«В ШКОЛІ МЕНІ НАЙБІЛЬШЕ ПОДОБАЮТЬСЯ ПЕРЕРВИ» (Частина І)

Автор: Інна Фрідкін, учителька англійської мови, журналістка

«В ШКОЛІ МЕНІ НАЙБІЛЬШЕ ПОДОБАЮТЬСЯ ПЕРЕРВИ»

(Відповідь, яка найчастіше зустрічається в інтерв’ю з вчителями та учнями)

Частина І

Коли на посаду міністра освіти та науки (МОН) призначили Оксена Лісового, я прочитала його перший виступ і надрукувала в соціальній мережі Фейсбук публікацію про своє враження. Вона закінчувалась побажанням, щоб плани цього пана ніколи не здійснились, бо нашій освіті, знищення якої успішно розпочала міністерка освітянської галузі уряду Гройсмана пані Гриневич, прийде остаточний гаплик.

Що тут почалось! І яке я маю право це писати! І я не компетентна! І він прекрасна людина! І підійме нашу освіту на новий рівень! І які гарні плани у нового міністра! І у нас буде, як в Америці. Подібне я вже чула за часів очільниці Міністерства охорони здоров’я Супрун з уряду того ж самого Гройсмана. Як правило, така точка зору у тих, хто в тій Америці ніколи не був і нічого не знає ні про тамтешню освіту, ні про тамтешню медицину. До речі, жодного коментаря, який би підтримав мою точку зору, я так і не дочекалась. А далі стало цікаво спостерігати, як змінювалось бачення людей.

Спочатку заворушились батьки, помітивши, що проблем стало в рази більше, а знань та можливості їх отримати - в рази менше. І освіті таки гаплик. Тому ті, хто це зрозумів і має можливості, шукають навчальні заклади за кордоном, або переводять дітей до приватних, які більш-менш самостійні, бо ж мають свою систему фінансування, незалежну від державної.

Пізніше підключились вчителі. Правду кажучи, вони одразу зрозуміли, що освіті гаплик. Проте, голосно про це сказати заважало побоювання, що їх, як і завжди, зроблять крайніми та винними, бо "не хочуть йти в ногу з часом і модернуватись». Але вчителі, нарешті, теж не витримали і підтримали батьків. Тому на різних платформах соцмережі з'явились публікації, де вони висловлювали не лише обурення абсурдністю нових програм і вимог, а й занепокоєння тим, що українських дітей обмежують в можливості отримати якісну безкоштовну повну середню освіту.

Аж ось, насилу, роздуплилась влада на місцях і почала відкрито визнавати, що освіті гаплик. А також державним школам, ліцеям та гімназіям, бо той «вінегрет», що наколотило Міносвіти разом з міністром, у людини зі здоровим глуздом, викликає лише щире здивування та відвертий супротив. І окремі чиновники, як не дивно, вже на загал це стверджують.

Те, що батьки, вчителі і, навіть, місцеві урядовці мають рацію, свідчать результати міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022, яке представили МОН та Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) за підтримки Дитячого фонду ООН UNICEF Ukraine. Пан міністр назвав ті результати «невтішними, але цілком передбачуваними», звинувативши в тому і ковід, і неготовність системи освіти до пандемії, і повномасштабну війну, і онлайн навчання, і стрес. Безумовно, все це негативно вплинуло на учнівські знання. Але чому ніхто з МОНівців, включно з паном міністром, навіть не подумали додати до тих чинників зміни в системі освіти загалом і в навчальних програмах зокрема? Чому не взяли до уваги суцільні негативні коментарі освітян, батьків, навіть депутатів, на своїх сторінках у соціальних мережах та в окремих публікаціях? Чому, по суті, зняли з себе відповідальність за плачевні результати, звинувативши всіх і вся, окрім себе, любимих? А те, що учні перших класів київських шкіл не розуміють в середньому 40% від почутого української мовою на уроках, «спеціалісти» від освіти пояснили спілкуванням в сім’ях російською.

Тож єдина освітня установа, яка співає осанну сама собі та сама собою задоволена -це Міносвіти на чолі з міністром Оксеном Лісовим. Проблема лише в тому, що задоволення отримують вони, а страждають вчителі, батьки та місцеві органи самоврядування. І, головне - наші діти, наше майбутнє, наш єдиний скарб, який ми так не бережемо і до якого так байдуже ставимось.

... Пам'ятаєте, як вихваляли міністра, коли він обіцяв зменшити кількість предметів. Однак, люди навіть не уявляли, що це можна зробити, об'єднавши кілька предметів в один під гарним загадковим словом «інтегрований». На разі, вже взялися до об'єднання Історії України з Всесвітньою історією. І байдуже, що вся наукова спільнота проти такого збочення. Рішення Міносвіти - наше фсьо.

А ще, табель успішності тепер матиме... 7 сторінок, а може й більше. Лише уявіть, як той табель заповнюватиметься, якщо в класі 30 учнів! Це ж не лише важка праця! Це ще буде чистої води профанація, бо в кінці навчального року (семестра), коли навантаження на класного керівника величезне, складати "твори" про кожного учня, просто неможливо.

Я не буду описувати всі новації, які ледь не щодня приходять в «мудрі» голови МОНівчан. Принаймі, переглядаючи новини цієї установи, я постійно натрапляю на якісь додаткові консультації, правки, доповнення, зміни, оновлення, вдосконалення, додатки, що аж дуже нагадує Броунівський рух. І не встигли вчителі та учні розібратись в цьому хаосі розпоряджень та наказів, як одразу ж з’являються нові, які деколи суперечать або відміняють попередні.

Проте, на мою думку, практично усі нововведення Міносвіти абсолютно не опрацьовані та необдумані, часто абсурдні, не доведені до логічного кінця навіть на папері, в рази ускладнюють процес навчання, знищують бажання вчитись, а, головне, є злочинними, тому що наносять непоправну шкоду здоров'ю як дитини, так і вчителя, не говорячи вже про нервову систему батьків і низький рівень знань.

І хто в цьому винен? Думаю, як не дивно, шановні батьки, разом з вчителями. Візьмемо за приклад Нову українську школу (НУШ), про яку я ще ні разу не почула жодного позитивного відгуку. Немає підручників - не працюйте по НУШ! Так вони ж їх роздруковують, ксерять, скидають на телефони і планшети! Знищують здоров'я, в першу чергу, своїх дітей. А скільки власних коштів та сил вклали в обладнання тієї довбаної НУШ?! А вчительські курси, без яких педагог не має права працювати, бо де ж він сам зможе оволодіти цією галіматьйою. Як підсумок, батьки та вчителі добровільно взяли на себе обов'язки, що повинна виконувати держава в особі МОН. Навіщо?!

Коли ввели НУШ, я цікавилась наявністю підручників. Те, що побачила в 5 класі одного з навчальних закладів громади, не виходить з голови понині. На партах старі підручники, нові підручники (у кого є), роздруківка нового підручника, яка важить приблизно стільки, скільки один том Української енциклопедії, планшет і телефон, на які скинутий цей підручник. А одна малявочка, яку з-за парти ледь видно, сказала, що дуже вдячна, бо може скидати підручник на планшет. У неї болить спинка і вона не здатна носити таку важку роздруківку. Про знищення зору ми тут промовчимо. І про те, що з першого класу наймаються репетитори, і жодне домашнє завдання в молодших класах дитина не в змозі виконати без допомоги батьків, теж.

МОН, побачивши, що всіх все влаштовує, офіційно порекомендувало скидати підручники на телефони та планшети. І плювати на санітарні норми і матеріальні проблеми. Визнайте, не всяка родина, маючи кількох школярів, може придбати планшети чи ноутбуки кожному, тому діти "сидять" в телефонах ледь не цілодобово. А черги до дитячих окулістів збільшились в рази.

То що робити у такій ситуації? Відповідь дуже проста: Нічого! Нічого не робити. Не звалювати на себе зобов'язання держави і виконання недолугих наказів, законів, розпоряджень. Можна просто проігнорувати, а можна написати в МОН, щось на кшталт заяви про аргументовану відмову, наприклад, заповнювати табель успішності з семи сторінок, надавати освітні послуги при відсутності підручників та необхідних умов, недоцільність окремих змін в навчальних програмах. А ще, краще, якби таку заяву написали батьки. На превеликий жаль, маю підозру, що це лише мої фантазії.

А те, що з кожним роком все більше дітей залишають Україну, щоб навчатись за кордоном, бо в приватних дорого, а в державних (комунальних) немає сенсу - не моя фантазія, а реальність. І реально йдуть з роботи вчителі. Наприклад, в Києві напередодні цього навчального року понад тисяча вчительських вакансій. Але ніхто з Міносвіти не поспішає їм на заміну. Як підсумок, маємо конкретний недобір викладачів по всій країні. Повірте, причина тут не лише у війні та малих зарплатах. Чому на це не звертають увагу Президент, Прем'єр-міністр, Кабмін, Верховна Рада, мені не зрозуміло. Так само, не зрозуміють, повернувшись з війни, наші захисники, кого захищали вони, якщо їхні діти виїхали за кордон, бо в навчальних закладах рідної Україні вони не отримують знання, а лише втрачають своє здоров'я.

На сьогодні, система державної середньої освіти в Україні нагадує мені потяг, який на повній швидкості несеться у прірву разом з вчителями, школярами та їхніми батьками. Правда, МОН в у той “потяг” завбачливо не сіло.

Вересень, 2024

(Далі буде)