Дуже важливо усвідомити нагальність та серйозність освітніх проблем

Автор: Інна Совсун, народний депутат України, член фракції політичної партії «Голос».

Нещодавно до мене підійшов колега з комітету оборони й каже: ти ж у курсі, що в Україні бракує пороху? А щоб його виготовити, треба не лише сировина, але й фахівці – хіміки. Так от питання: де знайти хороших хіміків?

Чудове питання, бо на хімічні спеціальності у виші цьогоріч подалася – 766 дітей на всю Україну. Зарахували – трохи більше ніж 200. Для порівняння, на юридичні спеціальності пішло 28 000 дітей. Зарахували 6 000. Якщо ми хочемо виграти війну, нам потрібна хороша, збалансована, різнопланова освіта.

У 2019 році проводили дослідження, і з'ясувалося, що 30% випускників українських шкіл не знають математику на базовому рівні. За 5 років ситуація значно погіршилася. Аби хоча б стояти на місці, нам потрібно дуже швидко бігти.

А ті, хто знає математику, планують виїхати за кордон. Ця цифра може відрізнятися, але мої знайомі директори шкіл кажуть, що 90% випускників планують переїзд в іншу країну.

Діти, що виїхали з України з родиною на початку вторгнення, провчаться ще рік-два у школах Франції, Швеції чи Польщі – і більше ніколи не повернуться.

Як ви зрозуміли, це мій пост про 1 вересня, тобто цьогоріч про 2 вересня. Дуже важливо усвідомити нагальність та серйозність освітніх проблем. У нас немає часу дискутувати, чи не занадто радикальні освітні реформи на нас чекають. А може, варто попрокрастинувати ще 20 років.

Як викладачка, я помітила, що серед молодших поколінь немає відчуття, що навчатися – це класно. Навпаки, якщо ти наполегливо вчишся – з тобою щось не так. Звідси росте бажання уникнути навчання, мінімізувати навантаження, викрутитися, якось «порєшать». Але тільки не отримувати високі бали знанням, навичками та старанністю.

Чому так сталося – питання і до батьків, і до вчителів, і до середовища дитини. У нас немає рольових моделей, за якими хтось досяг успіху, тому що дуже добре вчився.

Коли ми говоримо про реформу шкільної освіти, згадуємо нові парти, підручники, інтерактивні дошки, але забуваємо, що 70% успіху дитини в школі – це кваліфікація вчителя й вчительки. Немає жодного іншого чинника, що мав би такий колосальний вплив. Якби можна було обрати один пріоритет, куди вкладати гроші, – це мало б бути підвищення кваліфікації вчителів. Все інше – вторинне.

Але проблема в тому, що для багатьох політиків питання вчителів – дуже прагматичне. Для них це 400 тисяч виборців, організована спільнота з профспілкою, різними профільними організаціями, які ще й допоможуть вибори провести.

Говорити про підвищення кваліфікації вчителів – завжди невдячна справа. Знаю як людина, яка постійно це робить. Це складно, непопулярно і, здається, що простіше говорити про що завгодно інше. Але що завгодно інше не розв'язує засадничу проблему з якістю навчання.

Давайте згадаємо, скільки разів цього тижня нас будила повітряна тривога. Та більшість із нас, принаймні у Києві, почувається значно спокійніше, ніж у лютому 2022 році. Тому що ми знаємо, що є хлопці й дівчата з ППО, які знають, як збивати те, що в нас летить. Та вони рік, два, три назад поняття зеленого не мали, як збивати те, що в нас летить. Але були вимушені навчитися. У значно складніших умовах, ніж будь-хто з цивільних. Так само вчаться всі інші українці й українки, що йдуть на війну.

Окрім розуміння серйозності проблем в освіті, нам потрібно ще й усвідомлення історичного моменту. Звісно, і цивільним також складно. Ніхто з нас не обирав жити в часи великої війни. Але ми маємо прожити ці часи з гідністю, щоб не було соромно перед майбутніми поколіннями. Маємо докласти надзусиль у надскладних умовах. Інакше навіщо тоді надзусилля тих, хто нас захищає?

Звісно, для підвищення кваліфікації вчителів потрібні й додаткові умови. Зарплати, прибирання зайвого бюрократичного навантаження, дурної паперової роботи. Але також слід говорити про складні структурні речі. Про реформу інститутів післядипломної педагогічної освіти, яка так і не відбулася.

У рамках оновлення предмета «Захист України» наша команда об'їздила багато міст, і весь час ми бачили схожу картину – те, наскільки вчителі готові підвищувати власну кваліфікацію, задають департаменти освіти та особливо ІППО. Є інститути післядипломної педагогічної освіти, які кажуть: класно, ми нарешті позбуваємося радянщини, будемо вчитися за новою програмою, давайте нам більше знань, привозьте нових тренерів.

А є такі, що транслюють: реформи – це погано, раніше було краще, хай усі знову проходять ДПЮ. То про які зміни в освіті ми говоримо?

Ми любимо повторювати, що війни виграють шкільні вчителі. Але не будь-хто, хто займає посаду вчителя, здатен змінити свідомість дітей. Для цього необхідні знання й навички, які відповідають сьогоденню, розуміння, у якій країні ти живеш, та сміливість змінюватися.