Сергій Захарін: Гранти на вищу освіту: запитань більше, ніж відповідей

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.

Як можна вступити в університет, використовуючи державні ваучери для оплати здобуття вищої освіти? Де цей ваучер брати? В якому місці видають ваучери? Які документи і коли треба подавати? Дадуть всім чи не всім? А чи можна його купити? 

Ці та інші питання хвилюють усіх потенційних абітурієнтів та їхніх батьків. Звісно, якщо планується вступ в український заклад вищої освіти, а не іноземний.

Про запровадження ваучерів написано в проєкті Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки здобувачам освіти», який вже підтриманий профільним парламентським комітетом.

У вказаному законопроєкті наведено статтю 722 , у якій запроваджено правову конструкцію «державні гранти на оплату послуг з навчання для здобуття вищої освіти».

У пункті 1 зазначеної статті вказано: «Державні гранти на оплату послуг з навчання для здобуття вищої освіти за кошти державного бюджету надаються з метою реалізації права особи на здобуття вищої освіти. Державні гранти на передбачений освітньою програмою строк навчання, є безповоротними, не обумовлюють додаткових зобов’язань здобувача вищої освіти, пов’язаних з їх отриманням, крім випадків, передбачених цим Законом».

Хто може отримати грант? Відповідь дає пункт 2: 

«Державні гранти можуть отримати здобувачі вищої освіти, які:

1) взяли участь у конкурсному відборі на підставі конкурсного бала, сформованого за урахуванням результату вступних випробувань, що проводяться у формі зовнішнього незалежного оцінювання та/або з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання, що були складені з результатом, не нижчим за рівень, встановлений Умовами прийому;

2) зараховані на навчання за кошти фізичних або юридичних осіб для здобуття вищої освіти за денною, дуальною або дистанційною формою згідно з рекомендацією про зарахування за кошти фізичних або юридичних осіб з повною або частковою оплатою навчання за рахунок державних грантів на оплату послуг з навчання для здобуття вищої освіти».

Ідея про запровадження освітніх грантів подається суспільству як чергова перемога. «Ініціатори» вже роздали купу некритичних інтерв’ю і зробили купу яскравих презентацій. Акцент робиться на тому, що кількість отримувачів державної допомоги буде збільшено. 

«Гроші йдуть за студентом» – це словосполучення, як обіцяють «агенти змін», стане дороговказом до розбудови нової системи «вищої освіти».

«Гроші йдуть за студентом» – ці слова зачаровують своєю «вигідністю» та простотою. Ну що ж поганого в тому, якщо за тобою ходять гроші?

Вважається, якщо «гроші йдуть за студентом», то це є доказом того, що в центрі освітньої політики стоїть людина – здобувач освіти. Тобто здобувач освіти задекларував своє бажання вчитися – і відразу держава на це дає гроші. Краса!

У теорії – звучить привабливо.

У реальному житті – купа запитань.

Розглянемо простенький умовний приклад. Припустимо, держава розрахувала, що ринку праці через 4 роки потрібно 1 000 економістів. На основі цього розрахунку, а також з урахуванням пропозицій виконавців державного замовлення буде сформульоване завдання на підготовку економістів (у обсязі 1 000 бюджетних місць). Заклади освіти отримають 1 000 місць, а в бюджеті з’явиться відповідний обсяг витрат. Держава буде фінансувати освітню діяльність для досягнення цього результату (1 000 кваліфікованих економістів через 4 роки), оскільки він потрібен суспільству.

Що зміниться у зв’язку із запровадженням грантової системи? 5 000 абітурієнтів непогано склали ЗНО (НМТ), отримали освітні гранти різного номіналу і захотіли стати економістами. Нова реформа проголошує, що платники податків мають оплачувати навчання 5 000 майбутніх економістів.

Але ми пам’ятаємо, що ринку праці, згідно з прогнозом, потрібно лише 1 000 економістів, а не 5 000.

Отже, 4000 студентів будуть отримувати гроші на навчання (у вигляді грантів), хоча насправді така кількість економістів ринку праці не потрібна, і вони навряд чи знайдуть роботу за спеціальністю.

Можна сформулювати і інакше: платники податків будуть оплачувати досягнення певного результату (підготовку 4 000 фахівців), але цей результат державі, суспільству та платникам податків – не потрібний.

Тобто через систему освітніх грантів створюється механізм, через який бюджетні кошти будуть витрачатися нераціонально і неефективно.

Або розглянемо умовний приклад «навпаки». Припустимо, державі потрібно 1 000 ветеринарів. За чинної системи – держава створить 1 000 бюджетних місць і буде фінансувати підготовку 1 000 кваліфікованих ветеринарів, оскільки цей результат реально потрібен.

Запровадили грантову систему. 2 000 абітурієнтів, які бажали стати ветеринарами (або допускали таку думку), непогано склали ЗНО (НМТ) й отримали освітні гранти різного номіналу. Можна, звісно, йти вчинитися на ветеринара, але вартість здобуття цієї професії доволі висока, оскільки до складу витрат входить амортизація складного лабораторного обладнання, реактиви, купа витратних матеріалів. Далеко не всім вистачило гранту на те, аби оплатити навчання. Відповідно, на навчання ветеринарної справи залишилося 500 здобувачів, а інші пішли вчитися на економіста – це і дешевше, і модно, і навіть престижно.  

Отже, державі потрібна певна кількість ветеринарів, і навіть є абітурієнти, які бажають сумлінно вчитися, але через рішення про запровадження освітніх грантів потрібної кількості ветеринарів держава і суспільство не дочекаються.

Узагальнимо. Унаслідок епохальної освітньої реформи, про яку «агенти змін» так багато розказують на донорських конференціях, буде оплачуватися підготовка тих, хто не потрібен і не оплачуватися підготовка тих, хто потрібен.

Є ще одна проблема, яку так звані «освітні експерти» і «освітні експертки» вперто бажають не помічати. Грантова система призведе до значного збільшення бюджетного фінансування приватних закладів, оскільки «гроші йдуть за студентом».

Простенька задачка. У загальній системі кількість грошей не збільшилася. Натомість збільшилися кількість грошей, які спрямовуються в приватні заклади. Що відбудеться? Правильно: зменшиться кількість грошей, які спрямовуватимуться в заклади державної та комунальної форм власності.

Припустимо, раніше зацікавити абітурієнтів подати документи на технічну або технологічну спеціальність можна було шляхом обіцянок на кшалт «у нас є бюджетні місця». Зараз ця формула в такому вигляді не працюватиме. Відповідно, можемо мати ситуацію, що на певних спеціальностях, які не є «модними», але «важкими для опанування», охочих навчатися не буде.

Отже, є ризик відмирання окремих спеціальностей – «непопулярних», але потрібних ринку праці. Не думаю, що держава від цього виграє.  

Злободенне питання – розмір освітнього гранту.

У законопроєкті читаємо: «Розмір державного гранту визначається з урахуванням результатів вступних випробувань, що проводяться у формі зовнішнього незалежного оцінювання та/або з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання та спеціальності (предметної спеціальності (спеціалізації)) і не може перевищувати визначений договором розмір оплати за навчання».

Нещодовно на сайті Освіта.ua оприлюднено новину, з якої випливає, що Міністерством освіти і науки вже розраховані орієнтовні розміри державних грантів для оплати здобуття вищої освіти. Відповідні дані були презентовані під час засідання Спілки ректорів закладів вищої освіти.

За розрахунками МОН, розмір гранту на здобуття вищої освіти коливатиметься від 15 до 50 тисяч грн. Планується, що претендувати на грант зможуть вступники, які за результатами тестування отримають не менше ніж 150 балів з двох предметів (нагадаємо, до НМТ включено 4 предмети).

Цікаво, що на офіційному сайті МОН немає інформації ані про розміри грантів, ані про презентацію, яку було зроблено на засіданні Спілки ректорів. Це і не дивно. Адже вказані механізми та розміри – лише «освітні інціативи», які ґрунтуються на законопроєкті (який може бути ухвалений, а може бути і не ухвалений).

Якщо вірити презентації, індивідуальний розмір гранту буде залежати від результату тестування та коефіцієнту спеціальності. 

Так, вступники, які на НМТ отримають дві оцінки по 150 балів, отримають грант, виходячи із суми 15 тисяч гривень, але помножений на коефіцієнт спеціальності. Тобто на практиці це може бути і 15 тисяч гривень (якщо коефіцієнт спеціальності – 1,0), і 21 тисяча гривень (якщо коефіцієнт спеціальності – 1,4).

Що краще  результат тестування – то вища «стартова сума». 160 балів – 22,5 тис. грн., 170 балів – 30 тис., 180 балів – 37,5 тис., 190 балів – 45 тис., 195 балів – 50 тис.

Якщо відверто – залишається багато запитань і засторог.

Перше. Що таке «коефіцієнт спеціальності» – не повідомляється. Також невідомо, за якими критеріям він буде визначатися і якою буде його варіація. Можливо, залежатиме від дефіциту відповідних фахівців. Можливо, – від загальної кількості поданих заяв. Можливо, – від наявності спеціальності в переліку регульованих або тих, яким надається підтримка держави.  

Друге. Вартість навчання залежить не лише від якості освіти та насиченості освітньої програми, а також від багатьох інших економічних і позаекономічних чинників. Відповідно, вартість навчання в межах однієї спеціальності в різних закладах вищої освіти може відрізнятися, і суттєво. Не буде дивиною, якщо навчання на певній спеціальності в районному центрі коштує 20 тисяч гривень на рік, в обласному центрі – 30 тисяч, а в столиці – 40 тисяч. Ми можемо отримати ситуацію: великі університети, які виставляють порівняно високі ціни за навчання, отримають не лише найбільш здібних дітей, але й величезні фінансові ресурси.

Третє. У столичному закладі вищої освіти за певну суму можна підготувати одного фахівця, а в закладі, який розташований у районному центрі – вже двох. З точки зору теорії бюджету, суспільству і платникам податків вигідно, аби за рахунок бюджетних видатків досягався якомога кращий результат (приміром, більша кількість кваліфікованих фахівців). Але «грантова реформа» не враховує цього фактора. За певну суму може бути одночасно підготовлено і багато фахівців (якщо вступники певної спеціальності будуть вчитися переважно на периферії), і небагато фахівців (якщо вступники певної спеціальності будуть вчитися переважно в столиці).

Четверте. Виникатимуть ситуації, коли в абітурієнта або його батьків не вистачатиме коштів на оплату навчання. Припустимо, дитина добре склала НМТ (в середньому 185 балів), але розмір освітнього гранту є недостатнім, аби оплатити навчання на медичному факультеті. Раніше ця дитина могла розраховувати на бюджетне місце, а нині – такої можливості, за задумом «агентів змін», уже не буде. Значить, незважаючи на добру підготовку, дитині слід відмовитися від омріяної професії.  

П’яте. Якщо вірити презентації, до уваги братимуться результати тестування з двох предметів. Приміром, якщо вступник отримав 109, 115, 191 та 196 балів, то скоріш за все він попаде в групу «не менше ніж 190 балів». Виходить, що вступнику вигідно вивчити не чотири предмети, як це було раніше, а лише два, оскільки для визначення розміру гранту буде братися до уваги лише два найкращих результати.

Шосте. Візьмемо ті самі бали: 109, 115, 191 та 196. Але є дисципліни «профільні» і «непрофільні». Результати формально чудові – вступник входить у групу «не менше ніж 190». Відверто кажучи, на медичному факультеті буде складно вчитися студенту, який хімію склав на 109, а біологію – на 115. Але, якщо вірити оприлюдненій інформації, чинник «профільності» реформатори взагалі не враховують.

Сьоме. Грант можуть отримати лише здобувачі вищої освіти, тобто особи, що вже зараховані на навчання. Про це чітко зазначено у пункті 2 вже цитованої статті законопроекту. Для того, аби абітурієнт став здобувачем, він має підписати контракт і погодитися на всі його умови. Тобто погодитися оплатити повну вартість навчання, достовірно не знаючи суму освітнього гранту. Іншими словами – укласти угоду, не маючи наміру її сумлінно виконувати. 

Восьме. Автори реформи вже заявили, що державною підтримкою скористаються 60 % абітурієнтів. Але що робити, якщо конкурсні умови для отримання гранту (нагадаємо: йдеться як мінімум про два іспити, які треба здати хоча б на 150 балів) витримають 70 або 80 % абітурієнтів? Тоді на державну підтримку матиме право значно більша кількість абітурієнтів, аніж передбачено планом. Але посеред бюджетного року загальна сума бюджетних видатків на вищу освіту не збільшиться.  

Дев’яте. Припустимо, абітурієнт отримав державний грант і хоче здобувати вищу освіту в приватному закладі вищої освіти. Але що робити, якщо приватний заклад не має казначейського рахунку і не має досвіду роботи з казначейськими органами? Значить, такий заклад не зможе працювати з бюджетними грошима і не зможе отримати бюджетний платіж у формі освітнього гранту. Але це не має бути проблемою здобувача освіти, який сумлінно склав іспити і бажає скористатися державною підтримкою.

Десяте. Теоретично, у більш вигідному становищі опиняться заклади освіти, які встановлять мінімальні ціни. І які надають освітні послуги, скажімо так, сумнівної якості. Раніше послугами цих закладів користувалися ті, кому потрібно було просто десь бути (чи то з метою «просто отримати диплом», чи то з метою відстрочки). Нині такі заклади через механізм освітніх грантів будуть фінансуватися з бюджету. Тобто, держава буде економічно підтримувати заклади, які про якість освіти не вельми дбають.  

Загальний висновок: у справі про запровадження так званих «освітніх грантів на здобуття вищої освіти» суспільство поки що не має відповіді на більшість запитань і засторог. А відтак – «грантова ініціатива» потребує зрозумілих відповідей і пояснень. Сподіваємося, колись знайдеться розумна людина, яка зможе їх надати. 

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.