«Не стати на бік чуми»: Неймовірні історії з життя та крилаті фрази Ліни Костенко

«Не стати на бік чуми»: Неймовірні історії з життя та крилаті фрази Ліни Костенко
Дата: 19.03.2024

Джерело: Освіторія

Ліні Костенко 19 березня виповниться 94. Не любить, коли з неї роблять «ідола», звеличують чи обсипають пишними епітетами. Тому без зайвого красномовства, але щиро, пишемо про цікавезні історії з життя поетеси — як мріяла стати льотчицею в дитинстві, чому жбурляла в Івана Драча нагородою та як таємно від доньки їздила в Чорнобиль.  А ще – про її роздуми щодо спаленого Польщею українського зерна й про те, як пані Ліна «всі 30 років незалежності знала, що росіяни на нас нападуть». Розповідаємо, яка Ліна Костенко в житті, що любить одягати та які фірмові фрази використовує в особистому спілкуванні. 

У дитинстві Ліна Костенко мріяла стати льотчицею.

Одного разу взяла мамину парасольку, відірвала з неї чорну тканину, а на каркас натягнула простирадло. Так намагалась відтворити парашут, який бачила в небі. І збиралась відтворити політ із парашутом, стрибнувши з горища! Розчарування було неминучим, та ще й забилась сильно. Але силу волі вже в дитинстві мала залізну — не зронила ні сльозинки, стерпіла біль.

Тато Ліни Василівни — представник інтелігенції, поліглот і викладач Василь Костенко, знав 12 мов. У школі викладав мало не всі дисципліни. Був визнаний «ворогом народу» в 1936 році та засуджений до 10 років у концтаборі. Є цікава легенда: коли до оселі Костенків нагрянули НКВД-исти й веліли показати, де в хаті захована зброя — пан Василь вказав рукою на колиску: «Отам!» В ліжечку спала маленька Ліна.

Перший вірш Ліни опублікували у 1946 році в дитячій газеті «Зірка». А за рік до цього юна поетеса із рук у руки віддала рукописну збірку своїх поезій Павлу Тичині, який завітав до школи № 123 на Куренівці, де вона навчалась. Обираючи професію, Ліна спершу думала про вчительство та збиралась продовжити справу батьків. Тож вступила до Київського педагогічного інституту. Та згодом потяг до поезії переважив, і талановита дівчина вступила до Літературного інституту в москві. Вже на той час її вірші мали особливий стиль та викликали захоплення.

Ліні Костенко приписують популярні в мережі вірші

Але хибно — вони не належать її перу. Ось, наприклад:

«Кохай, бо час тебе не жде!

Він забирає дні твої і ночі!

Кохай, допоки тіло спрагле й молоде,

Бо в старості кохають тільки очі»

Автор цього вірша — Микола Дмитренко, а назва вірша — «На пляжі».

15 років: саме стільки часу вірші Ліни Костенко були під забороною.

Сама поетеса приєдналася до дисидентського руху — не могла дивитись мовчки на арешти інтелігенції. У травні 1966 року в Спілці письменників України, де ставили тавро на «націоналістичних відщепенців», молодь влаштувала овацію Ліні Василівні, яка горою стала на захист Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Михайла Косіва і Богдана Гориня. Твори Костенко публікували лише за кордоном (журнали в тодішній Чехословаччині, газети в Польщі), а в Україні зустрічалися «самвидави» — переписані від руки вірші без відома цензури. Лише в 1977 році заборони друкувати Ліну трохи послабили, і вона дістала свої твори з довгої шухляди. Один із таких творів, що пролежав кілька років — історичний роман «Маруся Чурай» у віршах. Він принесе поетесі світове визнання й найвищу літературну премію України — Шевченківську.

До речі, про нагороди! Ви й без нас чули знаменитий вислів Ліни: «Політичної біжутерії не ношу». З цими словами вона відмовилась від звання Герой України. Але є історії про не отримані пані Ліною нагороди, про які мало хто знає. За життя поет Іван Драч розповідав журналістці «Освіторія.Медіа» Олені Юрченко:

— Мене попросили передати Ліні медаль Світового конгресу українців, яку привезли з Канади. Але що тут почалось, коли я після довгої передмови спробував вручити Ліні нагороду під час урочистого вечора! Вона з усієї сили жбурнула її в далекий кут та грізно до мене промовила: «Я не хочу цієї медалі! Навіщо вона мені?» Я теж розлютився не на жарт. Кажу: «Якби в мене зараз у руці був пістолет — я б стрельнув і в тебе, і в Миколу Жулинського, і в посла України в Італії — Анатолія Орла!» Слава богу, того вечора все скінчилося миром і ніхто не постраждав — ні фізично, ні морально.

"Політичної біжутерії не ношу"

Ліна Костенко писала кіносценарії.

Один із них — «Перевірте свої годинники» — екранізували. Фільм розповідає про українських поетів, які загинули під час Другої світової війни. Стрічку зафільмували в 1964 році, але переробок сценарію було так багато, що Ліна Василівна зрештою відмовилася від авторства.

З початку 90-х років Ліна Костенко — постійна учасниця наукових експедицій до Чорнобиля, які курував Ростислав Омеляшко. Поетеса так казала про поїздки в Зону Відчуження: «Може бути, там я спасаю душу». Згодом вони перетворилися на місію порятунку культурної спадщини Полісся. Ліна Костенко як справжня ентузіастка збирала, рятувала та каталогізувала цінні експонати з «мертвих сіл». Вона так говорила про свої поїздки:

«…Це моя добровільна еміграція!

Я їжджу в Чорнобиль… набратися сил. І не відмовляюся від усього того, чим пригощають місцеві. І пироги з ягодами їм, і воду з криниці п’ю. Хоча повторювати цього, мабуть, не варто, особливо молодим людям».

Як і всі науковці, які їздили до Чорнобиля, Ліна Василівна доволі частими поїздками підривала своє здоров’я. Донька Ліни Костенко, Оксана Пахльовська, була дуже незадоволена поїздками матері. Тому Ліна Костенко час від часу влаштовувала «таємні» виїзди до Чорнобиля — не хотіла засмучувати доньку.

Початок широкомасштабної війни Ліна Костенко зустріла в Києві..

.. у знаменитому 13-поверховому будинку на Олеся Гончара, 52, який ще називають «письменницьким». А все тому, що 40 років тому у цій будівлі жили виключно письменники, а збудували його ще на початку 80-х років 20 століття на кошти літературного фонду в формі розгорнутої книги. І коли під Києвом тривали запеклі бої, Ліна Василівна продовжувала творити:

Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о 4 ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер, знову почула ті самі бомби, тільки страшніші, от. І Ви знаєте, мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде — я думаю, ну добре, уб’є то уб’є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць — весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати і все. А інші люди, кожен у своїй професії робить своє.

Влітку 2022 року посол Франції в Україні Етьєн де Понсен нагородив Ліну Костенко орденом Почесного легіону в Києві. Тоді вона присвятила цю нагороду всім українським воїнам зі словами: «Вони — наш найпотужніший легіон». І розповіла дещо знакове:

"Коли мене звинувачували в антирадянській творчості та викликали на розправу, я їм просто процитувала Камю – що світ поділяється на чуму та на її жертв, і мій вибір – не стати на бік чуми. Це взагалі був девіз шістдесятників – не стати на бік чуми, а тепер це вже альтернатива для всьог’о людства, тому що вібріони чуми нікуди не зникли, як і передбачав Камю, і ці вібріони росли, наливалися люттю і зараз обрушилися на Україну у формі найпотворнішої війни".

У 2022 році Ліну Костенко запитали про те, що може зупинити росіян, які розпочали війну проти України. Пані Ліна відповіла:

— Це ж імперія, давня-предавня… Не питайте мене про це, я дуже добре знаю, що таке росіяни, я не хочу нічого поганого говорити про росіян, і я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу. А зараз росіян я терпіти не можу. Я всі 30 років Незалежності знала, що росіяни на нас нападуть. Я знала це. І навіть у цій книжці про «українського самашедшого» («Записки українського самашедшого», роман письменниці 2010 року), — вони думали, що це сумасшедший, а він там єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулись, під час війни. Ну, нічого, нічого… Я ж казала вам, що французи казали про українців: перемога або смерть!

Пенсія в 94? Аж ніяк! У 2024 році Ліна Костенко дописує історичний роман. І розповіла, що українцям варто очікувати прем’єри не однієї книги, а кількох одразу: «Я ж цей час не втрачаю. Зараз буде кілька книжок. От власне, книжка прози велика і книжка віршів. І книжка осмислень, що сталося».

Як і всіх нас, Ліну Костенко зачіпає за живе економічний конфлікт, пов’язаний з імпортом українського зерна до Польщі. В листі «Поїзд у Варшаву йде крізь моє серце» вона озвучила свою думку щодо болючого питання: «Насправді в моїх очах стоїть вогонь, в якому росіяни палили і палять українські міста і села, перетворюючи на попіл і українське зерно. Наша країна обвуглена. Не про воду йдеться, а про есхатологічне полум’я. У відсвітах цього страшного полум’я особливо цінується кожен вияв солідарності. Душа людини здатна піднятися над фікціями і відчути справжні пріоритети і справжні пропорції проблем».

Вік — не перешкода, аби жінка виглядала розкішно.

Для офіційних зустрічей Ліна Василівна обирає стримані елегантні костюми з її улюбленого темного оксамиту в поєднанні з класичним взуттям на невеликих підборах та робить легкий макіяж із блакитними тінями, завершуючи образ червоною помадою. «Я теж так хочу виглядати в 90+!» — захоплено компліментують українки.

Усі, хто хоч раз бачив пані Ліну наживо, відмічають її горду поставу, її «гідний порух голови» — чистісінько, мов у королеви. І ще, як говорить непоспіхом, розставляє смислові акценти. Про почуття гумору Костенко теж ходять легенди — може запнути за пояс будь-кого влучною фразою. Одна з її фірмових фраз — «це фройдистський ляпсус».

Є карти геополітичні, а є — геопоетичні.

Ось і ви можете прогулятись ТУТ віртуальною картою України з віршами Ліни Костенко. Секрет карти в тому, що на ній нанесені позначками-сердечками різноманітні географічні об’єкти, які згадує Ліна Василівна в своїх віршах. Натискаєте на серденько в тій чи іншій частині нашої країни – і читаєте вірш-згадку про унікальну місцину.

Вподобайкі:

0
0
0
0

Коментарі

Поки що немає коментарів. Будьте першим, хто поділився своєю думкою!

Додати коментар

Новини:

Поділитися: