Медик, любитель птахів і письменник-рекордсмен: що ми знаємо про Остапа Вишню

Збудував медичну карʼєру, уникнув розстрілу, допомагав подолати неписьменність та мав мільйонний тираж книг — це все про Павла Губенка, якого частіше згадуємо як Остапа Вишню. Сьогодні пропонуємо дізнатися більше про українського літератора-гумориста. Гайда читати! 

Збудував медичну кар’єру 

Здобувши середню освіту, Павло Губенко продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі. «Та й повезла мене мати аж у Київ, у військово-фельдшерську школу, бо батько як колишній солдат мав право в ту школу дітей оддавати на казьонний кошт», — згадував Остап Вишня в автобіографії. 

Після завершення в 1907 році меду Павло Губенко працював фельдшером, спершу — в армії, а згодом — у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західної залізниці. Вже у 1918 році він став начальником медико-санітарної управи Міністерства залізничних шляхів УНР і працював у потягах, що перевозили хворих на тиф. 

Свої знання з медицини Остап Вишня застосовував і в письменстві. Свого часу написав фейлетон «Ох і лікували нас» про «шептуху» Палажку, висміюючи недоказову медицину, зокрема знахарів-шарлатанів. Після публікації тексту люди стали охочіше звертатися до дипломованих лікарів. 

Перший український письменник з мільйонним тиражем книг 

За життя Остап Вишня видав понад 100 збірок творів, а загальний тираж його книг сягнув мільйона. Головний редактор журналу «Перець» Федір Маківчук розповідав про успіхи письменника так: «Його книжки купуються нарозхват, його слово прокладає собі дорогу у найглухіші і найглибші кутки України, у найдальші хутори і села».

На початку 30-х років XX століття твори Павла Губенка перекладали іноземними мовами, його книги продавали в Канаді й США. «Письменник унікальної (не тільки для України) популярності, рекордних — мільйонових! — тиражів, твори якого знали навіть неписьменні, за що його деякі вибагливі критики виключали з літератури, а диктатори — із життя», — писав про Остапа Вишню літературознавець Юрій Лавріненко.

Започаткував новий літературний жанр 

Остап Вишня започаткував жанр усмішки, опублікувавши у 1924 році «Вишневі усмішки (сільські)». Це невеликі за обсягом твори, у яких автор розповідає про буденне в іронічний спосіб. Прикладом таких творів є «Мисливські усмішки», які письменник Максим Рильський схарактеризував так: «Це справді ліричні вірші в прозі. У центрі всіх усмішок знаходяться розумні й кмітливі герої, які і є оповідачами цих творів. Вони знають безліч мисливських вигадок і щиро люблять природу. За кожним з них стоїть Остап Вишня — “справжній мисливець і при цьому поет полювання”». 

Мав два псевдоніми

Остап Вишня — не єдиний псевдонім Павла Губенка. У 1919-му, коли письменник щойно почав друкуватися у пресі, він підписувався псевдонімом Грунський. Тільки у 1921 році літератор-гуморист вигадав собі псевдонім Остап Вишня, який пояснював так: «Плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути». Першими, хто дізнався про Вишню, були читачі газет і журналів «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда», «Універсальний журнал», «Червоний перець»: саме у цих виданнях автор уперше вжив відомий псевдонім. 

Любив птахів 

Остап Вишня любив природу, але особливу пристрасть мав до птахів. «Сидить, бувало, на ганку і читає, а на плечі у нього сидить його любимий голуб. З голубом на плечі можна його було побачити з хлопцями на прогулянках. Досить було Павлуші свиснути — голуб летів до нього і сідав на плече», — пригадувала сестра Павла Губенка про його дитячі роки. Та й у дорослому віці Остап Вишня полюбляв спостерігати за пернатими. У листі до Максима Рильського 1951 року він писав: «Пташки співають... Щиглики... А потім — чижики... і зяблики... та як співають... ну не дають удосвіта спать! Я вже їх прохав — тихше! А вони, а вони! Я здався! Виходить це їхня робота — співати! Ах, трудоглоти, ах, — стахановці!». 

Використані світлини

1) Онлайн-виставка в рамках проєкту «Репресоване мистецтво»

2) «Історична правда»

Журналістка: Анастасія Шкрьоба

Колажі: Олена Ковальчук