Сім з половиною років НУШ — роздуми про буденність сучасної української освіти

Руслан Шеремета — вчитель історії, основ правознавства й громадянської освіти в одеському ліцеї “Михайлівський”. Заклад відомий тим, що ще в часи застою і ранньої Незалежності 90-х це була одна з двох українських шкіл серед більш ніж 100 шкіл Одеси.

Слово — Руслану Шереметі

Все, що ви прочитаєте нижче, є моїми особистими думками, думками звичайного українського вчителя. Ніхто не побачить у цьому дописі великого пальця вгору або вниз стосовно НУШ. Будуть просто роздуми щодо прожитого за ці роки впровадження Нової Української Школи. Все буде більш-менш розкладено по поличках і, можливо, багатьом не сподобається. Але я не новенький долар, щоб усім подобатися.

1. НУШ — не реформа

Чому так категорично? Ми вчимо учнів, що термін “реформа” означає глибокі, кардинальні, часом навіть революційні зміни в …(пропуск заповнюємо назвою того, що реформуємо — сільське господарство, медичне обслуговування населення, суспільні взаємовідносини, освіту тощо). І якщо розумієш значення “реформа” — то ставиш сам собі запитання — “А що реформаторського в НУШ саме в Україні?” І робиш висновок: “Реформою тут навіть не пахне”. Це певні вдосконалення, оновлення чогось із давно забутого. Чи хтось вважає, що коло ранкових спілкувань — це щось нове? Чи класні керівники вже забули — як до НУШ ваші діти вас зранку обступали, тулилися (навіть у старших класах) і ви обговорювали всі їхні проблеми? Але основа залишилася совєтська — і щодо організації праці вчителя, і щодо організації навчальних закладів — всі три ступені в одному приміщенні без жодної змагальності у переході до наступного ступеню. Звісно, я знаю, що розділення шкільної освіти на три самостійних ступені (ланки) задекларовано в Концепції НУШ — але вирішення цієї проблеми переклали на органи місцевої влади, місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальна реформа (децентралізація) тільки додала певної хаотичності — і “маємо що маємо” — декларативність заяв, прийнятих підзаконних актів.

2. Модельні програми

Плюс однозначно. Вчитель міг обрати для створення своєї власної навчальної програми ту модельну програму, яку вважає найкращою для навчання дітей. Багато навчальних програм? Багато… Але є “кафедра” в школі — сіли, попередньо вивчивши, і дійшли консенсусу — яку саме вибираємо. І чуєш від колег по цеху й інших шкільних галузей: “Я цього року НУШ не маю — нехай вибирають ті, хто буде мати…”? Або “А якщо мій улюблений автор підручників не написав — то що районо скаже, те і оберемо…”, “Понаписували тут — а совєтська освіта була лучшою в мірє…”. Мені в цьому питанні було комфортно — ми вирішували спільно, плюс маю свою модельну програму для 5-6 класів.

3. Підручники

І плюс, і мінус. Плюс — з’явилися геть нові, із сучасним баченням освіти учнів згідно вимог Держстандарту. Мінус — залишилися старі під новими обкладинками, де від НУШ кілька нових параграфів і позначка “НУШ” на обкладинці. Дуже моцний і великий мінус — автори підручників постійно у страшенному цейтноті щодо написання. Державні інституції, які мали б сприяти авторам і авторським колективам в їхній праці — завжди із запізненням (за дуже рідкісним винятком) підкладали здоровенну свиню саме із часом прийняття програм, не залишаючи достатньо часу для творчої роботи… Вибір підручників — окрема пісня з тим самим приспівом, що і для вибору модельних програм.

4. Підготовка вчителів до роботи в умовах дії нових нормативних документів, курси підготовки та перепідготовки

Однозначний мінус на адресу МОН — термін “на вчора”. Як тренер НУШ заявляю з усією відповідальністю за свої слова: “Всі курси НУШ для ІІ ступеня мали проводитися за рік до входження чергового класу в це новаторство і годин мало бути не 30 — а 45 хоча б. Про інклюзію окремо — там має бути окрема курсова перепідготовка на рівні магістратури.

5. Комунікація з вчителями і батьками

Знову мінус від МОН — провалена. Багато красивих слів — але робота мала проводитися системно і в час “+1 рік”. А не “−1 рік” із розлогими туманними роз’ясненнями. Тобто — аналогічно з курсами це можна було провести за рік до впровадження. Навіть застосувати “наглядну агітацію” — стенди з поясненнями про НУШ у фойє школи — як приклад. Але я таких стендів не бачив.

6. Критерії оцінювання

Система оцінювання навчального поступу учнів в НУШ прописана в Законі України “Про освіту”. Для мене плюс у розведенні критеріїв. Три або чотири колонки для окремих оцінок за окремі компетентності (в журналах “групи результатів”) для мене тільки добре — бо я можу дійсно бачити поступ учнів. Тільки для цього потрібні відповідно складені завдання і так само побудовані уроки. Якщо є достатньо годин — це можна провести. Якщо мало годин — теж є вихід. Наприклад: до НУШ у критеріях оцінювання в моїй історичній галузі всі знання, вміння, розуміння були зведені в одну колонку і мали вигляд вінегрету. Зараз три групи розвели — різні знання, вміння і розуміння. І вчитель, і батьки можуть коригувати процес навчання.

Слова пафосні — але таке життя, воно теж вимагає певного пафосу, а не простоти аж до отупіння. Тому мені просто шкода учнів тих вчителів, які зараз носяться з петицією про відміну оцінювання НУШ. МОН не відмінить — бо потрібно змінювати закон “Про освіту”. А вчителі-підписанти за чотири роки не спромоглися прочитати закон, Держстандарт тощо… Тут просто черговий великий мінус для МОН — бо не провели вчасно роз’яснювальну роботу і не створили відповідних курсів.

7. Особисте

Мої НУШенята закінчили перший семестр 7 класу. Звичайні учні свого віку. Хтось входить у період вікових змін, хтось на півдорозі. Просідань у навчанні страшних немає — звичайний відсоток тих, кому раптом не цікаво стає, і така сама кількість — кому раптом стає цікаво. Все по поличках розставить 9 клас — дорослішання, певне розуміння вибору подальшого шляху. Єдине, чим відрізняються учні НУШ від учнів до НУШ — більша розкутість, розуміння свого справжнього “я” і вміння вчитися досліджуючи. Я спокійно зміг оцінити за семестр своїх найкращих семикласників по групах результатів — вбив кілька годин на складання семестрової роботи у кілька варіантів.

8. Розчарування НУШ

Відсутність дійсно реформаторських дій зі сторони МОН, Верховної Ради. Тут потрібно буде написати з часом окремого дописа — які саме кроки має зробити держава для проведення реформи. Наприклад — те саме декларативне “розведення ланок” середньої освіти, яке “на місцях” просто ігнорується. Мабуть, напишу колись…

1. Відсутність повноцінних, всебічно обдуманих, пілотованих модельних навчальних програм з предмету “Наука” для 7–9 класів. Географію, на мою думку, слід у різні роки навчання кооперувати (не інтегрувати — а саме кооперувати) з іншими предметами.

2. Відсутність політичної волі із самого часу впровадження НУШ для реформування громадянської та історичної навчальної галузі для приведення її у відповідність з іншими навчальними галузями. Завершення повного циклу вивчення предмета “Історія” має співпадати із закінченням ІІ ступеня — так, як є це в цілому світі, крім України і Росії (цікава компанія — чи не так?). І аж тепер розпочалися певні дії в цьому напрямі — а час минув.

3. Слабке розуміння багатьма учасниками процесу інтегрованості навчання саме в 5–9 класах.

4. Нерозуміння важливості об’єднання в один предмет “Мова” української мови і української літератури.

5. Іноземним мовам мають навчати носії цих мов.

6. На мою думку: забагато гейміфікації. Читати, вміти зрозуміти прочитане, вміти транслювати прочитане, вміти застосувати прочитане в повсякденні — ось справжня мета навчання.

7. 20 + 20 в організації роботи вчителя — і різні петиції зникнуть “як роса на сонці”… Але до цього ще треба дожити. Принаймні теперішній міністр освіти вже почав про цю формулу говорити. Колись і впровадять. Тут маю пояснити: оплата праці у світі відбувається за таким принципом: 8–20 годин урочних (“горлових”) і 22-20 годин для підготовки до уроків. Тобто вчитель проводить у навчальному закладі 40 годин на тиждень. Вважається, що він має за цей час виконати всю свою роботу і вдома займатися сім’єю, відпочивати тощо. І маємо в результаті вмотивованого, вільного, з почуттям власної гідності вчителя, який не вимолює понаднормові години в адміністрації — йому їх просто не дадуть… Бо сорок годин на тиждень — це вісім годин на день. Реформи робляться для людей. І починаються зі змін застарілих процесів, форм, дій.