«Перша каденція» міністра освіти і науки Оксена Лісового: успіхи й невдачі

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор

17 липня 2025 року Оксен Васильович Лісовий знову був призначений на посаду міністра освіти і науки України. Цьому призначенню не змогли зашкодити навіть три рішення профільного парламентського комітету, у яких написано, що міністерство (під орудою Лісового) працює незадовільно.

Можна сказати, що у очільника МОН почалася «друга каденція».

Ця новина – гарний привід для підбиття підсумків «першої каденції» міністра Лісового, яка тривала з 21 березня 2023 року по 16 липня 2025 року, тобто два роки, три місяці і три тижні.

Протягом «першої каденції» Лісовий робив різні справи – важливі і дріб’язкові, помітні широкому загалу і не дуже, добрі й інші...

Не претендуючи на абсолютну об’єктивність, автор цих рядків на основі відомих фактів, подій і заяв спробує згадати головні успіхи і невдачі Оксена Лісового як очільника Міністерства освіти і науки протягом «першої каденції».

Спочатку – про успіхи.

Міністру Лісовому вдалося зберегти траєкторію деяких інституційних перетворень, які були започатковані попередніми міністрами. Зокрема, вдалося просунутися щодо законодавчого забезпечення системи професійно-технічної освіти. Цей процес, якщо вірити телеграм-каналу глави профільного парламентського комітету Сергія Бабака, розпочався ще у 2020 році (тобто тоді, коли міністерство очолював Сергій Шкарлет).

Міністр Лісовий зміг підтримати окремі проєкти і програми Малої академії наук. Зокрема, вдалося дещо розширити мережу музеїв, у яких висвітлюються наукові відкриття.

Вживалися точкові заходи, що гармонізують систему освіти і науки України з аналогічними системами провідних країн світу. Взагалі, міжнародна активність так званої «команди МОН» протягом «першої каденції» Лісового була доволі високою. Членів цієї команди, з посмішками на обличчях, можна було часто побачити в Вашингтоні, Лондоні, Парижі та багатьох інших столицях. Наскільки цей «освітній туризм» був корисним і результативним для нас, простих освітян – тема окремого розслідування.

Також Лісовому вдалося зберегти працездатність окремих робочих процесів. Більш-менш регулярно проводилися засідання Атестаційної колегії МОН, на яких ухвалювалися переважно обґрунтовані рішення. Поглиблювалася цифровізація сфери освіти і науки. Доволі швидко і справедливо вирішувалися майнові питання підвідомчих закладів освіти.

Перевагою Оксена Васильовича можна вважати наявність у нього давніх дружніх зв’язків з двома міністрами попередніх часів – Лілією Гриневич та Сергієм Квітом. Принаймні, через це ми не чули нищівної критики на адресу міністра, особливо – з боку численних «диванних експертів» та «соросят». А відтак – так звана «команда МОН» мала змогу працювати більш-менш спокійно, без вигаданої колотнечі і перекручень, і не отримувала щодня по кілька тон відбірного інформаційного лайна...

А тепер – про невдачі.

На мою суб’єктивну думку, найголовніша невдача – загальна незадовільна якість роботи, іншими словами – неспроможність сумлінно виконувати посадові повноваження. Доказів на підтвердження цієї тези є купа.

Як ми вже вказали, профільний парламентський комітет за останній рік визнавав роботу МОН незадовільною аж тричі. Причому в чутливих суспільства та освітньої спільноти питаннях: друкування підручників, дошкільна освіта, фінансування важливих проєктів (безпечні умови навчання, шкільне харчування, «Нова українська школа» та ін.).

Також негативні оцінки та зауваження міністру Лісовому висловлювали і інші державні органи, зокрема Рахункова палата України та Національне агентство з питань запобігання корупції.

Цікаво, що виявлені помилки та зауваження – не виправлялись, про це нещодавно чітко і аргументовано заявив глава комітету.

На моє переконання, вадою міністра Лісового була відсутність належного відповідального лідерства в ключових політичних питаннях.

Оксен Васильович занадто часто робив красиві заяви із гучними слоганами – без реальних змін і без реальних рішень, формалізованих у нормативно-правових актах.

На жаль, склалося стійке переконання, що Лісовий не демонстрував прагнення впроваджувати зміни особисто, показувати приклад, переконливо мотивувати, тримати лінію, вимагати дисциплінованості. Він охоче делегував «чутливі питання» своїм заступникам і помічникам.

Приміром, коли ректори зверталися з проханнями роз’яснити логіку та обґрунтованість ліквідації університетів – міністр зазвичай посилався на свого заступника і де-факто відмовлявся вирішувати проблеми. Фундаментом такої поведінки, на мій погляд, є саме відсутність відповідального лідерства.

Помітна помилка – відсутність ефективного і відвертого діалогу із суспільством, зокрема з освітньою спільнотою.

Міністр Лісовий жодного разу не зробив публічного звіту про результати своєї роботи та роботи міністерства (зазвичай на таких заходах незалежні і незаангажовані експерти мають змогу почути чітку і конкретну інформацію про наявні здобутки, проблеми, перспективи).

Міністр Лісовий не провів жодної повноцінної прес-конференції (зазвичай на таких заходах незалежні і назаангажовані журналісти ставлять конкретні і актуальні запитання, що хвилюють суспільство, у першу чергу пересічних громадян).

Міністр Лісовий жодного разу не взяв участі у засіданні Громадської ради при МОН (зазвичай на таких заходах незалежні і незаангажовані представники громадськості акцентують увагу на найбільш важливих проблемах розвитку освіти і науки і пропонують певні шляхи вирішення зазначених проблем).

За останні два роки різко зросла кількість петицій на різні освітні теми. Сім петицій набрали необхідну кількість голосів. Це вказує, як мінімум, на незадовільну інформаційно-роз’яснювальну роботу з боку і так званої «команди МОН», і особисто її очільника. Освітня спільнота – а це мільйони громадян – не розуміла логіки перетворень і не могла збагнути «величних задумів» міністра та його «зіркового оточення».

Велика невдача – неспроможність добитися підвищення заробітної плати педагогічним працівникам - вихователям, вчителям, майстрам виробничого навчання, викладачам.

Засоби масової інформації із занепокоєнням повідомляли, що найбільш низький рівень середньої заробітної плати - саме в сфері освіти. На жаль, ці повідомлення не стали для міністра приводом для жодних рішучих дій.

В одному інтерв’ю Лісовий похизувався, що розмір середньої заробітної плати вчителів зріс аж на 10%. Але відразу виявилося, що індекс зростання оплати праці педагогів не досяг навіть рівня поточної інфляції, а в усіх інших сферах підвищення було значно відчутнішим. Отже, міністр гучно показав, що він мало що розуміє в політиці оплати праці – заявив про «епохальну перемогу», яка насправді була «повним провалом».

Серйозний прорахунок – відсутність дієвої комунікації з депутатським корпусом.

По-перше, оскільки профільний комітет визнавав роботу МОН незадовільною аж тричі, то це означає, що міністр Лісовий не зміг (як мінімум!) організувати дієву комунікацію з депутатами. А саме: не зміг (не встиг, не захотів) переконати народних обранців у тому, що причини невиконання законів є поважними та носять об’єктивний характер.

По-друге, депутати нерідко скаржилися, що міністр не надавав ґрунтовних відповідей на депутатські звернення та депутатські запити.

По-третє, міністр і його заступники дозволяли собі ігнорувати засідання парламентських комітетів, тим самим унеможливлюючи ефективну комунікацію з депутатами, а також позитивне вирішення різноманітних освітніх питань.

Наступна невдача – численні скандали із розробкою та друкуванням підручників.

Оксен Лісовий несподівано для багатьох ухвалив рішення передати повноваження щодо розробки та друкування підручників до Українського інституту розвитку освіти (УІРО) – організації, у якій немає не лише належного досвіду експертування проєктів підручників, а і навіть власного приміщення. На сайті цієї дивної установи немає жодної значущої інформації, у тому числі про керівника та його заступників. Хто наразі директор УІРО – таємниця. За фактами протиправних рішень та дій окремих посадових осіб цього інституту розслідується кілька кримінальних проваджень. Ходять чутки, що діяльність УІРО «контролює» добре організована група спритників, а Лісовий просто не втручається в цей процес.

Саме в період «першої каденції» Лісового ми дізналися, що під егідою МОН друкуються підручники із дивними картами, на яких відсутній Крим як частина України.

Потім з’явилися повідомлення, що деякі підручники друкуються за завищеними цінами. Приміром, журналісти з’ясували, що приватне видавництво помилково порахувало вартість видання підручника у розмірі 3900 грн, але після втручання громадськості ця ціна була зменшена вдвічі.

Професійні педагоги-філологи багаторазово висловлювали зауваження до якості підручників з української мови, а також до компетенції їхніх авторів.

Наступний пункт – відсутність чіткої реакції на повідомлення про корупцію.

Приміром, у серпні 2023 року суд встановив факт корупційного правопорушення у діях одного із заступників Лісового (йдеться про конфлікт інтересів).

У травні 2024 року Кабінет Міністрів України ініціював проведення службового розслідування стосовно одного із заступників Лісового (йдеться про бездіяльність з передачею корпоративних прав).

Не секрет, що для українського суспільства боротьба з корупцією та казнокрадством – особливо чутливі питання. Одначе, не дивлячись на захмарну актуальність проблеми, Оксен Лісовий так і не наважився звільнити фігуранта цих тривожних «сигналів».

У кінці 2024 року на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) розміщено повідомлення, що НАЗК завершило планову перевірку організації роботи щодо запобігання та виявлення корупції у діяльності закладів Міністерства освіти і науки України. Було встановлено та описано численні корупційні ризики, які проявляються в діяльності вказаних закладів. На жаль, ми не почули від міністра Лісового коментарів про врахування пропозицій НАЗК та виправлення ситуації.

У автора цих рядків немає підстав для висновку, що Оксен Лісовий толерував корупцію. Водночас – на превеликий жаль! – не можемо стверджувати, що обов’язки на антикорупційній ділянці міністр виконував сумлінно.

Серйозна помилка – недостатня обґрунтованість рішень щодо модернізації (насправді – банального скорочення) освітньої мережі.

Міністерство освіти і науки за «першої каденції» Оксена Лісового вдалося до кроків, спрямованих на стрімке скорочення закладів освіти всіх ланок. Здалося, що це скорочення було не лише стрімким, а і подекуди хаотичним.

Особливо гостро ця проблема проявилася у сферах вищої та середньої освіти – про це повідомляли засоби масової інформації, про це запитували депутати, про це писали автори електронних петицій.

Є підстави вважати, що у сфері вищої освіти скорочення відбувалося переважно суб’єктивно, без серйозного наукового та методичного забезпечення. З приводу необґрунтованих «об’єднань» вже подані численні позови і скарги. Небайдужі народні депутати навіть вимагали продемонструвати критерії, які застосовуються під час ліквідації того або іншого університету. Як і очікувалося, ці логічні вимоги залишилися без належної уваги. Міністр та його заступники увесь час посилалися на «європейські вимоги», але досі не змогли згадати ані назви, ані номеру документу (директиви, резолюції, регламенту тощо).

Під час скорочення шкіл міністру Лісовому не вдалося зробити ефективну «антикризову» комунікацію з освітянами, а також налагодити нормальну взаємодію с керівниками обласної ланки та громадами.

Відвертий скандал – огидна брехня щодо власного наукового доробку.

Громадянам оголосили, що Оксен Васильович – вдумливий вчений, кандидат наук, філософ, мислитель, автор наукових праць з актуальних проблем цивілізації і культури. Згодом під натиском повідомлень про плагіат міністр був змушений добровільно відмовитися від наукового ступеня – тим самим непрямо підтвердивши справедливість звинувачень.

Отже, міністр немовби визнав, що з його дисертацією є якісь негаразди. А відтак – він зовсім не науковець, а «самозванець»?..

Для нас, простих освітян, дізнатися про «самозванця» було справжнім шоком...

Цей скандал лише ззовні є індивідуальним. Насправді він завдав значного удару по авторитету поняття «вчений», по престижності наукової праці, а також по системі атестації наукових кадрів.

Міністр Лісовий входить у «другу каденцію». Логіка політичного рішення, як і завжди, диктується політичними мотивами. Вже проголошено, що «будуть зміни». Попереду – нові ініціативи, нові рішення, нові успіхи і невдачі. Чудово розуміємо, що в нинішніх умовах швидко вирішити всі освітянські проблеми неможливо. Але ми, прості освітяни, все-таки за інерцією чомусь сподіваємося на диво…

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.