантоїдів»?

Але спочатку коротко нагадаємо, що таке «Нова українська школа» з точки зору українського законодавства.

Жоден закон (у тому числі базовий Закон України «Про освіту» та профільний Закон України «Про повну загальну середню освіту») не містить ані визначення поняття «Нова українська школа», ані натяку на нього.

Відтак, у законодавчому полі поняття «Нова українська школа» просто не існує.

Натомість є розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 988-р, що підписане Володимиром Гройсманом, яким схвалено Концепцію реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року.

Можна зробити припущення, що вказана Концепція і має дати визначення поняття «Нова українська школа» (адже ці слова наведені у назві документу).

У Концепції написано: «Реформування змісту загальної середньої освіти передбачає розроблення принципово нових державних стандартів загальної середньої освіти, які повинні ґрунтуватися на компетентнісному та особистісно-орієнтованому підході до навчання, враховувати вікові особливості психофізичного розвитку учнів, передбачати здобуття ними умінь і навичок, необхідних для успішної самореалізації в професійній діяльності, особистому житті, громадській активності. Зазначені стандарти повинні також ґрунтуватися на Рекомендаціях Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя».

Отже, виходячи з процитованого тексту, дозволимо собі дуже-дуже умовно стверджувати, що під поняттям «Нова українська школа» можна розуміти реформу загальної середньої освіти, що передбачає розробку та впровадження нових державних освітніх стандартів (які мають ґрунтуватися на компетентнісному та особистісно-орієнтованому підході до навчання), з урахуванням відповідних документів ЄС.

Висновок: ключова ідея реформи – нові освітні стандарти (а точніше – їхня розробка та впровадження).

Давайте уважно почитаємо наказ Міністерства освіти і науки № 361 від 25 лютого 2025 року, у якому визначається правовий статус та повноваження нового Проєктного офісу.

У пункті 1 Положення написано, що Проєктний офіс впровадження Нової української школи є консультативно-дорадчим органом, що утворюється і діє в межах компетенції та відповідно до законодавства України з метою підтримки впровадження реформи Нової української школи (далі – НУШ), заходів відновлення від наслідків війни в Україні для підвищення якості та доступності повної загальної середньої освіти.

У пункті 7 зафіксовано, що Проєктний офіс НУШ має право залучати фінансові ресурси донорів, включаючи міжнародну технічну допомогу, та з інших джерел, не заборонених законодавством, для здійснення своєї діяльності. Але в цьому місці, як то кажуть, «залишаються питання». Проєктний офіс є дорадчим органом, а тому він не має банківського рахунку. Відтак, «фінансові ресурси донорів» (гранти) мають надходити не на рахунок цього офісу, а на якийсь вже наявний рахунок якоїсь юридичної чи фізичної особи? Може скластися так, що домовлятися про перемоги будуть від імені «офісу при МОН», а грошики будуть «капати» якимсь спритникам.

Важлива деталь. У пункті 3 наказу написано, що «контроль за виконанням цього наказу» покладено на першого заступника міністра Євгена Кудрявця. При цьому у пункті 3 Положення про Проєктний офіс вказано, що офіс НУШ підзвітний лише міністру освіти і науки України. Тобто профільний заступник міністра та генеральний директор профільного директорату де-факто відсторонені від взаємодії з черговим Проєктним офісом.

А відтак, можна зробити два припущення.

По-перше, міністр не довіряє координацію реформи іншим членам своєї команди і де-факто взяв на себе усю повноту політичної відповідальності за успішність впровадження реформи НУШ, а також буде особисто заслуховувати звіти (і перевіряти) про законність відповідних фінансових операцій.

По-друге, Проєктний офіс вищим керівництвом міністерства сприймається скоріше як інструмент залучення та «освоєння» іноземної валюти (оскільки Євген Кудрявець координує міжнародні зв’язки), а не інструмент підвищення якості середньої освіти.

У Положенні також зафіксовані завдання Проєктного офісу, частина з яких, за моїм суб’єктивним сприйняттям, є «екзотичними»:

• «Надання технічної підтримки директорату шкільної освіти МОН щодо пілотування реформи НУШ у 8–12 класах, зокрема щодо планування, здійснення моніторингу та оцінки реформи НУШ». Незрозуміло – що таке «технічна підтримка»? Йдеться про забезпечення комп’ютерами, меблями, канцелярським приладдям? Нагадаю, що відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, крім випадків, визначених законом;

• «Посилення спроможностей Державної установи «Український інститут розвитку освіти». Незрозуміло – яким чином дорадчий орган може «посилювати спроможності» бюджетної установи із багатомільйонним бюджетом;

• «Створення Спеціальної онлайн-платформи для проведення Державної підсумкової атестації». Незрозуміло – яким чином дорадчий орган може щось створювати, не маючи для цього юридичних можливостей (оголошувати конкурси, виступати замовником, фінансувати відповідні роботи, працевлаштовувати розробників тощо);

• «Модернізація програмно-апаратного комплексу «Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту». Незрозуміло – яким чином дорадчий орган може модернізовувати те, що йому не належить;

• «Розроблення інноваційних проєктів відповідно до практик викладання та навчання у межах НУШ». Це єдине завдання, яке реально офіс може виконувати – головне, аби ці проєкти були справді інноваційними, а не імітаційними і спрямованими на «правильне» проїдання коштів грантодавців. З точки зору публічного адміністрування, міністерство має не забувати, що відповідні інноваційні проєкти розробляють сотні колективів (педагогічні колективи шкіл, науковці педагогічних університетів, науковці профільних наукових установ), і висока управлінська увага має розповсюджуватися на всіх рівномірно.

Слід звернути увагу на важливу деталь. Як ми з’ясували, ключовим критерієм так званої «реформи НУШ» є розробка і впровадження (реалізація) стандартів загальної середньої освіти – зокрема, про це чітко вказано у вже процитованому розпорядженні Кабінету Міністру України від 14 грудня 2016 р. № 988-р.

Але відповідно до припису підпункту 14 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, МОН відповідно до покладених на нього завдань «розробляє Державні стандарти загальної середньої освіти та здійснює навчально-методичне забезпечення їх реалізації».

Відтак, можемо зробити сміливе припущення, що Міністерство освіти і науки намагається частково делегувати закріплене за ним повноваження щодо розробки та реалізації Державних стандартів загальної середньої освіти (так звана «реформа НУШ») на черговий Проєктний офіс.

Але ми не маємо піддатися маніпуляції. Відповідальність за результативне, ефективне та якісне виконання закріпленого за міністерством повноваження може нести лише міністерство та його посадові особи, а зовсім не дорадчий орган, і тим більше не міжнародні партнери (які можуть фінансувати або не фінансувати відповідні витрати).

І наостанок – деякі професорські роздуми.

За моїм суб’єктивним відчуттям, робота нового Проєктного офісу дозволить «на виході» отримати певні папери (у тому числі яскраві кольорові звіти), плюс – якихось спритників зробить багатшими, але не призведе до відчутного зміцнення якості середньої освіти.

Ця гіпотеза спирається на результати опрацювання результатів Міжнародного дослідження якості освіти PISA (Program for International Student Assessment). З оприлюднених даних вбачається, що у 2022 році українські учні продемонстрували гірші результати, аніж у 2018 році; гірші результати, аніж учні переважної більшості країн ОЕСР; гірші результати, аніж середньосвітові.

Основною причиною, скоріш за все, є суттєві перерви у навчанні, що зумовлені спочатку пандемією, а згодом – широкомасштабною агресією російської федерації. Мабуть, інтуїтивно це відчувають всі. Але є також і інші причини, частина з них наведена у документі «Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022»:

• значно менші, аніж в розвинутих країнах, освітні витрати (у перерахунку на одного учня);

• брак навчальних матеріалів –підручників, комп’ютерів, лабораторного обладнання (на це вказали керівники закладів, у яких навчаються 75% учнів, що взяли участь у дослідженні);

• низька якість наявних навчальних матеріалів (70%);

• брак освітньої інфраструктури – відсутність сучасних навчальних корпусів, спортивних майданчиків, інженерних мереж (52%);

• низька якість освітньої інфраструктури (45%);

• брак або низька якість цифрових ресурсів (75%);

• суттєвий дефіцит педагогічних кадрів (на це вказали 30% керівників шкіл);

• неналежна або низька кваліфікація педагогічних кадрів (на це вказали 22%);

• падіння рівня охоплення учнів дошкільним навчанням.

Вважається, що однією з причин низьких результатів українських школярів є невміння (або недостатнє вміння) застосовувати отримані на уроках «книжні знання» для вирішення «практичних кейсів».

Відповідні результати були оприлюднені ще у грудні 2023 року. Було багато публікацій та обговорень. Було багато істерик. Народна депутатка Інна Совсун дала нам всім важливу і дуже помічну пораду: «Треба робити щось!»

І що далі?

Чи чули Ви, аби результати PISA-2022 були враховані освітнім міністерством під час формування державної освітньої політики? Чи є документи високого рівня, спрямовані на усунення вказаних причин, що призвели до погіршення якості освіти українських школярів? Чи подала народна депутатка якийсь притомний законопроєкт, спрямований на підвищення якості середньої освіти або підвищення заробітної плати вчителів? Чи помітили ми лідерську функцію МОН в роботі щодо виправлення ситуації?

Ба більше. Оприлюднено «Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022». Розділ 5 цього звіту має назву «Погляд у майбутнє: варіанти політичних рішень для освітньої системи України за результатами PISA-2022» (сторінки 187–199). Не чекаючи створення якихось чергових поєктних офісів, авторитетні експерти вже написали чіткі пропозиції та рекомендації – яким чином треба діяти, аби підвищити якість загальної середньої освіти.

Ці пропозиції та рекомендації – вже напрацьовані, без жодних додаткових проєктних офісів і без жодних додаткових грантів. Але, оскільки ці пропозиції та рекомендації досі не покладені в основу освітньої політики – не можна бути переконаним, що ця політика справді спрямована на усунення об’єктивних (а не вигаданих) проблем.

І тому утворення чергового проєктного офісу не створює у нас, простих освітян, якихось ілюзій і фантазій...

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.