Освітній омбудсмен - баланс чи перекіс?

Автор: Дмитро Ламза, адвокат

Чи має освітній омбудсмен бути нейтральним арбітром, а чи адвокатом лише однієї сторони?

В Україні функціонує інституція Освітній омбудсмен України. Ідея її створення була правильною й своєчасною - забезпечення захисту прав усіх учасників освітнього процесу: дітей, батьків, вчителів, адміністрації. Забезпечення балансу, справедливості, рівності сторін при розгляді питань шкільного життя.

Але що відбувається на практиці?

Все частіше ми бачимо формальні реакції без глибокого вивчення ситуації, без повного витребування пояснень, без аналізу доказів, без комплексної оцінки норм трудового та освітнього законодавства. І, на превеликий жаль, нерідко складається враження, що позиція приймається одразу на користь тієї сторони, яка першою звернулася зі скаргою, навіть якщо ця позиція не завжди юридично бездоганна.

Право - це не емоція.

Право - це процедура, докази та рівність сторін.

Освітяни сьогодні дуже часто стають «зручним відповідачем». Колективні скарги, написані в один день, інформаційний тиск, публічні оцінки ще до з’ясування обставин - це все репутаційні втрати, які неможливо повернути. І коли інституція, яка мала би бути арбітром, фактично стає на одну зі сторін конфлікту, виникає логічне запитання: хто захистить вчителя?

Проблема, на мою думку, не лише в підходах, а й у повноваженнях. Посада є. Нормативна база існує. Але реальних, чітко врегульованих процесуальних механізмів - недостатньо. Немає детально прописаної процедури розгляду звернень. Немає обов’язкового стандарту дослідження доказів. Немає дієвого механізму забезпечення рівності сторін під час розгляду конфлікту. У результаті - рекомендаційні листи замість глибоких правових висновків, реакція замість системного аналізу.

Як адвокат, який захищає освітян, я бачу наслідки таких підходів. Знищена репутація. Психологічний тиск. Втрата довіри до системи. І головне - відчуття беззахисності у людей, які щодня працюють з дітьми та несуть відповідальність за їх розвиток.

Освіта - це не поле для популізму і не простір для односторонніх рішень. Це сфера, де кожне слово і кожен висновок впливають на долю людини, її професійне майбутнє, її честь та гідність.

Освітній омбудсмен має бути нейтральним арбітром. Не адвокатом батьків. Не адвокатом адміністрації. А гарантом справедливого, неупередженого розгляду.

Якщо держава створила цю інституцію, то вона повинна надати їй чіткі процедури, реальні повноваження та механізми відповідальності за односторонні висновки. Інакше замість балансу ми отримаємо перекіс, який лише поглиблюватиме конфлікти в освіті.

Баланс - це не компроміс із правдою. 

Баланс - це справедливість.

І про це потрібно говорити відкрито!