Про освіту, наболіле

Автор: Григорій Громко

30 років українська освіта знаходиться в колі перманентних "реформ", які, незважаючи на благі цілі, не змінили нашу освіту на краще. Чому?

Українська система освіти останнім часом піддається тотальній критиці з боку суспільства, наявні індикатори показують постійний регрес у набутті базових освітніх навичок. Так, у деякій мірі цьому є причиною об'єктивні обставини — пандемія COVID-2019 та війна, але і у 2018 році дослідження PISA показало, що освіта наших учнів є дуже далекою від тих орієнтирів, які Україна визначила для себе.

З 2017 року в освіті Україні впроваджується концепція Нової Української Школи(НУШ), яка має на меті створити таку школу, в якій учні хотіли б вчитися, а вчителі — вчити. Саме задля цієї мети протягом 7 років було напрацьовано певну законодавчу базу, яка включає профільні закони та нормативні документи, які регламентують освітню діяльність у нових умовах. Ми маємо, без сумніву, прекрасні закони "Про освіту", "Про повну загальну середню освіту"(у цьому дописі мова йтиме саме про шкільну освіту), Державні стандарти початкової, базової середньої та старшої профільної освіти, освітні та модельні програми, підручники, але явного покращення освітніх показників немає. Звичайно, що дехто скаже, що варто почекати 2029-2030 років, коли закінчать навчатися перші класи НУШ, що система освіти досить консервативна, і результати варто чекати у 2030-2040-их роках (це мені нагадує байку про Ходжу Насреддина, віслюка і падишаха).

Чому не діють реформи?

Ключове — у суспільстві відсутній запит на якісну освіту. У всі часи якісна освіта виступала в ролі такого собі "соціального ліфту", за допомогою якого можна було здобути високий соціальний статус та можливості для комфортного і безбідного існування. Чи надає освіта в Україні такі можливості? На жаль, ні.

Запит на якісну освіту визначається престижністю і рівнем оплати висококваліфікованої праці, тобто такої, яка надає змогу отримувати максимальну додану вартість на одиницю виробленої продукції. Дехто відразу запитає — а як же невиробнича сфера? Насправді все має свою ціну, і послуги продаються не гірше, ніж товари, вироблені на заводах і фабриках, і навіть науковці-гуманітарії є важливими, оскільки розвиток науки, так само як і розвиток технологій та виробництва визначають статус держави у сучасному світі.

Кваліфікація — це досвід і освіта, якщо досвід є сумою набутих під час професійної діяльності умінь та навичок, то освіта передбачає більш-менш тривалий процес здобуття знань, формування навичок та ціннісних орієнтирів.

Отже оцінка значимості професії визначається рівнем оплати праці, а престиж освіти є її оцінкою різними суспільними категоріями, і саме престиж освіти є підґрунтям запиту на якісну освіту, і як наслідок - на ставлення учнів та їх батьків до навчальної діяльності та мотивацію до здобуття освіти.

В українських реаліях у ієрархії професій та системі оплати праці, де ці питання врегульовані державою, існує "зрівнялівка" та підміна понять.

Посадові оклади визначаються тарифною сіткою, яку затверджує Кабінет Міністрів. Тарифна сітка визначає розмір тарифних ставок оплати праці працівників у залежності від складності виконуваних робіт та кваліфікації працівників. І тут ми маємо перший "фокус" — тарифна ставка І розряду складає 3195 грн, і це при тому, що встановлена законом про Держбюджет 2025 року мінімальна заробітна плата становить 8 000 грн. Всі наступні тарифні розряди визначаються множенням на певний коефіцієнт, і до 14 тарифного розряду включно, тарифні ставки менші за мінімальну заробітну плату.

Щодо вчителів:

- вища категорія - 14 розряд;

- перша категорія - 13 розряд;

- друга категорія - 12 розряд;

- без категорії - 10-11 розряд;

14 тарифний розряд — 7 732 гривні, 10 тарифний розряд — 5 815 грн. Щоб вчителям не було так сумно і вони не покинули працювати в школі. ще у 2017 році урядом було встановлено доплату у розмірі 10% тарифної ставки, тобто 14-ий розряд — 8 505 грн., 10-ий розряд — 6 396 грн.(це до вирахування податків). Ви ще не забули, що мінімальна зарплата 8 000 грн? Так, ще є доплата за "престижність педагогічної праці"(смішно, чи не так?) у розмірі від 5 до 30% тарифної ставки, але її фінансування не передбачено чинною формулою розрахунку освітньої субвенції, тобто вона виплачується за рахунок коштів засновника закладу освіти.

Так держава визначає престиж освіти.

Може у наукових працівників ситуація краща? Поглянемо — у доцента університету 19-й розряд, тобто 10 927 грн., з урахуванням підвищення окладів за Постановою № 36 оклад доцента становить 12 129 грн. У професора (20-й розряд) оклад з урахуванням Постанови № 36 - 12 909 грн. Звичайно, що ці розрахунки не враховують доплат за звання, науковий ступінь та стаж, але це доплати, а ми говоримо про ставки.

Так, в Україні війна, але поглянемо на середні зарплати деяких категорій працівників у 2024 році (за даними work.ua), для яких не потрібно мати вищої освіти:

- офіціант — 20 000 грн.;

- касир — 18 500 грн.;

- охоронник(сторож) - 15 000 грн.;

- прибиральник — 12 000 грн.

Яка може бути мотивація до навчання та здобуття освіти, коли випускник університету має заробітну плату у рази меншу, ніж працівник з низьким рівнем кваліфікації? Так, йому пообіцяють, що через 20 років, коли він буде працювати на півтори ставки, він теж зможе отримувати 12 тисяч. Запитання — хто у своєму розумі буде чекати 20 років, коли його діти хочуть їсти вже сьогодні, і прибиральник вдома не перевіряє зошити та щовечора не "підвищує кваліфікацію" на незчисленних вебінарах. У такій ситуації в школах залишаються працювати тільки ті, яким хтось(чоловік, батьки) може забезпечити задоволення працювати з дітьми, або ті, кому вже незабаром на пенсію.

У всьому світі рівень оплати праці визначається ступенем її складності, відповідальності та тривалістю потрібної для цього професійної освіти. У бюджетній сфері, особливо в освіті, вчитель та викладач — раб системи, які працюють не задля достойної оплати, а задля того, щоб "була робота". Саме це є причиною того, що батьки наших учнів відносяться до вчителів, як до "лохів", які не змогли нічого досягти в житті, а до школи — як до закладу, де наглядають за їх дітьми, такий собі "дитячий садок від 6 до 17 років".

Чи можна це змінити? Так, звичайно — колись на розширеній колегії МОНУ Лілія Гриневич запитала, що маємо зробити, щоб освіта в Україні стала кращою, і отримала відповідь — держава має повернутись до освіти обличчям, а не тим, чим вона повернута до неї вже багато років.

Закон України "Про освіту", стаття 61. Посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Сумно, але закони у нас не діють.