Екозахисник і популяризатор науки: яким насправді був Максим Рильський

Екозахисник і популяризатор науки: яким насправді був Максим Рильський
Дата: 20.03.2023

«Як парость виноградної лози, плекайте мову», — ці відомі рядки Максима Рильського ми читали у шкільній хрестоматії та вчили напам’ять. Досліджували й інші твори письменника, віднаходячи в них епітети, метафори та порівняння… Проте Максим Рильський був не лише поетом, а й громадським діячем, екозахисником і шевченкознавцем. Про ці та інші факти розповідаємо в нашій статті до дня народження митця!

Почав писати вірші в 7 років 

Максим Рильський почав віршувати рано — перші поезії з’явилися у 1902-му, коли хлопчику було лише 7 років. Письменник у своїй автобіографії напівжартує, що відтоді був «людиною, що не може байдужно дивитись на білий, несписаний папір». 20 квітня 1907-го вірш «Весна», який хлопець присвятив хрещеному батьку Осипу Юркевичу, опублікували в газеті «Рада». А вже у 15-річному віці юнак уклав свою першу збірку «На білих островах», до якої увійшли поезії «Вінок рясту», «З сердечних глибин», «Осінні пісні» та інші. «Відтоді, — каже Рильський, — почав я вважати себе справжнім літератором...»

Був екозахисником 

Письменник любив природу, знав багацько назв рослин і вмів за ними доглядати. У літературно-меморіальному музеї Максима Рильського досі зберігся сад, який висадили за участі поета. Крім того, письменник у своїх творах закликав до охорони довкілля та розумного використання ресурсів. «Де плуг пройшов — там тирса не росте, / Де зорано — там не гніздиться стрепет. ...Та думаю, що треба на землі / Хоч клаптики маленькі зберегти, / Де міг би стрепет звить собі кубло / І де могла б рости срібляста тирса. / Не тільки для ботаніків потрібні / Та для зоологів такі кутки, / Та й для поетів…, ну, не всіх, звичайно, / А деяких. Таких, скажім, як я», — писав він 1960 року у вірші «Тирса і хохітва». Максим Рильський товаришував з іншими представниками екоком’юніті. Приміром, з Миколою Гришком — вченим-фундатором Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України, якому присвятив свою поезію. Ще один його друг — селекціонер Йосип Магомет, що назвав на честь Максима Рильського сорт півонії! 

Знався на художньому перекладі

Максим Рильський займався перекладацтвом із 20-х років ХХ століття й до останніх місяців життя. Творчий доробок письменника у цій царині налічує понад 50 книг. Зокрема, він переклав «Слово о полку Ігоревім», сербські епічні пісні, твори поляків, словаків, чехів, болгар, італійців, іспанців, норвежців, туркменів, башкирів і вірмен. Крім того, він працював із французькою поезією та драматургією XVII–XX століть, як-от Вольтера, П’єра-Жана де Беранже, Віктора Гюго, Теофіля Готьє, Поля Верлена, адже досконало володів цією мовою. 

Доводив, що наука — новий чорний 

Максим Рильський працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії. У січні 1942-го його призначили вченим секретарем, але у грудні того ж року він став директором. На цій посаді вчений провадив наукову роботу, підготував до друку мовознавчі праці, тритомну «Історію України» та «Історію української літератури», а також робив доповіді на сесіях Академії наук. Вже у 1950 році Максим Рильський отримав ступінь доктора філологічних наук, а в 1958-му його обрали дійсним членом Академії наук. Коли поета вітали з призначенням, він сказав: «Що ж, це означає — більше працювати. Високе звання — високі обов’язки і труд». 

Змінотворив у літературній сфері

Свого часу Максим Рильський був головою правління Спілки письменників України, головою Українського комітету славістів, членом Комітету з Державних премій у галузі літератури і мистецтва. У 1945-му він долучився до проєкту «Золотий фонд нашої літератури», метою якого було поповнити книжковий фонд, який знищили під час Другої світової війни. Максим Рильський планував видати твори Івана Франка у 25 томах, Івана Нечуя-Левицького — у 12, Лесі Українки — у 10, Пантелеймона Куліша — також у 10, Івана Карпенка-Карого — у 6, а Бориса Грінченка — у 5. Крім того, поет був редактором журналу «Народна творчість та етнографія», у різні роки членом редколегії журналів «Вітчизна», «Всесвіт» і «Літературної газети».

Писав рецензії на музичні твори

Максим Рильський виконав редакцію всіх опер Миколи Лисенка, опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, кантат «Єднаймося!» та «Кобзареві» Кирила Стеценка. Також він створив рецензії до оперних вистав, як-от «Милана» Георгія Майбороди, «Тарас Бульба» та «Енеїда» Миколи Лисенка, «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича в Київському оперному театрі. Крім того, на лібрето Максима Рильського Юлій Мейтус написав оперу «Украдене щастя», а Владислав Золотарьов — музичну комедію «Хвесько Андибер». 

Був лінгво- та шевченкознавцем 

Максим Рильський писав роботи з лексикографії, лінгвостилістики, історії української літературної мови, теорії та практики художнього перекладу. Проте знаковою публікацією вважають статтю «Величний пам’ятник великому» 1935-го, приурочену до відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку в Харкові. Відтоді Максим Рильський доклав багато зусиль до вшанування Кобзаря та дослідження його творчості: він написав вірш «Пророк зорі», виступив із доповіддю «Шевченкове нове слово», створив рецензію на монографію Івана Білодіда «Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови».

Вподобайкі:

0
0
0
0

Коментарі

Поки що немає коментарів. Будьте першим, хто поділився своєю думкою!

Додати коментар

Новини:

Поділитися: