Піарник Києва і повелитель тайм-менеджменту: що ми знаємо про Івана Нечуя-Левицького

Прозаїк, драматург, перекладач, педагог — про ці амплуа Івана Нечуя-Левицького знаємо зі школярства. А письменник мав безліч інших цікавих ролей: був, наприклад, особистим піар-менеджером Києва, активістом та експертом із тайм-менеджменту. Детальніше про ці епізоди з життєпису пана Івана читай далі!

Був піарником Києва

Іван Левицький народився в черкаському містечку Стеблів, що нині отримало статус селища. Проте більшу частину свого життя, понад 40 років, він прожив у Києві. Тож не дивно, що у своїй творчості письменник неодноразово згадує про столицю. У 70-х роках минулого століття в тижневику «Україна» журналіст Микола Мандрика писав про Івана Нечуя-Левицького: «Він увічнив старий Київ». А наша сучасниця, докторка філологічних наук Людмила Мялковська, підрахувала, що письменник 1 067 разів вжив слово «Київ» у своїх текстах. Герої багатьох творів Нечуя-Левицького здобувають освіту саме в столиці, а також їдуть туди розв’язувати адміністративні питання, відвідують там театр, оперу, магазини, дізнаються новинки моди — про це читаємо в повістях «Причепа», «Старосвітські батюшки та матушки», «Поміж ворогами».

Мав прокачані навички тайм-менеджменту

Пан Іван мав режим дня, якого чітко дотримувався. Письменник і друг нашого героя Євген Кротевич у своїх спогадах пише: «…Сусіди могли по ньому перевіряти годинник щодня, за будь-якої погоди рівно о третій він виходив після обіду з своєї квартири, йшов на Фундуклеївську вулицю, поволі піднімався до театрального майдану, потім повертав праворуч біля аптеки і так само поволі рухався вперед Володимирською вулицею аж до “підйомника”, який тепер чомусь звуть по-іншомовному фунікулером, де звертав на Володимирську гірку. Там сидів, милувався Дніпром, думав свої думи аж до шостої години. Тоді спускався вниз на Хрещатик, та вже цією вулицею повертався назад». А ось із записів українського літературного критика Сергія Єфремова дізнаємося, що Нечуй-Левицький щороку в ту саму пору, «коли постигали суниці», їздив на літній відпочинок «на Рось», тобто десь до Стеблева, до села Трушки Київської області або Білої Церкви.

Долучився до роботи над першою україномовною Біблією

Іван Семенович разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм працював над перекладом Біблії. У 1860-му цю справу розпочав Куліш, але рукопис згорів під час пожежі. До другої спроби долучилися Пулюй та Нечуй-Левицький. Іван Семенович самостійно переклав Книгу Рути, 1-шу та 2-гу Книги Паралипоменон, Книги Ездри, Неємії, Естери та пророка Даниїла (у назвах біблійних книг орфографію перекладача збережено — прим. ред.). Ці напрацювання вийшли друком лише в 1904 році завдяки Британському Біблійному Товариству.

Просував українськість із дитячих років

Ще в шкільні роки майбутній письменник вивчав етнографічні збірки й сам записував зразки народної творчості. Пізніше, у 1868–1876 роках, у львівському журналі «Правда» Нечуй-Левицький надрукував наукову розвідку «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності». У цій праці Іван Семенович досліджував народні вірування та звичаї, зразки календарно-обрядової творчості — колядки, щедрівки, веснянки, прислів’я, апокрифічні твори. Крім того, письменник захоплювався етнічною географією, складав етнографічні карти — так вивчав міграційні рухи та процеси зближення народів.

Досліджував колоніальну політику росії

За життя Іван Нечуй-Левицький писав публіцистичні розвідки, де змальовував колоніальну політику росії щодо України: «Органи російських партій» (1871), «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини» (інша назва — «Сьогочасне літературне прямування») (1878, 1884) та «Українство на літературних позвах з Московщиною» (1891). Перші публікації статей з’явилися в підавстрійській Галичині. Іван Семенович був змушений підписувати свої тексти псевдонімом, адже боявся переслідувань з боку російської імперії.

У 1998 році ці тексти нарешті вийшли друком під справжнім іменем письменника, їх вдалося опублікувати завдяки львівському досліднику Михайлу Чорнопискому. Доктор філологічних наук Ярослав Поліщук стверджує: публіцистика Нечуя-Левицького не втратила своєї ваги й сьогодні, адже пан Іван зазначав, що Україна має протидіяти русифікації.

Був активістом і змінотворцем

Нечуй-Левицький був членом Київської (Старої) громади. Його поплічники-громадівці працювали, щоб зберегти історію, мову, звичаї, обряди та інші фольклорно-етнографічні зразки української культури. Вони організовували наукові товариства, видавали часописи, намагалися запропонувати освіту широким колам, здійснювали лексикографічну діяльність, видавали етнографічні студії. Інколи членам громади доводилося діяти нелегально, обходячи українофобний Валуєвський циркуляр, — через підкуп цензорів, які дозволяли видавати твори.