Автор: Олександр Остапчук, ТНВК «Школа-ліцей 6 ім. Н. Яремчука», м. Тернопіль
Це – «освітній прорив»: візьмемося за руки, станемо в коло, назвемося, скажемо про свою мрію, виріжемо на папері свої долоні і на них напишемо про те, яким має бути вчитель, а на іншій стороні долоньки напишемо, яким має бути освітній простір.
І ще: якими очима ми дивимося на світ, так він нам відповідає.
Або: як бомбезно, крутезно та інноваційно вчителька розповіла про ранкові зустрічі.
Або ж : ми провели у школі вибори президента, а готувалися до цього місяць. Кандидати складали програми, агітували, дискутували – це так фантастично.
Це не вся інформація про виступи спікерів на конференціях і (не)конференціях. А якщо (не) конференція, то що то за дійство?
Оце переглядаю стрічку інформацій про зібрання педагогів, теми, виступи і хочу кричати на всю країну : що ви сієте?
Коли зрозуміємо, що примітивізм – це не професіоналізм?
Кричу далі: ніяка реформа НУШ і т. ін. не допоможе нашій освіті.
Бо педагоги на таких зібраннях не підвищують кваліфікацію, навіть якщо будуть 150 год на рік конференчитися, а пірнають у примітив.
Можливо, дехто не пірнає, бо обходить стороною примітив.
Все! Не стримався. Можете розпинати.
Коментар Ігора Лікарчука, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти
Коментарі
Автор хоч зрозумів сам що хотів сказати? Іноді потрібно опускатися до примітивізму щоб донести свою думку до інших ( тим більше дітей). А те що наша освіта ( і середня і вища ) це фікція - у цьому я автора підтримую беззаперечною. Інакше за два роки війни кожна політехніка силами студентів та викладачів повинна була б запропонувати нашій армії та економіці тисячі інновацій
інноваційних рішень щоб наближати нашу перемогу. Інакше навіщо потрібні знання і вміння, якщо не використовувати їх якщо не повсякденному життя то хоча б в моменти, коли вирішується доля країни і нації.
Додати коментар