Сертифікація вчителів у нинішньому вигляді — це не реформа. Це демонстрація недовіри

Автор: Оксана Непота

Сертифікація вчителів у нинішньому вигляді — це не реформа. Це демонстрація недовіри.

Почнімо з простого: вчителі не перебувають у рівних умовах.

Сертифікація стосується не всіх спеціальностей, не всіх регіонів, не всіх шкіл. Хтось працює з сучасною технікою й малими класами, а хтось — у переповнених аудиторіях без базових ресурсів.

Але оцінюють усіх так, ніби старт однаковий. Це не розвиток — це маніпуляція.

Друге. І головне.

Сертифікація виглядає як офіційно оформлена підозра у профнепридатності вчителя.

Людей з двома дипломами, десятками років стажу, реальними результатами роботи з дітьми змушують знову і знову доводити, що вони «ще не втратили кваліфікацію».

Тоді в мене пряме питання:

чому такого немає в лікарів, бухгалтерів, інженерів?

Чому держава не влаштовує їм регулярні публічні «перевірки на адекватність професії»?

Бо там є розуміння: фахівця оцінюють за результатом і відповідальністю, а не через принизливі імітаційні процедури.

Вчителя ж перевіряти зручно.

Низька оплата, слабкий соціальний захист, звичка мовчати й «триматися за роботу».

Тому сертифікація сьогодні — це інструмент контролю, а не якості освіти.

Я не проти розвитку.

Я проти системного знецінення професії, прикритого красивими словами про «реформи».

Жодні сертифікації не врятують освіту.

І поки Вчителя перевіряють замість підтримувати,

освіту рятують не реформи,

а терпіння тих,

хто ще не пішов.