Вчитель & вайбер-чати: правила екологічного спілкування з батьками учнів

Дистанційка змінила все, що ми доти знали про шкільне життя: дорогу до школи замінив шлях від ліжка до комп'ютера, а щоденники — вайбер. Та й ракету з паперу на трудове навчання тягнути більше не треба — можна просто скинути вчителю/-льці фото макета!

Ще один тренд дистанційки — ваші, вчителі, розмиті кордони між роботою й особистим життям. Тепер писати вам у чатики о 10-й вечора «а чому в моєї дитини 9 балів, а не 10?» або «зошит треба на 18 клітинок чи на 24?» для деяких батьків стало звичним. І ця звичка може залишитися навіть після того, як ми переможемо пандемію та радісно перейдемо в тотальний офлайн.

Тому маєте вже зараз навчитися екологічно комунікувати з батьками: вчасно реагувати на пасивну агресію, захищати свій особистий простір і… вимикати сповіщення з тих самих чатиків о 22:00.

Як це зробити, нині розповідаємо разом із психологинею та вашими колегами, яким вдалося!

Екологічне спілкування з батьками: 6 лайфхаків від психологині

Дайте зрозуміти, що вам не байдуже

Батьків насамперед турбує безпека дітей у навчальному процесі та справедливе ставлення з боку вчителів і однокласників. Вам варто проявляти емпатію, спокійно відповідати на запитання та показувати, що ви готові приділяти увагу тому, що турбує батьків. Дайте їм зрозуміти, що ви також прагнете створити у класі комфортну атмосферу для навчання та розвитку.

Покажіть батькам, що ви усвідомлюєте їхні почуття

Агресія батьків до вчителя/-ки означає, що вони відчувають занепокоєння через свою дитину. Щоб оминути гострі ситуації, необхідно показати дорослим, що ви помічаєте їхню тривогу. Наприклад, ви можете сказати: «Так, я бачу, що вас справді турбує ця ситуація. Ви небайдуже ставитеся до навчального процесу та стосунків дітей у класі».

Застосуйте методику активного слухання: перефразуйте слова, які вже прозвучали від батьків, повторіть їх і дайте зрозуміти, що ви почули співрозмовників і відчуваєте, яка потреба стоїть за їхнім занепокоєнням. Так, викладачам інколи треба бути ще й психологами.

Не виправдовуйтесь, а пояснюйте свою позицію

Якщо в чаті вайбера розвивається справжній скандал і на викладача/-ку нападають усі батьки гуртом, то йому чи їй у жодному разі не варто виправдовуватись. Краще спокійно описати ситуацію такою, як ви її бачите безпосередньо в класі.

Ігнорувати й закриватись теж не найкращий варіант. Ви таким чином начебто убезпечуєте себе, але це викликає в батьків багато обурення й підвищує агресію.

А от повагу в батьків викликає, якщо педагог/-иня:

• контролює свої емоції;

• має власну думку;

• вміє тримати психологічні кордони;

• ввічливо й обґрунтовано описує ставлення до певної ситуації.

Учителям часто бракує внутрішньої стійкості, самоповаги та самоцінності. Їм бракує усвідомлення, що «я — значуща персона, і мене потрібно поважати, бо моя праця важлива: я навчаю, люблю й шаную дітей». Впевнені в собі викладачі з будь-якого конфлікту виходять гідно.

Як ще не треба поводитися:

• брати на себе роль жертви;

• намагатися здійснити будь-яку забаганку батьків;

• бути агресором/-кою та знецінювати батьків.

Захищайте своє право на відпочинок

У спілкуванні батьків та вчителів повинні існувати кордони. Вчителі — це люди, у яких, окрім роботи, в житті є інші сфери. Вони можуть мати літніх батьків, яким потрібна турбота після робочого дня, власних дітей, партнерів тощо. Та й аби бути адекватними фахівцями та не вигорати у своїй професії, потрібно час від часу відновлювати сили.

З власного досвіду знаю, що багато педагогів бояться вибудовувати кордони. У радянські часи гарними людьми та професіоналами вважали тих, хто не відмовляє, постійно затримується після завершення робочого дня та працює понаднормово.

Але така безвідмовність впливає на якість життя та сприяє емоційному вигоранню вчителів. У них має бути особисте життя поза стінами школи. Це необхідно пояснити батькам, адже декому здається, що вчитель/-ка — обслуговий персонал, який постійно повинен бути на зв'язку. Це стало особливо відчутно з початком дистанційного навчання, де не зрозумілі межі робочого часу.

Заздалегідь регламентуйте доступ до вас. Наприклад, запровадьте правило, що після 21:00 ви відпочиваєте та займаєтеся своїми справами, щоб завтра бути в формі та навчати дітей. Це викликатиме повагу. Коли ми бачимо, що людина може сказати «ні», то розуміємо, що вона має принципи та самоповагу. Відповідно, зможе передати ці риси дітям.

Працюйте з батьками в команді

Вчителі відповідають за безпечний навчальний процес та гідне ставлення до дітей — і зі свого боку, і з боку однокласників. Але є правила класу та школи, які до дитини мають доносити батьки. Це можна обговорити заздалегідь. Наприклад, домовитися: батьки мають пояснити дитині, що під час уроку не можна заважати іншим і викрикувати щось без попередження. Вдома теж необхідно орієнтувати дитину, допомагати їй адаптуватися до правил школи та класу.

«Це не ок»: яка поведінка батьків має насторожити

На те, як активно дитина включиться в навчальний процес, впливає й взаємоповага між батьками й учителями та доброзичливе ставлення одне до одного. Знаю з власної практики: якщо батьки місяцями та роками конфліктують з учителем/-кою, їм не подобається його чи її особистість, вдома його чи її обговорюють і критикують, то дитині потім некомфортно у класі. Вона бачить, що батьки не сприймають серйозно людину, яка ділиться знаннями й із якою вони проводять у школі пів дня. У мозку дитини фігура вчителя/-ки стає незначною й небезпечною.

Батьки не повинні переходити на особистість і показувати дітям, що будь-який учительський вчинок можна обговорювати. А надто це шкодить підліткам, коли самі діти починають жалітися на школу й учителів. Тінейджерам важко подобатися: їх же змушують навчатися, бути серйознішими та зосереджуватися. Але якщо батьки підтримуватимуть ці нарікання, то утворять коаліцію проти педагога/-ині й цим знецінюватимуть навчання.

Є ще люди, які виливають бруд, виплескують агресію та знімають напруження коштом інших. Це може бути пасивна агресія в соцмережах: батьки залишають їдкі коментарі до фото. Але якщо ми будемо травити вчителів, то навчимо ненависті й наших дітей.

Батькам важливо розуміти: якщо ви кажете дитині щось негативне про викладачів, то забираєте в неї цінність навчального процесу.

8 правил дружньої комунікації з батьками: досвід освітянок, яким вдалося

Обговорюйте правила комунікації ще на перших зустрічах

Хоча мої третьокласники майже не користуються соцмережами, у чаті класу у вайбері вони спілкуються часто. Коли ми перейшли на дистанційне навчання рік тому, діти не розуміли меж та особистих кордонів вчительки: вночі листувалися у групі, писали й надсилали готові завдання, коли їм зручно. Проблема зникла сама собою, коли ми встановили правила.

Те саме стосується й батьків: щоб не виникало непорозумінь, необхідно обговорити межі дозволеного від самого початку — на батьківських зборах чи зустрічах класу.

Пам’ятайте: всі ми люди

У вчителів, як і в кожної людини, є особисте життя, власний простір і кордони. Але інколи виникають непередбачувані ситуації, і тоді я вчителька 24/7.

Ситуація з життя. Я дала дітям завдання до Дня української хустки та встановила дедлайн для надсилання фото — 23:00. Розумію, що це пізній час, але усвідомлюю також, що діти на заняттях до 16:00, а коли їхні батьки повертаються додому, то спочатку займаються своїми справами.

Того вечора батьки зателефонували мені після 23-ї й пояснили, що трохи запізнились і зараз надішлють фото. Звичайно, можна було образитися й обуритися, що вони не виконали вказівку вчасно. Але я поставилась із розумінням, адже такі ситуації — рідкість, і всі ми люди.

Взагалі мені майже ніколи не телефонують після 18:00, тож на пізні дзвінки я завжди відповідаю, оскільки розумію, що це важливо.

Не замовчуйте, а шукайте рішення

У будь-якому колективі — дорослому чи дитячому — може виникнути конфліктна ситуація. Це нормально всюди, де є люди. Головне — не замовчувати та не загострювати її, спробувати емпатійно ставитися до інших та уявляти себе на їхньому місці.

Наприклад, якщо до вас прийшла мама з претензіями, спробуйте зрозуміти, яка незадоволена потреба криється за її словами. Подивіться на ситуацію очима незацікавленої особи, відокремте факти від особистих почуттів і суджень. Коли тверезо все оціните, знайдете рішення конфлікту.

Хоч якими б були стосунки між батьками та вчителями, вони не мають впливати на ставлення до дитини. Щодня ми стикаємось із різними характерами батьків. Та й вчителі інколи можуть бути нестриманими, адже вони не роботи. Але якщо кожна сторона конфлікту вибере злість і мовчання замість діалогу, то страждатимуть діти, які опиняться в центрі конфлікту.

Спробуйте методику «Коло вибору»

Якщо на уроках діти щось між собою не поділили та посварилися, я вирішую ситуацію за допомогою «Кола вибору».

Беру паперову квітку, на пелюстках якої написані варіанти розв'язання проблеми, а діти вибирають найкращий для себе. Тут є такі пелюстки: «Попроси вибачення», «Почекай і охолонь», «Камінь, ножиці, папір» (хто виграє, той і правий), «Я — речення» (говори, що тобі не подобається та чому ти незадоволений/-а).

Останнього бракує у спілкуванні і дітям, і дорослим. Маємо навчитись озвучувати свої потреби, щоб люди поруч краще нас розуміли. Вміння аналізувати вчинки та почуття допомагає і в професійному, і в особистому житті.

Ситуація з життя. Якось я проспала, а дорогою до школи мене зупинила знайома, тож до класу я забігла перед дзвоником. Треба готуватися до уроку — я розкладаю речі, і в цей момент дитина просто повернулася. Мене це нервує, але я відразу фіксую цю емоцію та розумію, що проблема не в дитині, а в моєму внутрішньому стані. Отже, я не можу постійно контролювати свої почуття, але можу зрозуміти, чому серджуся та чому мене дратують інші.

Налагодіть партнерські стосунки

Якщо я розраховую на підтримку батьків у навчанні дітей, то також повинна їх підтримувати. Наприклад, на зустрічах я даю дорослим чіткі інструкції процесів, а після — дублюю інформацію у вайбері та формую чекліст дій. Педагогіка партнерства дійсно можлива за тісної співпраці батьків, дітей і вчителів.

Ситуація з життя. Під час дистанційного навчання на першому уроці були присутні всі діти. Вдень блиснуло сонечко, і частина учнів зникли зі зв'язку. Я коректно нагадала батькам, за що несу відповідальність я, а за що — вони. Наступного дня на уроках була стовідсоткова явка — і все без образ і конфлікту.

Дивіться на ситуацію очима батьків, намагайтеся їх почути та зрозуміти, будьте гнучкими. Не прогинайтеся, але плануйте свою діяльність відповідно до запитів учнів і батьків. Так зможете якісно організувати навчальний процес.

Не забувайте: вчителі мають особисте життя

Сповіщення з чатів у вайбері я вимикаю о 20:00. Були випадки, особливо на дистанційному навчанні, коли про домашнє завдання учні згадували після 23:00. Але таке трапляється вкрай рідко.

Вчитель/-ка — це не професія, а покликання. Але хочу нагадати, що вчителька я лише 8 годин на добу, а в інший час я мама, дружина, донька, подруга чи навіть байкерка (це я жартую). Я не думаю про учнів 24/7, адже для цього в них є власні батьки. Так само я прагну, щоб у житті моїх дітей була мама, яка про них подбає.

Не дозволяйте себе ображати

Кожна людина має гідність, яку не можна принижувати.

У школі часом різне стається. Ми знаємо, що вчителі іноді переходять межу, адже це гарно висвітлюють на телебаченні. Але буває й навпаки. Деякі педагоги майже щодня чують на свою адресу неприємні речі від учнів або батьків. І якщо з дітьми налагодити комунікацію простіше, адже можна не піддаватися на дитячі провокації, обговорити ситуацію й перетворити її на жарт, то з батьками так не вийде. Тому, якщо виникають конфліктні ситуації, їх потрібно вирішувати відразу, без емоцій, зберігати спокій і намагатися все ж таки порозумітися.

Ситуація з життя. У моєму класі стався такий випадок: учень забрав стілець, на якому сиділа учениця. Дівчинка впала й травмувала спину. Коли мені повідомили про це, я дотримувалася протоколу: зателефонувала батькам, звернулася до медичної сестри та лікаря, попередила адміністрацію. На щастя, травма була нескладна — за тиждень дитина почувала себе добре.

Це сталося не на моєму уроці, але батьки звинувачували мене, і спочатку я чула від них неприємні речі. Однак мене це не образило, адже я також мати й розумію їхні почуття та реакцію. Ми всі живемо заради своїх дітей, тому так переймаємося за їхнє здоров'я.

Співпрацюйте!

Співпраця з батьками — це велика робота. Поділюся своїм рецептом успішної взаємодії.

У мене 9-й клас, ми разом уже 5 років. Усю свою енергію я віддаю дітям і відчуваю відповідальність за них. Скажу відверто: люблю всіх, хоча колеги й радять не прив’язуватися так сильно.

Раніше в організації шкільних свят я зосереджувалася лише на дітях, а рік тому провела свято за участю батьків — діти ж були глядачами. Це була неформальна зустріч, де ніхто не говорив про успіхи чи невдачі учнів. Основна увага була прикута до батьків: ми проводили вікторини, давали загадки про дітей, зачитували листи від їхніх чад та слова подяки від учительки й адміністрації. Емоції переповнювали всіх! Після цього заходу крига між нами скресла, і стосунки в класі налагодилися.

Поважайте батьків своїх учнів, показуйте їхню значущість, долучайте їх до шкільних заходів та зважайте на їхню думку та пропозиції.

У нас одна мета — виховати гарних учнів, і зробити це якнайкраще можна в партнерстві. Тому бажаю успіхів усім колегам-освітянам, які обрали для себе цей нелегкий шлях! Нехай у вашій практиці не буде жодних конфліктів :)

Підсумуємо!

Вчитель/-ка — насамперед людина! Ви маєте право вимикати сповіщення зі шкільних чатів о 22:00 (і раніше також :)), дотримуватися work-life balance і публікувати фото з моря у соцмережах.

Будьте емпатійними до себе, дітей і їхніх батьків. Співпрацюйте з батьками та давайте зрозуміти, що ви в одному човні та пливете до одного берега. Екологічне спілкування захищає нерви, дозволяє дихати на повні груди та насолоджуватися життям. Віримо, що вам усе вдасться!

Журналістка: Елеонора Чорноморченко

Ілюстрації: Дарина Пальонко