Вступна кампанія потребує не перезавантаження, а глибокої реформи

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Років десять я не заглиблювався в проблеми вступної кампанії. А цьогоріч онук мого сусіда став абітурієнтом. Хоч, відверто кажучи, у нього були гарні можливості податися на навчання до престижного європейського чи американського університету. Але він вирішив вступати в українські. Сусід прийшов до мене за порадами. І коли я спробував розібратися в сучасних правилах прийому, то образно кажучи, отетерів.

Добре пам’ятаю вступні кампанії 2008–2009 років, коли абітурієнти отримували результати ЗНО в закритих конвертах і несли їх до приймальних комісій: без електронних кабінетів, ЄДЕБО, квот, пріоритетів, коефіцієнтів та мотиваційних листів. Тоді абітурієнтів було в рази більше, конкуренція – жорсткіша, а досвід зовнішнього оцінювання лише починався.

Нині ж – 15 років практики, але система вступу перетворена чиновниками на квест із безліччю рівнів. Парадокс у тому, що замість спрощення й прозорості, держава створила багаторівневу гру, де головне – не знання, а вміння обійти бюрократичні пастки. У цій грі виграє не той, хто знає більше, а той, хто швидше розшифрував алгоритм і правильно склав «пазл».

А тепер коротко про окремі елементи цього «пазла».

Першим елементом «пазла» назвемо НМТ.

Усі проблеми в його організації та проведенні заслуговують на детальний аналіз у окремій публікації. І вона обіцяє бути цікавою за умови, якщо ці проблеми аналізуватимуть незалежні фахівці з питань педагогічного оцінювання та тестології, а не організатори оцінювання та чиновники МОН.

Але вже зараз зрозуміло, що методика, яка використовується для визначення результатів складання НМТ за шкалою 100-200 балів, створює хибну картину успішності, ілюзію високих результатів.

Переведення тестових балів (оцінок за виконання кожного завдання тесту) у шкалу 100-200 балів під час НМТ здійснюється не за науковими принципами тестології, а за чиновницьким винаходом, який у офіційних документах МОН називається «таблиці відповідності».

Як наслідок, середній рівень знань (70% правильних відповідей) легко конвертується у «респектабельні» 170–180 балів. Різниця між учнем, який виконав 90% завдань, та тим, хто впорався на 70%, складає лише кілька десятків балів. Це розмиває конкуренцію і робить результат радше декоративним, ніж реальним показником підготовки.

Додаючи цей елемент НМТ до загального пазлу вступної кампанії, абітурієнту важливо показати не найкращі знання, а «вписатися» в логіку оцінювання, зафіксовану у таблицях відповідності.

Наступний елемент – технічний квест, який нагадує пригоди у «Форті Боярд».

Максимальна цифровізація вступу перетворила процес на лабіринт, де головний виклик – не участь у конкурсі, вибір свого майбутнього, а подолання технічних бар’єрів і головоломок.

Прочитайте інструкції МОН про вісім кроків, які потрібно зробити абітурієнту в електронній системі, щоб лише спробувати стати студентом. Тепер додайте до багатоступеневості залежність від технічних збоїв, необхідність «розшифровувати» інструкції, потребу сканувати у заданих форматах документи і т. ін.

А ще є система пріоритетів, коли кожна заява абітурієнта має свій «номер важливості», і помилка з вибором пріоритету може коштувати місця на бюджеті.

Фактично, надмірна цифровізація не спростила процес вступної кампанії для абітурієнтів, а зробила їх залежними від техніки та алгоритмів, що далеко не завжди працюють бездоганно.

Особливо соціально чутливий і водночас дуже заплутаний елемент пазлу вступної кампанії – пільги та квоти. У 2025 році їх уже понад двадцять категорій.

Формально пільги мають благородну мету – підтримати тих, хто цього потребує. Але коли цих категорій багато, система перетворюється на бюрократичний ребус, у якому губляться і абітурієнти, і приймальні комісії.

Складна комбінація коефіцієнтів, пільг, квот розмиває принцип справедливого конкурсу та підриває довіру до самої ідеї відбору. Перемагає не завжди той, хто знає більше, а той, у кого правильний статус або добре складений «пазл документів». І давайте говорити правду: деякі категорії вступників використовували і використовують систему пільг і квот, як «легший шлях»…

Пільги як соціальна підтримка – це необхідність. Держава живе в умовах повномасштабної війни. Але чи не логічніше було б зробити їх зрозумілими, обмеженими й адресними? І головне – перемістити їхню дію з «точки вступу» на сам процес навчання: щоб кожен талановитий студент мав однаковий старт, а соціальну підтримку отримував уже як студент упродовж всіх років навчання. Посилену соціальну підтримку.

Іще один елемент пазлу вступної кампанії, який абітурієнти не бачать, але він є дуже важливим. Йдеться про те, що університети у вступній кампанії стали статистами, а не активними учасниками відбору. Усі ключові рішення у ній приймає МОН через накази, квоти та алгоритми ЄДЕБО.

Автономія університетів, про яку чиновники люблять говорити, існує хіба що на папері. Такий контроль вигідний МОН, яке демонструє «управлінську ефективність», але знецінює роль університету як незалежного гравця.

Діалог «абітурієнт – університет, який мав би бути важливою складовою вступної кампанії, давно відсутній. І вона дедалі більше стає схожою не на конкурс знань і пошук університетами свого студента, а на кастинг за чужим сценарієм, у якому централізовано виписані пріоритети, квоти, коефіцієнти.

Щоб університети перестали бути заручниками бюрократичної системи, їм слід надати право формувати власну модель вступної кампанії. У цій моделі від державного має бути лише одне – результати зовнішнього незалежного оцінювання.

Усе інше – університетське. Але при цьому, така свобода має жорстко обмежуватися публічною прозорістю та відповідальністю. І механізми цієї прозорості та відповідальності також мають бути визначені державою.

Між іншим, штучний інтелект підтверджує: такої централізованої та забюрократизованої системи вступу, як в Україні, у цивілізованому світі просто не існує. Із позицій університетської автономії – це абсурд.

Замість резюме.

Вступна кампанія потребує не перезавантаження, а глибокої реформи. Необхідно повернутися до простого принципу, за яким працюють університети далекого і близького зарубіжжя: кращі знання – кращі шанси стати студентом.

Потрібно скоротити кількість пільг і бонусів, що діють під час вступної кампанії, але зробити їх більш ширшими і постійно діючими для тих, хто став студентом.

Потрібна об’єктивна шкала результатів НМТ, сформована на засадах класичних технологій тестології.

І найголовніше – потрібно повернути право університетам самостійно визначати, кого і з якими результатами НМТ приймати на навчання. Таке право у них є де-юре, але вони не мають його де-факто. Бо справжня освіта починається не з пільг і коефіцієнтів, а зі справедливої конкуренції та прозорих правил.

P.S. Онук мого сусіда подався на дуже топову освітню програму одного з найбільш популярних українських університетів. У приймальній комісії, побачивши його документи, по-дружньому сказали десь так: «У нас майже всі абітурієнти є дітьми тих, хто фронті. Тому шансів у Вас небагато. От якби Ваш батько загинув, тоді шанси виростуть відразу…»

Як вам, панове, така складова пазлу вступної кампанії до українських університетів? Хоча, це вже не просто пазл – це моральний тест для суспільства.