Звідки беруться навчальні програмні засоби та онлайн-застосунки?

Автор: Григорій Громко

Меланхолійно-філософські роздуми.

Звідки беруться навчальні програмні засоби та онлайн-застосунки?

Велики фірмам-розробникам програмного забезпечення це не цікаво, адже на їх думку, освіта України - це зборище бюджетників-голодранців, на яких гроші можна заробити лише продажом "сертифікатів" про "підвищення кваліфікації", яким гендлюють різні "мутні" типи.

Менші фірми придумують собі різні "навчальні платформи" та "електронні журнали" і "щоденники" - це великого зиску не приносить, на початку користувачів заманюють безкоштовною реєстрацією та безоплатним використанням, хоча безкоштовного не може бути апріорі - за роботу співробітникам, за сервери, електроенергію, соцвнески і податки потрібно платити, тож "безкоштовність" швидко закінчується, і якщо держава або власники закладів освіти не хочуть платити - проєкт закривається разом з оцінками і головними болями вчителів та адміністрації шкіл.

Окремі програмісти-"фрілансери" до сфери освіти намагаються навіть не підходити, оскільки можна швидше і більше заробити, працюючи на "дядьків" з Пакистану, Канади або Іспанії.

Саме тому більшість навчального програмного забезпечення розробляється ентузіастами, які працюють, як правило, у вільний від основної роботи час. Це і Thonny, і GCompris, і сотні інших програм та онлайн-застосунків. У цивілізованих країнах часто це є результати курсових або дипломних робіт студентів, які навчаються на ІТ-спеціальностях, але у нас таке практично неможливо, оскільки наші студенти на такі "дурниці" не розмінюються - на ІІ-ІІІ курсах вони вже офіційно/неофіційно працюють тестувальниками або "джунами" у фірмах-розробниках, отримуючи зарплату у рази більшу, ніж у їх викладачів (частиною зарплати вони "діляться" з викладачами для подовження свого статусу в університеті. щоб в кінці отримати диплом).

Саме тому в Україні навчальне ПЗ розробляють вчителі/викладачі, котрим для роботи потрібні певні застосунки, яких нема або доступ до них платний/обмежений. І таких, на жаль, - одиниці. Ця робота виконується у їх особистий час, вона ніколи не оплачується, причому у багатьох випадках приходиться ще й платити за домен/хостинг, і це не враховується під час атестації, не зараховується як підвищення кваліфікації, і якщо вам до сорока років, то незабаром ви покинете школу і будете програмувати/робити сайти за гроші, незрівняні з вчительскою зарплатою, навіть не виїжджаючи з села у Житомирській області.

Інша проблема - такі онлайн-застосунки працюють лише за постійної їх підтримки розробниками, як тільки розробник їх залишить/виїде на ПМЖ в Канаду/помре - "помре" і його застосунок, оскільки не знаходиться тих, хто готовий продовжити розпочату кимось роботу.

Ось такі "пироги", малята...