Автор: Максим Михайленко
Про абсурдні “перегиби рубильником”
Проблема, яку ми реально маємо.
Українська (державна) мова має бути мовою навчання — це норма для публічної освіти і питання нацбезпеки в умовах війни. Але паралельно виникла інша, токсична практика: на місцях почали змішувати “мова освітнього процесу” з “мовою джерел/підручників/наукових посилань” і робити висновок: “все, що російською — не можна”, навіть якщо це українські автори й українські наукові школи радянського періоду.
Результат: замість захисту державної мови отримуємо втрату пласту українського знання — у технічних і природничих галузях особливо.
Що насправді пропонує законопроєкт №14361
Зміст №14361 вузький і конкретний: він пропонує внести зміни до Закону України «Про повну загальну середню освіту», щоб заборонити в приватних закладах загальної середньої освіти використання державної (офіційної) мови держави, визнаної ВРУ державою-агресором/окупантом, як мови освітнього процесу.
Ключове: це про мову навчання в приватних школах, а не про “спалити бібліотеки” і не про “заборонити цитувати українців, яких друкували російською в СРСР”.
Де законні вимоги — а де абсурд
Законно й логічно:
Українська як мова освітнього процесу (викладання, оцінювання, документообіг) у школі та переважно в публічному секторі.
Закриття лазівки приватних шкіл, які можуть ставати майданчиком русифікації/проросійських наративів — саме це й цілить №14361.
Абсурдно (і шкодить Україні):
Забороняти підручники українських авторів, видані російською в УРСР/Україні, як джерела знань для ВИШів.
Забороняти посилання на наукові праці українських авторів, якщо вони історично опубліковані російською.
Підміняти критерій “походження/функція джерела (пропаганда, інституції РФ)” критерієм “мова тексту”.
Це не дерусифікація, а самоампутація.
Що ми втрачаємо в освіті й науці
Втрата українських наукових шкіл радянського періоду (особливо STEM), бо значна частина корпусу знань тоді друкувалася російською з інституційних причин.
Падіння якості викладання, де сучасних добрих україномовних підручників реально бракує (об’єктивно: війна, розірвані ланцюги, дефіцит часу/ресурсів).
Деградація наукових робіт: самоцензура замість наукової доброчесності (“не цитую не тому, що погано, а тому, що страшно”).
Як це виправити без відкату від українізації:
- Офіційне роз’яснення “однією сторінкою” (МОН/департаменти/вчена рада):
- мова освітнього процесу ≠ мова джерел;
- українські автори/українські видання, навіть російською в СРСР/Україні — допустимі як наукові джерела;
- обмеження мають стосуватися джерел інституцій держави-агресора і пропагандистського контенту, а не “алфавіту”.
Розвести два переліки в закладах освіти:
- “обов’язкове для здобувачів” (українською / дозволеними мовами за законом);
- “джерельна база викладача/науки” (будь-якими мовами, з пріоритетом укр/англ, а російськомовні — за критерієм змісту й походження, не за фактом мови).
Замість рубильника — простий фільтр придатності:
- технічне/математичне без ідеології → можна;
- гуманітарне з імперськими рамками → лише з критичним коментарем;
- пропаганда/шовінізм → прибрати з навчального вжитку.
“Міст” у сучасну українську: програма перекладу й наукового редагування ключових українських підручників/монографій радянського періоду + термінологічні словники + легальна оцифровка/репозитарії кафедр.
Бібліотечна політика: не знищення, а архівування + доступ за запитом для викладачів/дослідників (особливо для українських авторів і STEM).
Висновки
№14361 — це про мову навчання в приватних школах. Ідея зрозуміла й має підстави на рівні безпеки.
Але “мовна заборона рубильником” у ВИШах/науці, коли під ніж іде українська російськомовна спадщина, — це шкідливий перегин, який прямо б’є по якості освіти й по українських наукових школах.
Рішення просте: українська — мова навчання; українська наука — не може бути “забороненою” через історичну мову публікації. Це вирішується нормальним розведенням режимів + змістовним фільтром + перекладом спадщини в сучасний україномовний корпус.
Коментарі
Додати коментар