Команда МОН не демонструє поваги до органів формування освітньої політики

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор

Навіть поверховий аналіз змісту інформаційних повідомлень на освітню тематику дає змогу сформулювати гіпотезу, що так звана «команда МОН» не демонструє правдивої поваги до вищих органів держави, які формують освітню політику. На користь цієї гіпотези є кілька фактів та аргументів. 

У липні 2023 року Міністерство освіти і науки України проголосило про чергову «епохальну перемогу» – розроблено так звану «Візію майбутнього освіти і науки України».

Але Міністерство освіти і науки України не є органом, яке може самотужки (за власної ініціативи і без погодження з іншими органами влади) формувати стратегічні орієнтири політики у сфері освіти і науки. 

МОН є одним із органів у системі виконавчої влади, який лише бере участь у формуванні політики у сфері освіти і науки – виключно в межах закріплених повноважень. 

Цілком логічно, що візію (ключові орієнтири) державної політики у певній сфері суспільного життя має презентувати суспільству той, хто формує цю саму державну політику. Простіше кажучи: той, хто в цій політиці найголовніший.

Виходячи із змісту Конституції України (статті 75, 102, 113), вищими органами держави, які формують державну політику, у тому числі у сфері освіти, є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про освіту», державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Широкій громадськості нічого не відомо про презентацію «Візії…» Президенту України, Уряду України, парламенту України або профільному парламентському комітету. Відтак, можна зробити припущення, що вищі органи держави, які формують освітню політику, станом на липень 2023 року не були ознайомлені з документом.

Нічого не відомо й про те, що вищі органи офіційно ознайомлені з «Візією...» станом на сьогодні.  

Чи може Міністерство освіти і науки вносити пропозиції (візії) щодо майбутнього освіти і науки України? Так, може. Але оприлюднювати ці пропозиції (візії) публічно може лише після узгодження цих ініціатив з вищими органами держави, які формують освітню політику. 

Оприлюднення Міністерством документа під назвою «Візія майбутнього освіти і науки України» виключно з власної ініціативи, без погодження з вищими органами держави може свідчити про неповагу так званої «команди МОН» до ключових суб’єктів формування державної політики у сфері освіти і науки. 

Необхідно врахувати важливу деталь. Ані в Законі України «Про освіту», ані в Положенні про МОН не записано, що Міністерство має повноваження розробляти якісь «візії» (або брати участь у їхній  розробці).

Жодних реальних правових наслідків документ під назвою «Візія майбутнього освіти і науки України» створити не може, оскільки його розробка та імплементація не передбачена ані законом України «Про центральні органи виконавчої влади», ані законом «Про освіту», ані Регламентом Кабінету Міністрів України, ані положенням про Міністерство освіти і науки України.

Розробка та оприлюднення документа під назвою «Візія…» – це виключно піарно-іміджевий жест, спрямований на формування в суспільства переконання про високу результативність так званої «команди МОН».

Одначе помилку з «Візією…» можна пробачити, оскільки вона була зроблена в перші місяці після того, як так звана «команда МОН» приступила до свого «жертовного служіння». Можливо, ця помилка була наслідком не умислу, а відсутністю управлінського досвіду та нерозумінням елементарних процедур формування освітньої політики.

На превеликий жаль, під час подальшої «бурхливої діяльності» так званої «команди МОН» помилки лише плодилися. 

Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій тричі визнав роботу МОН незадовільною, у тому числі за наслідками розгляду таких питань: 

• «Про стан забезпечення підручниками та навчальними посібниками закладів загальної середньої освіти у 2024/25 навчальному році» (протокол № 158);

• «Про виконання рішення Комітету від 10 грудня 2024 року щодо стану підготовки підзаконних нормативно-правових актів на виконання Закону України «Про дошкільну освіту» від 06.06.2024 р. № 3788-ІХ» (протокол № 163);

• «Про стан та проблеми використання у 2024 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за напрямами» (протокол № 164).

За словами Голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергія Бабака, всі ці рішення були своєчасно направлені Уряду України – для організації роботи з виправлення ситуації. Можна зробити припущення, що Уряд України давав керівництву МОН доручення уважно опрацювати рішення комітету та вжити ефективних заходів для врахування наданих пропозицій і рекомендацій. 

Одначе, широкій громадськості досі не відомо, що помилки та зауваження, встановлені профільним парламентським комітетом, усунуті або виправлені. Також не відомо, що так звана «команда МОН» налаштована щось виправляти.

На початку липня Сергій Бабак в своєму телеграм-каналі написав: «На жаль, дива не сталося. Рік після ухвалення нового Закону, а нормативно-правову базу розроблено лише на 83%. При тому, що Міністерство освіти само виступило ініціатором і визначило для себе дедлайн 1 січня 2025 року. З 82 підзаконних актів, необхідних для реалізації закону, затверджено лише 54…».

Таким чином, голова профільного парламентського комітету де-факто визнав, що Міністерство освіти і науки, незважаючи на наявність незадовільної оцінки щодо імплементації закону, не доклало зусиль для проведення «роботи над помилками» та усунення цих помилок. 

Так звана «команда МОН» ігнорує не лише рішення профільного парламентського комітету, а також і рішення інших органів влади.

На сайті Рахункової палати України оприлюднено висновок: «Управлінська діяльність Міністерства освіти і науки у процесі реформування виявилася малопродуктивною, а через слабку комунікацію зі стейкхолдерами процеси реформування мережі закладів вищої освіти не отримали підтримки та навіть спричинили спротив у освітньому середовищі... Через нормативну невизначеність механізмів системного реформування мережі ЗВО пропозиції щодо реорганізації закладів формувалися МОН суб’єктивно...».

Натомість також немає жодних повідомлень про те, що пропозиції та рекомендації Рахункової палати виконуються або хоча б враховуються. 

Нагадаємо, що Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням. Це положення закріплене в статті 1 Закону України «Про Рахункову палату». Отже, Рахункова палата є органом парламентського контролю. Якщо хтось ігнорує Рахункову палату – це автоматично означає, що цей хтось ігнорує парламент. 

Ми також пам’ятаємо, що так звана «команда МОН» не відвідувала засідання бюджетного комітету парламенту під час розробки проекту бюджету 2025 року. 

Пряма мова Сергія Бабака: «І разом з цим, коли Комітет буквально вигризає додаткові кошти в проєкті Бюджету-2025 (дякую Міністерству фінансів і Бюджетному Комітету за конструктив і підтримку), МОН навіть не приходить на засідання Бюджетного Комітету і робочих груп по бюджету. А там і додаткові кошти на підручники, апробацію і інтерактивні додатки. Трішки сумно. Складається враження, що якісні підручники і гроші на це в Бюджеті потрібні  тільки Верховній Раді».

На думку багатьох розумних людей, ігнорувати засідання бюджетного комітету – це безумство. Можливо, це була не випадковість, а осмислена демонстрація неповаги до парламентських процедур?

На жаль, члени так званої «команди МОН» інколи дозволяють собі публічні висловлювання, в яких ставиться під сумнів правильність рішень, що ухвалили вищі органи держави. Зокрема, заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький нещодавно дав розлоге «паркетне» інтерв’ю, в якому навів багато критичних тез на адресу парламенту.

Суть критики: парламент не встигає ухвалювати потрібні МОН закони, парламент зважає на думку якоїсь «когорти ректорів», парламент фінансує університети «не так», парламент «дуже різношерстний» тощо. 

Зазначимо, що ці зауваження проголошені вже після того, як профільний парламентський комітет визнав роботу так званої «команди МОН» незадовільною тричі. Отже, зауваження заступника міністра не можна визнати об’єктивними.  

Навіть якщо зауваження на адресу парламенту справедливі – вони мають опрацьовуватися в першу чергу на нарадах, а не проголошуватися публічно. 

І взагалі, критикувати парламент публічно має моральне право лише той, хто сумлінно виконав усі парламентські процедури (включаючи відвідування засідань парламентських комітетів), а не демонстративно ігнорує їх. 

Є безліч фактів меншого масштабу, але вони доволі показові. Приміром, народний депутат Юлія Гришина ще на початку 2024 року багато разів зверталася до Міністерства з депутатськими зверненнями щодо проблеми виплати стипендій.

Пряма мова Юлії Гришиної: «Вже кілька місяців триває мій діалог з профільним Міністерством щодо питання заборгованості перед студентами. Вже тричі я надсилала депутатські звернення, на кожне з яких Міністерство освіти і науки України надавало відповіді досить вибірково і порушуючи передбачені Законом строки для відповіді. Таке затягування від МОН призвело до неможливості оперативно вплинути на ситуацію. Як результат – бюджетний рік завершився, а студенти так і не отримали свої гроші. Окрім цього, викликає глибокий сум зміст цих відповідей».

Отже, наведені факти дозволяють нам сформулювати обґрунтовану гіпотезу, що так звана «команда МОН» протягом усього часу свого невтомного «служіння» (починаючи з квітня 2023 року) не демонструє правдивої поваги до вищих органів держави. 

Насторожує ще одна обставина. Ми не чуємо заяв про виправлення помилок і налаштованість на конструктив. Натомість ми чуємо заяви зовсім протилежного змісту. 

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий, виступаючи на фестивалі «Вчителі майбутнього», звернув увагу на «інформаційні атаки з боку Росії та дезінформацію, спрямовану на дискредитацію освітніх реформ». 

Пряма мова міністра: «Прекрасно розуміючи, що ми маємо з вами маємо хороший прогрес в освітніх реформах, що ми з вами ставимо на освіту, як на другий пріоритет після фізичної нашої оборони, дуже інтенсивно почав атакувати наші реформи: Нову Українську школу, реформу вищої освіти, НМТ. Ми сьогодні маємо цілий каскад фейкових різноманітних повідомлень і далі за ними роботу ботоферм, спрямованих на один наратив - ніяких реформ немає, все погано, все жахливо, все йде не туди - тікайте з країни, забирайте дітей. Не вірте. В цій країні величезний потенціал. В цій країні доволі непогана освіта, яка до дуже хорошої освіти знаходиться за крок. І сьогодні інтенсифікувалися атаки на нашу освіту саме тому, що ми дуже близько до успіху, друзі».

Іншими словами, міністр дав зрозуміти, що всі повідомлення про помилки, які допустила так звана «команда МОН» – це фейки і «робота ботоферм».

І навіть більше: всі повідомлення про помилки – то не просто фейки і «робота ботоферм», то є наслідком «інформаційних атак з боку Росії». 

Отже, якщо пристати до такої логіки, то профільний парламентський Комітет, очільник комітету, Рахункова палата України – це суб’єкти, що продукують російські фейки?

На мою скромну думку, ми є очевидцями неприємної ситуації, коли група людей заплуталася, втратила контроль над справами і просто не може об’єктивно себе оцінити….

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.