Година запитань до уряду: говорили про освіту

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий, виступаючи з високої парламентської трибуни під час «Години запитань до уряду», зробив кілька заяв, які в освітянському середовищі викликали неабиякий резонанс. Відео розміщене за посиланням.

Згадаємо і уважно прочитаємо найгучніші тези.

Найбільша кількість запитань стосувалася розміру заробітної плати педагогів. Народні депутати щиро не розуміли – чому не виконується закон, у якому чітко написано, що «пересічний освітянин» має отримувати щомісяця не менше 3 мінімальних заробітних плат (тобто, станом на зараз – не менше 24 тисяч гривень на місяць).

Оксен Лісовий повідомив, що для підвищення заробітної плати всім працівникам освіти потрібно додатково 270 млрд грн фінансування, «але сьогодні у держави таких коштів немає».

Водночас міністр наголосив, що «на сьогодні видатки на зарплати освітянам фінансуються за рахунок донорів і партнерів… Щойно з'явиться можливість, я абсолютно впевнений, що вчителі будуть перші в черзі на підвищення їхніх соціальних стандартів».

Логіка в цілому зрозуміла. Кинулося в очі, що у відповіді доповідача йшлося не про гарантоване «підвищення соціальних стандартів», а лише про те, що «вчителі будуть перші в черзі». А чергу, як відомо, можна або дочекатися, або не дочекатися…

Відповідаючи на одне із запитань, міністр зробив цікаву заяву. Цитую: «Більше того, нами розроблено кілька сценаріїв підвищення заробітних плат для вчителів. І як поетапне, так і одночасне підвищення, ми це передбачили з різними там обумовленнями і без них. Але ми розуміємо, що для того, щоб починати цей процес, нам треба для початку отримати, навіть поетапних, хоча би 80 мільярдів гривень плюс. Чи маємо ми зараз ці гроші?»

Зверніть увагу: міністр вже не обіцяє підвищення заробітної плати (як це було в минулому році), а лише каже, що «розроблено сценарії». Що це за сценарії, про що там написано, які їхні ключові положення – нічого не конкретизується. Тобто результатом роботи стає не якась позитивна зміна (у даному випадку – реальне підвищення розміру зарплати), а «розроблені сценарії» (причому навіть невідомо – з яким змістовним наповненням).

Якщо спитають: «А що зроблено у сфері справедливої оплати праці педагогів?» – прозвучить чесна відповідь: «Розроблено сценарії». Крапка!

Доволі жваву дискусію викликала відповідь на запитання про відтік молоді з країни.

За словами Оксена Лісового, багато дітей, особливо хлопців, які навчаються в старших класах середньої школи, виїжджають за кордон.

Пряма мова міністра: «Що стосується виїзду. Я підтримую вашу тривогу. Дійсно, ми так само спостерігаємо за тим, як у 10–11 класах багато дітей, особливо хлопців, виїжджають за кордон. Ми спонукаємо їх залишатися тут, в Україні, різними способами. Але ключове – що ми як система освіти, як Міністерство освіти повинні запропонувати нашим громадянам? Це якісну професійно-технічну, фахову передвищу і вищу освіту. Це буде ключовим спонукальним чинником залишитися тут. Тому що сьогодні західна освіта міфологізована. Сьогодні, коли ми говоримо про західну освіту, то уявляємо Оксфорд, або Університет Еразма Роттердамського, або Ягелон. А насправді діти їдуть не в ті університети. І ті університети далеко не кращі за наші хороші регіональні університети. Тому реформа вищої освіти, реформа професійно-технічної освіти – ми сьогодні побудували 100 майстерень вже, і просимо в бюджеті, і будемо просити Вас підтримати ще на фінансування біля 130 майстерень нових закладів професійно-технічної освіти. Нам потрібно модернізувати профтехосвіту. Тому що наша молодь потрібна для відбудови, і ті професії, які дає профтехосвіта – саме вони є дефіцитними сьогодні. Але також ми маємо модернізувати вищу освіту, щоб вона…»

Якщо відверто, я трішечки не зрозумів. Професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту, за словами міністра, треба модернізувати. Виходить, що зараз вона все ще не модернізована, тобто не відповідає викликам сьогодення? Якщо це так – це означає, що якісна освіта станом на зараз не є «спонукальним чинником залишатися тут».

Тим більше, що цю тезу де-факто підтримує і заступник міністра Михайло Винницький. Він роздав купу інтерв'ю, у яких стверджується, що в Україні працює багато освітніх закладів, які не дають належної якості освіти, але при цьому ми маємо орієнтуватися на європейські (міфологізовані?) системи освіти. «У маленьких закладах освіти, у галузевих закладах освіти, які дуже часто ми успадкували з радянської доби, якість освіти не відповідає дуже часто європейським нормам, до яких ми прагнемо», - заявив пан Михайло. Докладніше про це – тут.

Окрім того, відповідаючи на інше запитання, міністр визнав, що якість українських освітніх програм не відповідає реаліям сьогодення. Пряма мова: «Є проблема змісту освітніх програм, які ми маємо. Дійсно, це контрастує з тим середовищем, у якому діти зараз перебувають за кордоном. І дійсно це потребує об'єктивного перегляду…».

Кинулося в очі, що міністр жваво перераховує наявні проблеми (низька зарплата, немодернізована освіта, низька якість освітніх програм тощо), але нічого не каже, що конкретно зроблено для виправлення або хоча б мінімізації негативного впливу описаних проблем.

Наступна проблема – підтримка розвитку української мови, у тому числі серед здобувачів освіти. За словами Оксена Лісового, Міністерство освіти і науки підтримало законопроєкт, що пропонує заборонити спілкування російською мовою на перервах у школах, але із зауваженнями. Водночас очільник МОН наголосив, що «при ухваленні рішень для захисту української мови треба враховувати можливість рівноправного розвитку мов національних спільнот ЄС».

«Ми дбаємо про мови корінних народів, національних спільнот і, перш за все, про розвиток української мови», – сказав Лісовий.

Ідеї, закладені у законопроєкт, можна визнати актуальними. Але виникає питання: хто і яким чином буде контролювати дотримання прописаних норм? Згідно теорії права, закон лише тоді буде ефективним, якщо діятимуть чіткі і конкретні механізми забезпечення його реального виконання.

Депутати поцікавилися і іншим актуальним питанням – проєктування майбутньої мережі закладів старшої профільної школи (ліцеїв). Пролунало запитання щодо критеріїв, які можуть бути використані при ухваленні рішення про відкриття ліцею. Адже від цього залежить – чи будуть у невеличких населених пунктах (зокрема, у районних центрах та крупних селах) працювати ліцеї? І чи зможуть діти з невеличких населених пунктів мати можливість отримувати якісну профільну освіту?

Пряма мова Оксена Лісового: «Так, насправді ми в діалозі перебуваємо з громадами, ми знаємо наскільки різна ситуація по всій країні, наскільки різна ситуація зараз у прифронтових регіонах, у гірських регіонах, у малонаселених регіонах, у містах. Це абсолютно різний підхід, і ця різність потребує і різного підходу від нас. Тому ми це обговорювали досить інтенсивно з нашим профільним комітетом з питань освіти. Працюємо з громадами, з обласними військовими адміністраціями. Напрацьований нами пакет рішень – це закон, який днями, позавчора здається, викладений на громадське обговорення, закон, який передбачає внесення змін до цілого пакету освітнього законодавства щодо диференціації, який, перш за все там багато нюансів у тому документі, Ви зможете з ним ознайомитися, він викладений на громадське обговорення, але ключове – це можливість диференціації підходів до формування мережі, можливість диференціації підходів. І ми будемо з кожною областю, і там закладена можливість навіть роботи з кожною громадою, тому що ми зараз їздимо по регіонах, ми бачимо, наскільки ситуація відрізняється. Уніфікований підхід не може бути. Ми ставимо там рамку певну, 100 дітей в ліцеї повинно бути, тому що ми передбачаємо в старшій профільній школі можливість вибору предметів, можливість формування груп за відповідною галуззю знань. Але ми розуміємо також, що такий підхід застосований всюди бути не може, і тому закон передбачає можливість Кабміну затверджувати мережу за кожним окремим кейсом».

Справді, на сайті Міністерства оприлюднено повідомлення: «МОН пропонує до громадського обговорення проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження профільної середньої освіти».

Чинна редакція Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачає: «Для започаткування та проведення освітньої діяльності комунального ліцею засновник має забезпечити відповідність такого закладу освіти вимогам, що визначені цим Законом, положенням про ліцей та ліцензійними умовами, у тому числі щодо: функціонування не менше двох класів за трьома профілями навчання на рівні профільної середньої освіти (протягом 10-12 років навчання учнів…».

Автори законопроєкту пропонують суттєве збільшення вимоги для започаткування та проведення освітньої діяльності комунального ліцею. Йдеться, зокрема, про «функціонування не менше чотирьох класів та 100 учнів за одним роком навчання, на рівні профільної середньої освіти (протягом 10–12 років навчання учнів) за винятком випадків, передбачених Кабінетом Міністрів України».

Занепокоєння депутатів зрозуміти можна. Збільшення вимог до утворення ліцею на практиці означатиме, що загальна кількість таких закладів буде меншою. Мета очевидна: економія бюджетних коштів. Чим менше закладів – тим менші витрати. А відтак, якщо ця пропозиція буде підтримана – може зменшитися і доступ потенційних здобувачів (дітей з малонаселених населених пунктів) до профільної освіти.

І нарешті – запитання щодо якості підручників.

Проблема непроста. Нещодавно в мережі оприлюднили сторінку із підручника, у якому на карту України не було нанесено Кримський напівострів. В іншому підручнику було надруковано світлину начебто українського військового (принаймні, про це йшлося у тексті навчального матеріалу), але у формі невідомого походження.

Пряма мова: «Слід зазначити, що уже послідовно два роки виділяються кошти, ми знаємо, що ми провисли у 22-му році, із зрозумілих причин з фінансуванням підручників, маємо вже 3 мільярди виділених державним бюджетом за 2 роки на друк підручників, маємо 730 мільйонів донорських коштів, і працюємо з якістю через зміну підходу, принципову зміну підходу до підручникотворення. Уже з 1 вересня інша установа займається експертизою, інакше буде здійснюватися і закупівля, і логістика, і отой кейс самий відомий про карту без Криму, ми розуміємо, в чому причина, але слід зазначити, що триста підручників, триста...».

Очевидно, що під словосполученням «інша установа» мається на увазі Український інститут розвитку освіти (скорочено: УІРО). Про це вже було оголошено публічно.

Автор цих рядків завітав на сайт УІРО. Набрав слова у пошуковій формі: «експертиза». Висвітилося кілька повідомлень за 2020/21 роки. Найзмістовніший матеріал: «Як планують змінити процедуру вибору підручників»: матеріал сайту НУШ».

Цікаво, що цей матеріал оприлюднений 3 червня 2020 року – тобто чотири з половиною роки назад!

Отже, що ми маємо? Установа, яка зі слів міністра Лісового вже буцімто понад півтори місяці здійснює експертизу підручників, – не спромоглася протягом 2022–2024 років оприлюднити на своєму сайті жодного матеріалу з питань експертизи підручників.

І навіть більше: на сайті УІРО більш-менш зрозумілий матеріал про експертизу підручників – це навіть не власна розробка, а посилання на розробку громадської організації.

Освітянське середовище продовжує жваво обговорювати тези, які озвучив Оксен Лісовий під час «Години запитань до уряду».

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.